— А що сталося, мамо?
Я сідаю на його ліжко, переводжу дух і починаю. Подум-ки я планувала цю розмову вже багато років, увесь час уважаючи, що мені вдасться підготуватися заздалегідь, щоб не бути занадто емоційною.
Ну, час.
— Чому ти плачеш, мамо?
Я кажу йому правду.
— Це через Джейка. Я і досі сильно за ним сумую.
— Я теж.
— Знаю, мій маленький. Саме про це я й хотіла з тобою поговорити.
— Я щось зробив не так? — питає Ерні.
— Та ні, зовсім ні.
То я дещо зробила не так. Але це найкраща і найприємніша помилка у моєму житті, за яку я ніколи не буду жалкувати.
Я придивляюся до Ерні, до його очей, до обличчя, і мені здається, що я бачу його якось по-новому, наче вперше дізналася, хто він насправді такий.
— Мамо? — питає він. — Ти ж хотіла щось мені сказати.
— Так, любий, хотіла.
І я кажу. Я розповідаю Ерні, хто його справжній батько.
Після того як увечері я розповіла Ерні правду і нічого, крім правди, вранці у суді я теж присягаюся говорити правду і нічого, крім правди. І поки що все йде нормально.
Коли завершую давати свої свідчення Ноланові Гіту та іншим представниками обвинувачення, то єдине, на що мені хочеться поскаржитися, — це твердість лавки для свідків. Невже б вони надірвалися, якби обладнали цю лавку м'якими подушечками, га? А якщо серйозно, то мені здається, що наразі у мене все виходить досить непогано. Здається, присяжні мені вірять або і співчувають нам відверто через те лихо, яке спіткало нашу родину. А одна бабуся скраю в першому ряді, так та взагалі має такий вигляд, що залюбки кожного дня безкоштовно пригощала б нас тістечками.
При цьому маю таке відчуття, ніби мої слова важать не надто й багато. Максимум, що я можу довести, — це те, що я жінка, яку вправно обдурив талановитий пройдисвіт. Мені здавалося, що я одружуюсь із дійсно визначною особистістю. Звідки мені було знати, що чарівливий Пітер Карлайл насправді є брехливим, шахраюватим і готовим на вбивство негідником?
І це було основне. Я ніяк не могла знати наперед, хто такий Пітер. Інколи мені й досі важко у це повірити. Мій чоловік намагався вбити мене і всю мою родину.
— Тепер питання до свідка від сторони захисту, — оголошує суддя Барнет. Мені відразу ж холодок поза спиною пробіг.
Досить було Ґордонові Ноулзу підвестися з лави захисту, як до мене враз дійшло, що все лише тільки починається. Не може все завжди йти нормально і гладенько на суді, де розглядається справа про вбивство.
— Докторе Дан, ця подорож із дітьми на яхті була вашою ідеєю, чи не так? — запитує він.
— Так, — відповідаю я.
— Наскільки я розумію, містер Карлайл не мав до її організації жодного стосунку?
— Так. Хоча Пітер Карлайл знав про неї задовго наперед. Точніше, за кілька місяців.
Ноулз радісно вишкіряється.
— Зрозуміло. Ви хочете сказати, що через те, що він знав про неї заздалегідь, у нього було доволі часу, щоб ретельно спланувати вбивство вашої родини?
— Я просто кажу…
— Між іншим, чимало людей знало наперед про вашу заплановану подорож — наприклад, ваші колеги в Лексинґтонському шпиталі.
— Я більш аніж впевнена, що ніхто з них не бажав моєї смерті.
— А ви сама, докторе Дан?
Я ошелешена.
— Я не впевнена, що зрозуміла ваше запитання. Будь ласка, сформулюйте його якось інакше, добре?
— Ви певний час лікувались у психіатра, чи не так? — питає Ноулз.
— Так, я буваю на прийомі у психоаналітика. І так чинять багато людей.
— Ви приймаєте антидепресанти?
Мить — і я відчула, як моя кров, котра, дякувати Богові, досі грілася на слабкому вогні, починає закипати. Слова «отетеріння» та «огида» і близько не передають того, що я відчуваю в цей момент.
— Ви і справді хочете сказати, що я мала до цього якийсь стосунок?! — питаю я Ноулза тремтливим від обурення голосом.
— Ваша честь, поясніть, будь ласка, свідкові, що лише я наразі маю право ставити запитання, — самовдоволено вишкірився Ноулз.
— Гадаю, ви якраз і зробили це замість мене, адвокате. Давайте далі, — каже суддя Барнет, кинувши на нього суворий погляд.
— Залюбки, — проспівав Ноулз. — Це була так собі, лише розминка…
Ноулз обертається до мене і підступає ближче. Настільки близько, що я відчуваю запах його дорогого одеколону з дизайнерської серії парфумів. Скоріше за все, це «О де Помпу», а може, й ні… Мені ніколи не подобався цей чоловік. Навіть тоді, коли він був на прийомі, присвяченому нашому з Пітером одруженню. Тепер це навіть важко уявити. Приятель Пітера піддає мене перехресному допиту на суді, де розглядається справа про вбивство!
— Вам відомі останні слова, записані Береговою охороною на сеансі радіозв'язку, здійснюваного Джейком Даном під час шторму?
— Ні, не відомі.
— А мені відомі. Ось вони, — каже Ноулз і сягнистим упевненим кроком підходить до столу захисту. Він бере свій жовтий блокнот і поправляє окуляри. — Якраз перед тим, як радіо замовкло, Джейк Дан заволав: «Ні, Кетрін, не роби цього!»
Ноулз схрещує руки і дивиться на мене упритул.
— Не роби що, докторе Дан?
Я зиркаю на нього і спантеличено кліпаю очима, намагаючись пригадати. Бо тоді, під час шторму, сталося багато чого.
Нарешті до мене доходить. Ящик з балонами.
— Мені здається, що…
Ноулз перериває мене.
— Вам здається? Що це означає? Ви пам'ятаєте чи ні?
— Протестую, ваша честь, — каже Гіт, устаючи з лави обвинувачення. — Він заплутує свідка. Доктор Дан не мала змоги відповісти на запитання.
— Я беру назад своє запитання, — швидко каже Ноулз.
Звісно, береш, сволото хитрожопа, бо твоє завдання вже зробило свою справу й завдало мені шкоди. Недивно, що у Пітера такі ж огидні приятелі, як і він сам.
Та Ноулз веде далі:
— Докторе Дан, скільки грошей успадкували ви, коли помер ваш перший чоловік?
— Я не знаю точної суми.
— Чи можна з великою ймовірністю стверджувати, що вона становила близько ста мільйонів доларів?
— Так, — кажу я.
— Ви були останньою, хто бачив вашого першого чоловіка живим на його яхті, чи не так?
— Загалом, ні…
— Я протестую! — кричить Гіт. — Яке неподобство! Це недоречність, котра не має жодного стосунку до нашої справи!
Ноулз хутко обертається до судді.
— Ваша честь, суд постановив, що смерть Стюарта Дана сталася внаслідок нещасного випадку. Я просто намагаюся загострити увагу на тому, що випадковості трапляються на човнах так само, як і в усіляких інших місцях.
— Зауваження приймається, — заявляє суддя Барнет.
Ноулз знову крутнувся в мій бік.
— Фактично, докторе Дан, у своїй попередній заяві ви визнали, що перед штормом на вашій яхті виникли технічні проблеми, вірніше, поломка. Це так чи ні?
— Так. У нас лопнув шланг зовнішнього сполучення.
— Для тих, хто не знайомий з морською справою, пояснюю: це шланг, який подає забортну воду для охолодження двигуна. Я правильно кажу?
— Взагалі, я й сама не знала, доки мені Джейк не пояснив.
— Зрештою, вашому колишньому шваґерові вдалося усунути проблему. Згідно з вашими показаннями — як він описав свої дії?
Ноулз іще не встиг закінчити своє запитання, а я вже збагнула, наскільки небезпечною для звинувачення може виявитися моя відповідь.
— Він укоротив паливний шланг, — кажу я.
— Вибачте, докторе Дан, а можна гучніше? Ви сказали, він укоротив паливний шланг?
— Так.
— Тобто він відрізав частину шланга, по якому подається займисте паливо, і припасував її до шланга зовнішнього сполучення? Так чи ні?
— Я достеменно не знаю. Я не була з ним тоді, коли він це робив.
— Ага. Отже, ви не знаєте, наскільки якісно він виконав цю роботу, чи не так?
Цей тип — як ходяче мінне поле. І навіть гірше. Він — штурмбанфюрер підрозділу СС під назвою «Обґрунтований сумнів».
Я відчула в животі сильний ниючий біль.
— І останнє запитання, докторе Дан. Нагадую, що ви й досі під присягою, — додає Ноулз, кинувши через плече. — Ви коли-небудь працювали на Центральне розвідувальне управління Сполучених Штатів?
Я майже фізично відчуваю, як хруснули шиї усіх присутніх у залі, швидко повертаючись від Ноулза у мій бік. Господи, а звідки він про це дізнався? Це не запитання, а бомба. Як і моя майбутня відповідь.
Так, кажете, нічого, крім правди? Що ж, буде вам правда.
Я нахиляюся до мікрофона. Не знаю чому, але мені не хочеться повторювати свою відповідь двічі.
— Так, я працювала на ЦРУ.
Того вечора Пітер знову зустрівся з Бейлі в готелі «Апекс». Він став їхнім таємним місцем зустрічі, принаймні до закінчення суду. їхня перша ніч, проведена тут безпосередньо перед тим, як Пітер вирушив на Багами, ознаменувалася двома пляшками шампанського «Кристал». Але відтоді, як він повернувся звідти в кайданках, коштовний потік іскристої рідини припинився. Втім, Пітер був упевнений, що ненадовго.
