Костецкий Анатолий
Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке)
Анатолiй КОСТЕЦЬКИЙ
МIНIМАКС -- КИШЕНЬКОВИЙ ДРАКОН,
АБО ДЕНЬ БЕЗ БАТЬКIВ
Фантастично-пригодницька казка
Казковi пригодницькi повiстi та повiсть-жарт українського радянського письменника про сучасних школярiв, про їхню дружбу, боротьбу з лихими чародiями, з неробами та користолюбцями, про маленького химерного прибульця а iнших свiтiв.
ЗМIСТ
1. ДЕНЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ
2. МIНIМАКС ПЕРШИЙ
3. ЩЕДРА СУСIДКА
4. ТАЄМНИЦЯ IЗОЛЬДИ
5. ЗНАЙОМСТВО ЗБЛИЗЬКА
6. КIТ НАПРОКАТ
7. ВИКРАДЕННЯ МIНIМАКСА
8. ТОВАРИШ ВАСЯ
9. ВСЕ З'ЯСОВУЄТЬСЯ
10. СТАРТ МIНIМАКСА ______________________________________________________________________
1. ДЕНЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ
I треба ж було, щоб iсторiя ця трапилась в останнiй день канiкул, тридцять першого серпня!
Адже саме в цей день мiльйони майбутнiх школярiв-початкiвцiв та шкiльних "ветеранiв" по всiх селах i мiстах переглядали начиння своїх портфелiв, ранцiв та сумок, примiряли шкiльнi форми, годинами крутилися перед дзеркалами, востаннє перегортали поки що недоторканне чистi щоденники, готовi вже завтра прийняти до себе все -- вiд одиницi з мiнусом i до п'ятiрки з плюсом.
Одне слово, це був останнiй день перед школою -- з усiма його радощами, сподiваннями й турботами.
I тiльки Олег Валяйко, учень тре... ой, пробачте! -- вже четвертого класу, та його мала сестричка Лiза, вчорашня випускниця дитячого садка i завтрашня першокласниця, змушенi були витратити цей день на зовсiм iншi справи...
День тридцять першого серпня для Олега розпочався о шостiй годинi ранку. Не подумайте, що Олег о такiй раннiй порi сам вибрався з лiжка й заходився робити фiззарядку. Вiн не дуже вiдрiзнявся вiд бiльшостi своїх ровесникiв, тож полюбляв ранками понiжитися в лiжку, доки тато чи мама не стягнуть з нього ковдру.
Не любив Олег i вимахувати руками та ногами без будь-якої, як на нього, помiтної користi. Байдуже, що тато й мама в один голос допiкали йому:
-- Не робитимеш зарядки -- виростеш хирлявий та кволий, не доживеш до бадьорої i щасливої старостi, згублять тебе iнфаркти та iнсульти!
Батьки лякали його ще й не такими хворобами, але що таке старiсть чи iнфаркт для четвертокласника?!
Та й коли говорити по щиростi, Олег щось не так уже й часто помiчав, щоб мама чи тато, який був астрономом, покинувши свої завжди невiдкладнi й термiновi справи, бiгали б ранками вiд тих злощасних iнсультiв та iнфарктiв. I коли син натякав їм про це, вони знаходили сто причин для пояснень, а то й просто гримали:
-- Малий ще батькiв учити! Краще на себе поглянь!..
Отже, тридцять першого серпня Олега розбудили рiвно о шостiй ранку.
Спершу, коли мама почала стягати з нього ковдру, вiн вiдбивався крiзь сон, та зрештою остаточно прокинувся i сiв на лiжку, бо тато, що стояв поруч i мовчазно спостерiгав, як син прокидається, раптом багатозначно мовив:
-- У мене до тебе серйозна чоловiча справа!
Олег любив чоловiчi справи. Правда, вони з татом у це поняття вкладали дещо рiзний смисл. Тато, коли йшлося про Олега, чоловiчою справою чомусь вважав вiдвiдини магазина та купiвлю хлiба чи молока. Олег же був переконаний, що чоловiчi справи -- це небезпечнi мандрiвки, космiчнi подорожi чи -- в крайньому випадку! -- риболовля та полювання.
Цього разу тато був такий серйозний, що Олег зрозумiв: мова буде не про хлiб чи молоко, а про щось таки справдi важливе.
Вiн хутко вистрибнув iз затишного лiжка, помахав трохи руками, кiлька разiв присiв -- звичайно, бiльше для тата, нiж для себе! -- i весело мовив:
-- Я слухаю тебе!
-- Так-от, -- почав тато здалеку. -- Ти, я знаю, мужчина в мене серйозний, не легковажний торохтiй, i вiдчуваєш усю вiдповiдальнiсть ролi старшого брата...
Олег трохи здивувався: так батько починав розмову лише тодi, коли їм з мамою треба було йти в гостi чи в театр, i хлопець мусив лишитися з Лiзкою. Але зараз же вони не вдома, у мiстi, а в Круглику, на дачi! Та й о шостiй годинi ранку нi в гостi, нi до театру не ходять...
Але тато не дав йому глибоко замислитись, а вiдразу все пояснив:
-- Ми з мамою їдемо додому: менi треба на захист дисертацiї, а мама хоче спекти вам святковий пирiг... Нi, нi! -- замахав тато руками, коли побачив, що Олег збирається щось сказати. -- Не сперечайся! Я знаю: ти хочеш сказати, що ви з Лiзою теж допомогли б мамi. Дякую, але ви краще побудьте ще один день на свiжому повiтрi, зосередьтеся перед завтрашнiм днем, та й мамi без вас вiльнiше. А ввечерi я приїду по вас.
Вiдверто кажучи, Олег i не думав сперечатися. Ще б пак! Лишитися на цiлий день без батькiв на дачi!.. Тож вiн тiльки вдав, що трохи образився, а вголос мовив:
-- Звичайно, тату, я все розумiю. Адже я -- старший брат i глибоко усвiдомлюю всю вiдповiдальнiсть, що лежить на менi.
Така вiдповiдь цiлком задовольнила батька, i вiн надав слово мамi.
Протягом сорока хвилин Олег вислуховував маминi поради й настанови, бiльшiсть яких починалися словом "не": не купатися в озерi, не перегрiватися на сонцi, не їсти немитих фруктiв, не лазити по деревах...
Не! Не! Не!..
Всi отi "не" Олег знав напам'ять, тож не дуже й прислухався до маминих слiв. Та й Лiзка, що не кажiть, була в нього чудова сестра. Олеговi з нею жилося просто й легко. Вiн навiть любив iнодi залишатися з нею вдвох.
Варто було запропонувати малiй гру в "дочки-матерi" -- i нiяких тобi проблем! Лiзка ставала мамою, а Олег -- татом. А бути татом дуже просто: вмикай гучнiше телевiзор, влягайся на канапу та куняй собi!
Мала ходитиме навшпиньках повз канапу, сповиватиме ляльок i лише зрiдка наважиться пiдiйти до Олега за порадою.
-- Таточку, а що нам робити з оцiєю неслухняною донею? -- пiднесе вона братовi-татовi одну з ляльок.
Олег почухає в потилицi, подивиться на стелю, а тодi недбало кине:
-- Мамусю, ти в мене така розумна, що, як вирiшиш, так i чини.
Цього сестрi було досить, i вона бiльше не турбувала брата...
Отже, все складалося якнайкраще!
Нарештi батьки поїхали -- день свободи розпочався!
2. МIНIМАКС ПЕРШИЙ
Якщо ви думаєте, що Олег, тiльки-но машина з батьками завернула у лiс, тут-таки й забув про все на свiтi i стрiмголов помчав до озера -ви глибоко помиляєтесь.
Озеро в Круглику останнiм часом зробилося неприступним.
Ще тиждень тому на його берегах, порослих густим очеретом i луговими духмяними травами, можна було пограти в бадмiнтон, поганяти м'яча або й скупнутися, а зараз до озера годi було потикатися.
Тiльки-но бiля нього з'являвся хтось iз дачникiв чи мiсцевих жителiв, як з очерету вискакувала довготелеса бородата постать у гумовому плащi з капюшоном, насунутим на очi, наставляла допотопну мисливську рушницю i рiзким голосом наказувала:
-- Стiй! Заповiдна зона! Стрiлятиму!
I хоча жителi Круглика -- як мiсцевi, так i дачники -- чудово знали, що рушниця ота не стрiляла вже, мабуть, вiд часiв першої свiтової вiйни, бо належала ще дiдовi попереднього сторожа, та ризикувати не наважувались i про всяк випадок тут же вiдступали.
Отже, самi розумiєте, мчати щодуху на озеро Олеговi не було нiякого сенсу. Та й сестра ще солодко спала.
Будити малу Олег поки що не став -- нехай поспить востаннє досхочу. Адже завтра почнеться нескiнченне шкiльне життя. I вже не скоро Лiзка зможе дозволити собi розкiш поспати. Це Олег чудово знав iз свого особистого трикласного досвiду.
Вiн вийшов у садочок i вирiшив, поки сестра встане, обiбрати двi вишнi, що росли в дальньому кутку дачi.
Дальнiй куток -- звучало надто перебiльшено: до нього було метрiв чотири, а то й менше. Взагалi, весь садочок складався з двох яблунь, двох вишень, однiєї грушi-дички та заростей дикої малини, замiсть паркану. Та й саме слово "дача" пасувало помешканню Валяйкiв так само, як, скажiмо, слово "богатир" пасувало б худючому й кiстлявому Олеговi.
Дача являла собою фанерну халабуду розмiром три на три метри та висотою десь метрiв два.
За покрiвлю їй правила вкрита мохом дранка. Споруда мала невеличкi дверцята, у яких навiть Лiзка, заходячи, мусила нахиляти голову, та два вiконечка, такi манюнi, що коли б Олег захотiв крiзь одне з них вистромити голову, то не мав би нiякої гарантiї, що зможе втягти її назад.
Та, коли говорити вiдверто, -- яка рiзниця: чи халабуда з двома розкладушками править тобi за дачу, чи кам'яний будинок. Головне -мiсце, а кращого за Круглик, на одностайну думку мешканцiв найближчого мiста, -- не знайти. По-перше, недалеко їхати, по-друге, лiс та озеро, по-третє, досхочу свiжого повiтря!
Одне слово, не Круглик -- рай земний!..
Олег спритно здерся на вишню, i вже тут, на самому вершечку гнучкого дерева, вiдчув, що день без батькiв почався.
Вiн вправно й хутко обiрвав за кiлька хвилин обидва дерева, складаючи перестиглi вишнi у пакетик вiд молока, припасований до пояса, спустився додолу й вирiшив нарештi збудити сестру -- порадувати малу гостинцем. Та враз пригадав, що мама просила на снiданок забрати у сусiдки, Iзольди Сократiвни, яєчка, за якi вже наперед заплачено.
