А що, подумав вiн раптом, коли, скажiмо, важкий залiзний трамвай муситиме знятись iз рейок i полетiти? Трамвай же не горобець, та й Троч, попри всi свої, неймовiрнi й страшнi здiбностi, не чаклун.
Тiм вирiшив, що знайшов у барона ахiллесову п'яту. Вiн звiвсь на лiктi й гукнув:
- Джоннi, а ви знаєте, що в Генуї трамваї лiтають?
- Лежи й спи, - не дуже й здивовано вiдказав стерничий. - Знову тобi щось приверзлося!
- Вибачте, Джоннi, але ж я не сплю, то як менi може щось верзтися? Я цiлком напевне знаю, що в Генуї можна побачити летючi трамваї. Ось забиймося об заклад. На пляшку рому.
- Тринди-ринди, - вiдказав Джоннi. - А крiм того, цiкавий я знати, де ти вiзьмеш грошей на пляшку рому?
- А в мене в торбi є готова пляшка! - збрехав Тiм. - Ну то як, заб'ємося?
Джоннi обернувся до нього й сказав:
- Хоч би ти й на мiльйон закладався, однаково не повiрю. Бо я надто добре знаю й Геную, й трамваї.
- То чого ж ви боїтеся? Виграєте пляшку рому!
- А даси менi слово честi, що ляжеш i заплющиш очi, коли я з тобою заб'юся?
- Слово честi! - вигукнув Тiм.
Тодi стерничий подав йому руку, промовив: - Коли в Генуї... - i затнувся, бо в вiкно неначе вдарило щось тверде. Але нiчого бiльше не сталося, й Джоннi проказав знову: - Коли я побачу в Генуї летючий трамвай, то я програв заклад i ставлю тобi пляшку рому. А як не побачу, то пляшка, що в тебе в торбi, буде моя. Добре? А тепер лягай, будь ласка, i спи. За три години тобi ставати до роботи.
Цього разу Тiм справдi заснув. I ввi снi чув власний смiх, але його перекривав залiзний брязкiт трамвайного вагона, що летiв по небi в Тiма над головою. Коли стерничий на свiтанку збудив хлопця, в того ще бряжчало в вухах, i Тiма те лякало.
Вiн боявся Генуї.
Чотирнадцятий аркуш
НЕМОЖЛИВИЙ ЗАКЛАД
Тiм боявся Генуї, але водночас йому й не терпiлося прибути туди.
I те боязке нетерпiння мучило його довго, бо минуло ще багато днiв, поки пароплав "Дельфiн" одного ясного сонячного ранку, десь перед дванадцятою годиною, пiдплив до Генуезького порту. Тiм знайшов якусь приключку, щоб забiгти в рубку до стерничого. Там вiн став поруч Джоннi й звiв очi на горiшню частину мiста. На хлопцевi були штани в чорно-бiлу клiтинку й фартух iз сирового полотна, що давав йому кок Енрiко, як треба було чистити картоплю.
Генуезькi будинки видно було вже виразно. Навiть автобуси та легковi автомобiлi можна було розглядiти на горiшнiх вулицях мiста. I щохвилини картина та ставала ще виразнiша.
Раптом Джоннi здушено скрикнув, нiби з подиву. Тiм сторопiло глянув на нього: стерничий заплющив очi. Потiм розплющив, знову заплющив i ще раз розплющив. А тодi сказав повiльно, майже урочисто:
- Здурiв я, чи що?
Тiмовi шибнув у голову страшний здогад. Йому аж у горлi пересохло. Але вiн не важився подивитися знову на Геную. Вiн прикипiв очима до Джоннi.
Той перевiв погляд на нього й сказав, хитаючи головою:
- Твоя правда, Тiме: таки є в Генуї летючi трамваї! Ти виграв.
Тiм ковтнув клубок у горлi. Шкода вiдвертати очi вiд неминучого. Вiн повернув голову й глянув на горiшнє мiсто. Там на однiй вулицi, помiж будинками, летiв у повiтрi трамвай, справжнiй трамвай. Його було видно дуже виразно. Та ось пiд трамваєм з'явився брук, твердий брук iз рейками в ньому. Трамвай уже не летiв, а котився по рейках вулицею.
- Так то ж було тiльки марево!- зрадiло вигукнув Тiм. - Я програв!
- Ти неначе радiєш iз того, що програв! - здивовано сказав Джоннi, й Тiм зрозумiв, що сплохував. Та перше нiж устиг вiн поправитися, Джоннi додав: - Однаково ти виграв. Ти ж закладався, що в Генуї можна побачити летючi трамваї, а не що вони там справдi є. А я таки їх побачив, нiкуди не дiнешся.
- Тодi, виходить, я й справдi виграв. От i добре, - промовив Тiм, силкуючись говорити весело. Та голос його був хрипкий i зовсiм не радiсний.
Добре, що Джоннi саме вiдвернувся до стерна.
- А чого це тобi раптом спав на думку такий чудернацький заклад? - спитав вiн через плече. - Тобi часто так щастить у закладах?
- Я ще нiколи нi одного не програв, - байдуже вiдказав Тiм. - Я виграю завжди.
Стерничий скоса зиркнув на нього:
- Не дуже вихваляйся, хлопче. Є такi заклади, що їх неможливо виграти.
- Ану, якi ж це? - зацiкавлено спитав Тiм. - Назвiть менi хоч один.
I знову Джоннi допитливо зиркнув на нього. Щось у цьому хлопцевi бентежило стерничого. Але вiн звик завжди вiдповiдати, коли його питали. Отож вiн насунув свого бiлого кашкета на чоло й почухав потилицю. I знов у вiкно вдарило щось тверде. Джоннi повернув голову, але нiчого не побачив. I враз йому спала на думку вiдповiдь.
- Я придумав один заклад, такий, що ти його нiзащо не виграєш, Тiме!
- Ану, давайте заб'ємося. Я наперед згоден. Як програю, залишите ваш ром собi.
- Хочеш купити кота в мiшку? Ну що ж, про мене. Вiд рому я нiколи не вiдмовлявсь, i якщо ти неодмiнно хочеш програти, то будь ласка. Отже, закладаємося... - Джоннi урвав мову, подивився на хлопця й спитав: - Ти по-справжньому хочеш забитись? Бо ж пляшка рому...
- По-справжньому, аякже! - вiдказав Тiм так упевнено, що Джоннi заспокоївся.
- Отже, закладаюся, що сьогоднi до вечора ти не станеш багатший за найбагатшого чоловiка на свiтi!
- Цебто за Троча? - майже нечутно видихнув iз себе Тiм.
- Атож!
I хлопець простяг йому руку швидше, нiж Джоннi сподiвався. Це ж справдi неможливий заклад! I Тiм його програє! Вiн голосно, дзвiнко сказав:
- Закладаюся, що iще до вечора я буду багатший за барона Троча!
- Ти схибнувся, хлопче! - вiдказав Джоннi й випустив Тiмову руку. - Зате я принаймнi вiдiграю назад свiй ром.
У ту хвилину до рубки зайшов капiтан.
- А що тут робить бой? - похмуро спитав вiн,
- Та це я його покликав, щоб вiн принiс менi кави, капiтане, вiдповiв Джоннi.
- То чого ж вiн витрiшки ловить?
I Тiм мерщiй побiг униз до камбуза. Йому аж спiвати хотiлося. Але хто не вмiє смiятися, той не вмiє й спiвати.
Коли вiн принiс у рубку каву, тiльки двiчi схлюпнувши її дорогою, капiтан iще був там. Джоннi, осмiхаючись, пiдморгнув хлопцевi за спиною в старого. Тiм пiдморгнув йому у вiдповiдь, однак iз поважною мiною. Тодi збiг униз на палубу. Його поривало голосно засмiятись, але уста тiльки скривилися в неприродну гримасу смiху, i регiт не вирвався з них.
Одна лiтня голландка, що зустрiлася хлопцевi на палубi, аж перелякалась того дикого виразу на його обличчi. Згодом вона сказала своїй сусiдцi по каютi:
- Замикайте вночi свою каюту. В цьому хлопчиськовi сам чорт сидить.
Схвильований Тiм забiг аж на нiс пароплава, сховався там за брашпилем, сiвши на купу змотаних линв, i вирiшив не виходити зi схованки, аж поки пароплав стане на якiр у Генуї. Вiн чув колись, що в цьому мiстi є славнозвiсний ляльковий театр. Туди вiн хотiв пiти, щоб насмiятися досхочу серед загального смiху. А ще приємнiше було уявляти собi, як вiн гулятиме вулицями та всмiхатиметься кому-небудь незнайомому, що вподобається йому: то маленькiй дiвчинцi, то старенькiй бабусi. Тiм весь поринув у той уявний сонячний, радiсний свiт. А сонце, що свiтило йому в обличчя з синього неба, робило ту мрiю ще живiшою й правдоподiбнiшою.
Деренчливий голос iз корабельного гучномовця щось оголосив. Замрiяний Тiм не почув нiчого.
За хвилину оголошення пролунало ще раз. Уловивши в ньому своє iм'я, Тiм прислухався пильнiше i встиг почути кiнець:
"...Талера негайно до капiтана в стернову рубку!"
Мрiя луснула, мов мильна банька. I щедре пiвденне сонце враз потемнiло в Тiмових очах.
Понурий, байдужий до всього капiтан доти нi разу не звертав уваги на Тiма. Отже, видно, трапилося щось надзвичайне, коли вiн тепер викликає хлопця.
Тiм пiдвiвся, вийшов iз-за брашпиля, перейшов палубу й утрете за той ранок пiднявся залiзним трапом на човнову палубу, тримаючись за залiзне поруччя раптом спiтнiлими, аж мокрими руками.
У рубцi капiтан глянув на нього якось чудно, зовсiм не так байдуже, як доти. Зате стерничий дивився просто перед себе й навiть не повернув до Тiма голови.
- Тебе звуть... - капiтан затнувся, прокашлявся й почав знову: Вас звуть Тiм Талер?
- Так, пане капiтане!
- Ви народились... - з аркуша паперу, що його тримав у руцi, капiтан вичитав, де й коли народився хлопець, i Тiм щоразу пiдтверджував:
- Так, пане капiтане!
Вiд нетерпiння й цiкавостi йому аж сльози на очах виступили.
Коли той коротенький допит скiнчився, капiтан опустив руку з папiрцем, i в рубцi запала якась дивна тиша. На пiдлозi тремтiли сонячнi зайчики; Тiм стояв, утупивши очi в широку потилицю стерничого, що все дивився просто перед себе.
- Тодi дозвольте менi першому поздоровити вас, - порушив тишу капiтан.
- Iз чим, пане капiтане? - тоненьким, писклявим голосочком спитав Тiм.
- А ось iз оцим! - капiтан кивнув головою на аркуш у своїй руцi. Тодi спитав: - Ви родич бароновi Трочевi?
- Нi, пане капiтане...
- Але ви з ним знайомi?
- Та знайомий...
- Тодi слухайте радiограму:
"барон троч помер крапка повiдомте тiма талера що за заповiтом вiн єдиний спадкоємець крапка брат небiжчика новий барон троч призначений опiкуном до повнолiття спадкоємця крапка пароплавство фенiкс акцiйного товариства троч i компанiя генуя пiдписав директор грандiццi".
