Замовкла отара, дослухаючись до слова божого, бо всi думки своу я некорисливе вiддав господу нашому.
- Знайте: царевi багато треба - прислужникiв i жiнок для двору, воякiв i рабiв. А де вiн ух вiзьме? У вас вiзьме! Цар даруватиме сановникам своум для прожитку мiста i села, угiддя i лани. А де вiзьме? У вас вiзьме! Вiн накладе на вас незчисленнi податки, i добра у вас стане, що прийде голий, покладе його за пазуху та й понесе. Вiд усього вiн у вас вiзьме - вiд ланiв, вiд угiдь, вiд лiсiв, вiд виноградникiв, вiд худоби, вiд ремесел, вiд торгiв i навiть вiд синiв i дочок ваших.
В отарi стривожено зашепотiлися.
- Цар пiде шукати собi бранноу слави, а ви згубите синiв своух. Цар загарбас чужi скарби, а ви ух омисте слiзьми своуми. Цар триматиме сановникiв у розкошах, а ви ходитимете у вошах. Цар дармоудiв своух сито годуватиме, а заморенi дiти вашi голодуватимуть. Цього хочете? Оберемо царя - утiхи на годину, а бiди до смертi. То невже вам гнобителя забаглося?
Але з дурнями i розумному погано: дай дурням макогiн, то вони собi й лоби поб'ють. Так i тут:
- А ти, Самууле, дай нам добросердного царя!
Сказано: дурням i бог не противиться. Тому i я наважився:
- Бог творив свiт шiсть днiв. От i менi удiлiть такий строк. На шостий день я назву царя вам за божим велiнням.
- Згода, Самууле!
Дух святий вдруге зiйшов у думки моу i вдруге осяяв мудрiстю: можна дати царя, а можна - назву.
Царя шукати не треба - вiн сам прийде. Лишасться чекати i до прибульцiв придивлятися: хто з них на царя годящий?
Ось прийшов один: ноги в кiзяках, голова в реп'яхах. Сорочка зотлiла, штани ледь тримаються. Молоденький, полохливо очима лупас. Чим не цар для дурнiв?
- Отче! - впав вiн навколiшки i заблагав: - Ти - пророк! Вiдкрий очi моу!
- На що? - питаю поблажливо.
- Де ослицi моу?
- Щось не схоже, щоб ти ослиць мав...
Вiн вражено втупився у мене:
- А звiдки ти знасш, отче, що не маю?
- На те й пророк, щоб знати, - кажу йому лагiдно. - То були ослицi чи ти ух вигадав?
- Були, отче. Ослицi - мого татечка, а я випасаю ух. Та прилiг було пiд копою, а тварюки цi кудись подалися. Тепер не знаю, де й шукати. Якщо без ослиць повернуся, тато мене вiдбатожить так, що й на стульчак не сiсти...
- Як тебе звати, отроче?
- Савл, отче.
- А хто батько твiй, що так гарно тебе виховус?
- Кiс, син Авiула, з колiна бен-амiнового.
Аж тут мене обсiли сумнiви: не могли сини моу Iовiль та Авiй пропустити на очi моу заледве не безштанька.
- Савле, скажи менi: як це ти, отакий убогий, та в храм пройшов, коли вiдправи нема?
- А в мене за щокою монета була.
- Де ж монета твоя?
- Та двос лобуряк при входi уу прямо з рота видерли...
Правду каже отрок цей, нема брехнi в словах його. Цiкаво: прийшов до Суддi, щоб минути кари.
- Значить, ослиць шукасш? - зичливо мовив я. - Це добре...
Так, добре це, бо з ослами завжди були пов'язанi найсвятiшi думки моу. О праведна ослице блаженного Валаама! О щелепо осла в руках волоцюги Самсона! Воiстину: де осел, там i промисл божий. У святому письмi тих ослiв - цiла череда, куди бiльше, нiж випасас зашморганий отрок цей.
- Савле, а ти чув, що люди царя хочуть?
- Та нiби й казали щось таке...
- Господь обрав на царя тебе, Савле!
- Мене? - вразився вiн.
- Так, за монету, що видерли в тебе з рота, ти придбав цiле царство. Ось помащу тебе мирою або слесм, i ти - вже цар! Тiльки нiкому не кажи.
- Само собою, - розсудливо погодився отрок, - бо хто ж повiрить?
- Я сам назву тебе царем, Савле, коли надiйде час. А зараз ступай додому.
- Не можу, отче...
- Чому?
- Бо татусь у мене такий: цар не цар, а штани знiме...
- Ах, так! Я й забув про ослиць твоух. Та ось предрiкаю тобi: надвечiр ух приведе до ясел ухнiх незримий янгол небесний. А ти йди, заховайся у кущах та й чекай собi дива господнього. Я тобi чудо це твердо обiцяю!
На шостий день знову зiбралася галаслива й вередлива отара овечок божих з усiх колiн iзраулевих.
Запитав я ух:
- Досi царя хочете?
- Ой, хочемо, Самууле!
- Iстинно кажу: господь обрав вам царя.
- Хто ж вiн, Самууле?
- Цар ваш - отрок Савл, син Кiса, сина Авiула, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афiя, з колiна бен-амiнова, людина шляхетна!
- А де ж вiн сам?
I справдi: де Савл?
Гукнув я в натовп, нишпорячи очима:
- Царю Савле, де ти?
Нiхто не вiдгукнувся. У натовпi почали перезиратися. Тодi я вдруге закликав, ще гучнiше:
- Царю Савле, де ти?
У вiдповiдь - мовчанка. Куди ж це недолугий миропомазаник подiвся? Ну й недотепа! Простотаки - рiдкiсний.
- Царю Савле, де ти? - утретс покликав я.
I тодi з натовпу хтось озвався:
- Нiби я бачив цього хлопака...
- Де бачив?
- Та нiби вiн в обозi за риночком на гарбi з сiном спить...
Одразу побiгли охочi по царя, хутко привели спанька пiд ручки. Ну й обранець! Не лише ослиць, а й царство ладен проспати. Ноги в кiзяках, голова в реп'яхах. Очi й досi соннi. Чим не цар для дурнiв?
I проголосив я урочисто:
- Iм'ям господнiм я, слуга божий, нарiкаю царем нашим тебе, Савле, сина Кiса, сина Авiула, сина Церона, сина Бехорафа, сина Афiя, з колiна бен-амiнова, людину шляхетну!
- I це все, отче? - запитав Савл.
- Все, царю!
- То менi вже можна вертатися додому? А то татусь мiй лаштусться зранку на оранку. А менi ще воликiв годувати. Та й батько в мене такий: цар не цар, а штани знiме...
- Можна й додому, царю. Йди собi з богом до воликiв та ослиць своух.
I дивувалися люди царевi вiд Дана до Беер-Себи!
КНИГА ЧЕТВЕРТА. В'ЯЗЕНЬ ЛЕВIАФАНА
"Щоб нi люди, нi худоба, нi воли, нi вiвцi нiчого не ули, не ходили на пасовисько i води не пили. I щоб вкритi були руб'ям люди i худоба, i крiпко вопiяли до бога, i щоб кожний вiдвернув вiд злоу путi свосу i вiд насильства рук своух".
IОНА, розд.3. ст.7.
"I побачив бог дiла ух, що вони вiдвернули вiд злоу путi свосу, i пошкодував бог про лихо, про яке мовив, що наведе на них, i не навiв".
IОНА, розд.З, ст.10.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ВИДАВЦЯ
Рукопис бiблiйного пророка Iони з "Вступним словом" невiдомого Автора потрапив до наших рук випадково - ми придбали його на базарi. На жаль, ми дещо спiзнились: перекупка не зналася на справжнiх скарбах i збувала дорогоцiннi сторiнки прадавнiх мемуарiв легендарного мандрiвника Iони з богодухою передмовою загадкового Анонiма по копiйцi за штуку, аби масовий споживач мав у що загорнути тихоокеанськi оселедцi. Це варварство тривало вже днiв зо два, i тому немас нiчого дивного, що в сучасному виданнi бiблiйнi подiу виглядатимуть дещо фрагментарне. Адже на тихоокеанськi хвости явно пiшла кiнцiвка вiкопомного твору. Повнiстю! I ми тепер не знасмо, як пройда Iона потрапив на сьоме небо. Але не бiда: ми знасмо вiн там!
Зрозумiло, стародавнiй манускрипт потребус багатотомних коментарiв i тлумачень. Але оскiльки видавець не женеться за науковою славою, вiн обмежився одним - подбав, щоб кожному роздiловi передував путящий заголовок i вiдповiдний епiграф, якi розкривали б усю його суть.
ПЕКЕЛЬНI ПОДIт У РАЮ
Вступне слово Анонiма
"Людина, котра на Землi не спiвала, там спiвас; людина, котра на Землi не вмiла спiвати, там набувас цiсу властивостi. I цей вселенський спiв тривас постiйно, безперервно, не вгаваючи й на хвилину".
Марк ТВЕН
"Бог християн - це батько, який надзвичайно цiнус своу яблука i дуже мало дорожить своуми дiтьми".
Денi ДIДРО
На сьомому небi, у райських кущах, безтiлеснi вiдчайдухи шепотiлися:
- Праведники осатанiли...
- Архангели учадiли вiд фiмiаму...
- А сам Всевишнiй...
- Тс-с-с!..
А лихо сталося тому, що в раю було запроваджено режим максимального забезпечення блаженством.
Iдеалу досягли просто.
"Головблажзабез" не шкодував витрат - скрiзь виставили бочки з нектаром та ночви з амброзiсю. Солодкий фiмiам здiймався вулканiчними вибухами. В очах паморочилося. Голова йшла обертом.
Швидко було з'ясовано: надуживання мiцним нектаром дозволяс вiзуально, неозбросним окулярами оком бачити сдиного в своуй сутi господа одразу в трьох личинах - бога-батька, бога-сина i бога-духа святого.
Благодать...
То вам не грiшна Земля!
Там, унизу, на твердi, вiд мiцних напоув, бувас, в очах подвоюсться. Усi знають: траплясться таке.
Але щоб потроювалося?
Щось про таке не чувати...
Та й подумати: хiба можна огидну сивуху порiвнювати з небесним нектаром? Не той напiй! Не тiсу чудодiйноу якостi! Самi знасте, самогон будь-який волоцюга залюбки хлеще, а нектаром дозволено упиватися лише блаженним.
А на небесi святi та божi (усi поголовне - у бiлих хiтонах) обсiли бочки з нектаром, весело й завзято здiймали кухлi з божеським напосм до осяйного сьомого неба, натхненно скубли струни арф i в один голос вдячно ревли:
- Хвала тобi, господи!
- Хай уславлясться iм'я твос!
- Осанна! Осанна! Осанна!
У бога щодня - свято...
Вiд цього блаженного ревища аж у вухах лящало. Не рятувала нiяка звукоiзоляцiя. Здригалося повiтря. Гуляли страхiтливi протяги. Туди-сюди неорганiзованим натовпом шугали циклони та антициклони. Атмосферний стовп ледь тримався пiд натиском ураганних тайфунiв. Усi пророкування синоптикiв були приреченi на безсоромну брехню.
