52
Василия Петровича Кочубея
Василия Петровича Кочубея
Абалещев
Абалещев
Петин
Петин
Моркотун Лидия Романовна
Лунакова
Долговою
Лізогубом
Хочете об заклад, що Ви будете відігравати велику роль, в Україні?» (фр.)
«крайнього напрямку» (фр.)
«Бишшс прапоруч» (/иле.)
Безаку
«повні виклади» (фр.)
«чиста дошка» (лат.)
Рппсц>, Кшсг топ НсгигаН
у цілому (лат.)
загадкою (грец.)
«Рожева революція» (фр.)
«більшим роялістом, ніж король» (фр.)
'Блиск і злиденність» (фр.)
«найбільш необхідне» (фр.)
«коронная земля» (іт.)
«доконаний факт» (фр.)
Прізідію не зазначено
«Летючий голландець» (нім.)
«Хоробрість наближуе одужання» (фр.)
«місту і світу» (лат.)
«солдатських комітетів» (цім.)
«газон» (фр.)
«цією проклятою мовою, яка називається російською» (фр.)
Ви маєте рацію, як і мій бідний король, [якого не хочуть прокляті республіканці] (фр.)
Я — Поноль, який починає своє навчання (фр.)
Моя чарівна дружина, моя бідна Клоди (фр.)
«монсеньйор марніші» (фр.)
Ясновельможні мандрівники (прим, ред.)
Антанта (від французького Entente Cordiale — «Сердечна згода») — блок держав-переможниць у Першій Світовій війні. Почала оформлюватися у 1904–1907 pp. як блок Великобританії, Франції та Росії. 1914–1918 pp. об'єднувала проти Четверного союзу (або «Центральних держав») 25 країн.
Дорошенко Петро Якович (1858–1919) — походив із старовинного гетьманського роду. Закінчив Університет Св. Володимира и Києві. Чернігівський земський діяч, співробітник архівної комісії, знавець української старовини. Працював директором Дворянського пансіону в Чернігові, за Центральної Ради — директором Чернігівської української гімназії. За гетьманату йому пропонувалася посада прем'єр-міністра.
15 літня 1918 р. був призначений головою Управління в справах мистецтва і національної культури Міністерства народної освіти та мистецтва з правами товариша (заступника) міністра; зберіг цю посаду й за Директорії. Був головою організаційного комітету по створенню Київського державного українського університету. У серпні 1918 р. був призначений гетьманом П. Скоропадським членом Колегії верховних правителів на випадок своєї хвороби або смерті. Евакуювався з урядом Директорії у Вінницю і Кам'янець-Подільський. У липні 1919 р. розстріляїшй в Одесі «в порядку червоного терору», нібито сплутаний зі своїм племінником — Д. І. Дорошенком.
Горленко Василь (1853–1907) — літературний критик і мистецтвознавець. Походив із давнього козацького роду. Освіту отримав у Парижі. Активно співпрацював з «Киевской стариной», збирав етнографічні та архівні матеріали. Автор праці, про українських митців, статей на історико-побутову та етнографічну тематику.
Мається на увазі Новицький Яків (1847–1925) — етнограф і педагог.
«Рада» — щоденна українська газета ліберального напрямку. Виходила з 15 (28) жовні я 1906 р. до 20 липня (2 серпня) 1914 р. Редагував газету А. Псковський. У ній друкувалися М. Коцюбинський, О. Маковей, П. Миріпій, А. Тесленко, співпрацювали Б. Грінченко, П. Тичина, С. Васильченко.
Центральна Рада протягом 1917 р. у питаннях державного устрою відстоювала автономію України в рамках федеративної Росії. Ухвала про державну самостійність України була прийняіа лише після більшовицького перепороту на початку 1918 р. П. Скоропадський офіційно висунув ідею федерації з Росією в листопаді 1918 р.
Союз російського народу — масова організація, що виникла в жовтні 1905 р. для боротьби з революцією в Росії. Основними програмними положеннями були єдність та неподільність Російської імперії, збереження самодержавства, войовниче православ'я. Організація мала — яскраво виражене шовіністичне та антисемітське спрямування. Найбільші відділи її були, зокрема, в Києві, Одесі, Почаївській лаврі на Волині.
Після 1907 р. організація переживала занепад, розпалася на «Союз російського народу» на чолі з М. Марковим, «Союз Михаїла Архангела» В. Пуришкевича і «Всеросійський (дубровінський) союз російського народу а Петербурзі». Протягом Першої світової війни активність деяких провінційних організацій «союзу», зокрема, київської, посилилася; після Лютневої революції всі чорносотенні організації були розпущені.
Винниченко Володимир Кирилович (1880–1951) — письменник, державний діяч, один з провідних діячів українського національного руху.
Навчаючись на юридичному факультеті Київського університету, вступив до Революційної української партії (з 1905 р. — УСДРП). 1903 р. був виключений з університету, тричі тікав з ув'язнення, був змушений емігрувати.
