Василий Бережной - Експеримент Корона (на украинском языке)

Василь Бережний

Експеримент "Корона"

1

Дзвоник долинав нiби крiзь кiлометровий шар чорної вати. Та все-таки слуховий центр зафiксував його, почала формуватися думка: дзвонить, але не встигла оформитись, розпалася на свiтнi скалки, вони зникли, i знову кучугури чорної вати налягли на свiдомiсть. Але дзеленчання не стихало i таки пробилося. Рука сама потяглася до слухавки. З мiкрофона почулося тривожне:

- Алло! Алло!

Нарештi Михайло Павлович прокинувся. Сiв у постелi.

- Я слухаю.

- Пробачте, що турбую серед ночi...

- А що трапилось? - Михайло Павлович упiзнав Ольгу. - Може, що з Сергiєм?!

- Того ж я й дзвоню... - жiнка перейшла на шепiт. - 3 ним щось страшне дiється. Розумiєте... Боюсь, чи не збожеволiв. Мабуть, якась несправнiсть...

- Несправнiсть? - перепитав Михайло Павлович. - Хм... Так ви ж обоє медики...

- Несправнiсть у "Коронi"!

- А... Нi, це вiдпадає. Живлення ж не мiняли?

- Нi. Все, як було. А вiн скрегоче зубами, стогне, плаче...

- Ну, то знiмiть з нього "Корону".

- Не дається. Випхав мене з кабiнету, замкнувся. Бубонить, свариться наче навкулачки з кимось б'ється. Може б, ви... Вас вiн, звичайно, впустить, Михайле Павловичу...

- Гаразд, я зараз.

"I отак завжди, - меланхолiйно подумав Михайло Павлович, - якщо ти пiзно лiг - обов'язково не дадуть виспатись. Буває, рано приходиш з лабораторiї - нiхто й у шахи не набивається, а це засидiвся бiля нового прискорювача - i на тобi... Що ж могло трапитись? Адже вiн уже тиждень, як надяг "Корону"! Записував би спокiйно в журнал, а то..."

За звичкою, хотiв надiти краватку, але жбурнув її в шафу. Третя година ночi! Уже вийшовши з парадного i ковтнувши свiжого повiтря, подумав: "Бач, невдоволений, розбудили. А певне ж, щось сталося!.. Ех, Сергiю, Сергiю..."

Пустельна вулиця почала лунко вiдраховувати його швидкi знервованi кроки.

2

З легким сумом Сергiй Олексiйович помiчав, що море вже втомлює його, що в тiлi поменшало сили, а проте плавав охоче. Далеко не запливав, як то було колись, тримався "буйкової" межi, частенько вiдпочивав на водi, розкинувши хрестом руки, втопивши погляд у бездонну синяву неба. Дуже любив отак зависати на водi пiзно ввечерi, коли в небi сяють зорi. В такi хвилини Сергiя Олексiйовича оповивав якийсь особливий настрiй. Хвилi стиха колисали його мiж небом i землею, далекi зорi сiяли в душу щось незбагненне, щемливе, смутне i радiсне. Може, тодi саме наставала мить єднання з Природою?

А як шубовснеш у ранкове море, коли сонячне промiння тiльки черкнеться його ледь побриженої поверхнi, - де та й утома дiнеться! М'язи стають пружнiшi, в усьому тiлi настає отой оптимальний режим, яким вiдзначається молодiсть, Але то ненадовго. Втома облягає знову, гасить чутливе сприйняття свiту - молодiсть давно минула.

- Чи ти хоч бачиш, Михайле, яка тут краса? - iнколи говорив Сергiй Олексiйович до свого друга, який цiлими днями горбився за шахiвницею.

- Ти завжди був романтиком, Сергiйку, - кидав Михайло Павлович, пускаючи хмарку диму. - Не забувай, що ти медик!

- Ну й що? Медики - не сухарi, це ви, фiзики.., Але втягти Михайла Павловича в дискусiю не вдавалось.

- Спiвай, спiвай, вона довга... - скаже i знову втупить погляд у шахiвницю.

Але настав такий день, коли Сергiй Олексiйович не купався, а Михайло Павлович не грав у шахи. Усе затьмарила трагiчна звiстка з Києва - помер їхнiй товариш, їхнiй славетний друг.

- Це безглуздо - ось що мене вражає, - сказав пiсля тяжкої мовчанки Михайло Павлович. - Людинi ще тiльки за п'ятдесят i раптом...

Не змовляючись, вони пiшли в напрямку гiр.

- Трагедiя в тому, що ми майже завжди спiзнюємось iз дiагнозом... нарештi обiзвався Сергiй Олексiйович. - Рак - дуже пiдступна хвороба, в органiзм людини пробирається тихцем...

- Що значить тихцем? - змахнув рукою Михайло Павлович. - Це просто неможливо. Хто-хто, а ви, медики, мусите це знати. Хiба не всi дiлянки органiзму контролюються нервовою системою?

- Усi, звичайно.

- То чому ж ця чутлива комунiкацiйна сiтка не сигналiзує про небезпеку одразу? Чому сигнали тривоги надходять до свiдомостi запiзно?

Сергiй Олексiйович поглянув на чорний дзьоб Карадагу, за який саме зачепилася попеляста хмарина, i по хвилi мовчання пробурчав:

- Чому та чому... Певне, так схотiла її величнiсть Природа.

Деякий час iшли мовчки. Гiрськi стежини вели їх то помiж важкими валунами, то по зелених схилах. Отак i думки їхнi - то натрапляли на каменi незрозумiлого, то виривалися на простiр, i вже здавалося, що ось-ось можна осягнути незбагненне.

Посiдали на теплому каменi, дивилися на море, згадували померлого друга. I знову: чому система аналiзаторiв "не спрацьовує"? Адже нема сумнiву - сенсорнi нервовi волокна передають сигнали своєчасно, i вiдповiднi дiлянки мозку сприймають їх як больовi подразнення. Але, мабуть, захворювання починається з дуже незначних змiн, а значить i сигнали слабкi... Вони, певна рiч, заглушуються iншими, тонуть у них. А коли процес злоякiсного переродження охопить чималу дiлянку - час уже втрачено, i хвороба тодi не вiдступиться вiд своєї жертви. Що ж виходить? Посилити, треба посилити роботу системи аналiзаторiв!

- I це допоможе розпiзнавати початок усякої хвороби - чи не так? вигукнув фiзик.

- Авжеж, що так, - невесело усмiхнувся медик. - Не вистачає тiльки дрiбнички - якого-небудь бiоелектронного пiдсилювача.

- А ти змiг би провести такий експеримент?

Сергiй Олексiйович подивився на друга так, наче вперше побачив.

- Експеримент? - перепитав. - Це ти серйозно?

- Цiлком серйозно. Ми в своїй лабораторiї сконструюємо пiдсилювач. А ти вiзьми медико-бiологiчний аспект.

- Ну, коли так, то я й сам... ну, розумiєш, експеримент на собi...

Тепер Михайло Павлович окинув друга зацiкавленим поглядом.

Щоб заглушити хвилювання - чи вони гарячкуватi юнаки? - друзi почали по-дiловому обмiрковувати свiй намiр. Електрична активнiсть клiтин, електроенцефалографiя, альфа- i бета-хвилi головного мозку...

Сонце вже давно сховалося за горами, густо-синя поверхня моря зовсiм потемнiла, коли вони спохватилися i рушили до своєї "обителi здоров'я". Запiзнилися на вечерю, зате мали - в головних рисах - план дiї. Найперше, звичайно,- пильне вивчення найновiших атласiв мозку. Де саме в цiй горбкуватiй країнi пролягли зони локалiзацiї чуттєвих сигналiв? Де тi нейроннi ретрансляцiйнi станцiї, якi зосереджують сигнали i передають їх до великої гори людської психiки?

- Посилювальну решiтку ми зробимо, - сказав Михайло Павлович, - хоч це, звичайно, дуже складне...

- Решiтку? - перебив Сергiй Олексiйович. - Таке й сказав... Нiяка не решiтка - корона!

- Нехай i "Корона", суть не в назвi. Аби ти змiг визначити точки головного мозку, на якi...