Капітан наблизився до труни, пильно, з глибоким сумом подивився на відкрите, спокійне й примирене обличчя лейтенанта, нахилився і віддав йому останній батьківський і товариський поцілунок.
За годину невеликий горбок підносився над могилою, висіченою в дальньому кутку підводної печери, у твердому базальті її дна.
* * *
Відразу ж після закінчення сумної церемонії, команда повернулася до перерваної роботи.
Дюзове кільце, приварене до корпусу, вже міцно стояло на місці; вода з камери газопровідних труб була викачана. Треба було ще поставити нові труби замість знищених вибухом і відбудувати автоматичну апаратуру сигналізації та контролю в камері. За це негайно взялися Козирєв, Скворешня, Ромейко і Матвєєв. Було також багато другорядних недоробок і в інших бригадах.
Протягом усього вечора та першої половини ночі продовжувалася радісно напружена робота в усіх відсіках корабля.
Залишались лічені години. О першій годині тридцять хвилин дев'ятнадцятого серпня «Піонер» мав зробити перші вибухи в дюзах і вийти із свого сховища в простори океану.
Робота кипіла. О вісімнадцятій годині головний акустик Чижов доповів капітанові, що всі ультразвукові прожектори в порядку. О двадцять першій годині сорок п'ять хвилин електрики за допомогою акустиків, які звільнилися від роботи, закінчили відбудову всієї автоматики в камерах балонів з газами, підготували апаратуру для газопровідної камери і почали заправляти проводи всіх сіток під
внутрішню обшивку перебірок та корпусу корабля. Зоолог, Цой та радисти закінчували очищати й шліфувати корму та дюзове кільце від слідів роботи на них. Старший лейтенант Богров, Шелавін та ще два чоловіки з команди в останній раз оглядали, вислуховували, просвічували дефектоскопами корпус підводного човна зсередини та зовні.
Всі нервувалися, щохвилини поглядаючи на годинник. Особливо хвилювалися в газопровідній камері. У механіків щось не ладилося. Кілька труб, уже поставлених на місця, після нової перевірки здалися Козирєву підозрілими, і він їх забракував. Довелося підніматися в склад, відбирати й ставити інші. Час минав, годинник показузав уже двадцять другу годину, а роботи в камері лишалося ще немало.
Тимчасом електрики нетерпляче чекали, коли звільнять камеру, щоб взятися за установлення ежє підготовленої апаратури. їм теж потрібно було на це не менше години — години з чвертю.
Нарешті о двадцять третій годині в газопровідній камері люди випростали спини й змогли витерти піт з обличчя.
Козирєв в останній раз перевірив труби та їх кріплення, і всі вийшли з камери. До неї направилися електрики. О двадцять четвертій годині зоолог, Цой та радисти закінчили очищати й шліфувати кормову частину корабля, дюзового кільця і дюз. Ще через п'ятнадцять хвилин з печери повернувся старший лейтенант із своєю партією: корпус «Піонера», як показала перевірка, був в ідеальному стані.
Капітан наказав старшому лейтенантові взяти всіх вільних людей, щоб прибрати і навантажити матеріали та обладнання, які накопичились поза підводним човном у печері. На цю роботу пішли водолази, радисти, Шелавін, зоолог та інші. Найбільше часу й зусиль потребувало розбирання помосту та клітки навколо дюзового кільця, розплутування тросової збруї «Піонера», зняття електролебідки, прожекторів і освітлювальної сітки.
З якимсь неймовірним шаленством люди кинулися в цю останню атаку. Лише свідомість того, що це дійсно останнє напруження, останнє, яке вимагалося від них, зусилля, допомогло їм мобілізувати рештки своєї волі, енергії і сили. В нуль годин сорок п'ять хвилин все, що знаходилося в печері, було зібране під вихідною площадкою.
Почалося квапливе навантаження. Удвох або по одному, надуваючи повітряні мішки, а у важких випадках пускаючи в хід гвинти, люди піднімали труби, лебідки, бухти тросів, прожектори, мотки проводів, інструменти і все це звалювали у вихідній камері, в кутку, щоб уже потім, на дозвіллі, розібратися та розкласти по місцях. Безладна купа в кутку швидко росла й скоро зайняла цілу стіну.
Скворешня працював то під вихідною площадкою, подаючи товаришам найважчі речі, то сам переносив їх у камеру. І, коли він піднімався до площадки або коли випадали вільні секунди між однією й другою подачею, все частіше та густіше заволікалася голова туманом, заплющувалися очі, і все важче ставало роздирати повіки й опам'ятовуватися. Одного разу, схопившись за труби, він так і простояв з хвилину, заглиблений в якесь забуття, і Матвєєву довелося кілька раз труснути його за плече, щоб примусити отямитися. Було дуже незручно, і Скворєшня не знав, куди подітися від сорому.
— Що це з вами сталося, Андрію Васильовичу? — спитав Матвєєв, підставляючи спину під новий вантаж.
— А так, знаєш… замислився… згадав про Горєлова… — зам'явшись, сказав Скворешня перше, що спало йому на думку.
— А-а… — розуміючи протягнув Матвєєв. — Так… є про що подумати.
Закінчували вантаження під гойдання й посування «Піонера» то вперед, то назад, то в різні боки; електрики та механіки випробовували вже роботу ходових і рульових дюз. Дно' печери на цей час майже зовсім очистилося. Останній дріб'язок підібрав Скворешня.
— Все? — спитав з камери старший лейтенант.
— Все! — почувся знизу голос Скворешні.
— Піднімайтесь! Починаю перекличку!
– Єсть підніматися! — відповів Скворешня, показуючись над площадкою з величезним оберемком інструментів.
Він прослизнув у камеру, і старший лейтенант ледве встиг ткнути в нього пальцем, сказавши:
— Один.
Не віддаючи розпорядження про підняття площадки, старший лейтенант продовжував лічити решту людей, які заповнювали камеру.
— Два… три… п'ять… вісім…
Людей було багато — сімнадцять чоловік. Поки йшла перекличка, площадка все ще не була піднята, і ніхто не звертав на це уваги.
Нарешті старший лейтенант закінчив:
— Всі в наявності. Підняти площадку! Зсунути двері! Відкрити вентиляцію!
Вода швидко спадала, скоро й тиск повітря в камері був доведений до нормального.
Хвилюючись і кваплячись, усі нетерпляче знімали з себе скафандри, поспішаючи скоріше опинитися на своїх постах біля механізмів і апаратів, щоб бути на місці під час відплиття. Останнім вибіг з камери старший лейтенант і, помчавши до центрального поста, на бігу крикнув Кру-тицькому, черговому водолазові біля вихідної камери:
— Усі в наявності! Задраїти камеру!
– Єсть задраїти камеру!
Все ж Крутицький просунув у двері голову. Лише упевнившись, що в камері нікого немає, він задраїв водонепроникні двері камери, замкнув гніздо з кнопкою від привода й подався допомагати в прибиранні відсіків.
Пролунав гучний авральний сигнал:
— Всі по місцях!
Команда завмерла на своїх постах.
У центральному посту капітан натиснув крайню ліву клавішу на клавіатурі ходового управління.
Підводний човен здригнувся, по корпусу й палубі пробігло дрібне, але цілком відчутне тремтіння.
«Піонер» рушив з місця.
Почався останній, гігантський перегін — туди, до далеких берегів рідної Країни Рад…
Дрож ставав усе дрібнішим, завмирав, танув і нарешті майже зовсім зник.
«Піонер» вийшов із свого сховища і плив уже серед безмежних просторів океану, що розкрилися перед ним на екрані центрального поста. Ультразвукові прожектори уважно обмацували своїми променями водні товщі на двадцять кілометрів навкруги, два інфрачервоних розвідники за п'ятдесят кілометрів попереду підводного човна шугали вгорі, внизу, на всі боки, доносячи в центральний пост про помічене.
Навкруги було пустинно, спокійно, попереду розстилався безпечний шлях.
«Піонер» опустився на глибину в п'ятсот метрів, оповив себе паровою пеленою, ліг на курс і, все швидше розвиваючи хід, ринувся вперед.
Механізми й апарати працювали безвідказно, чітко й плавно, безшумні вибухи дюз злилися в безперервний потужний ураган, десятки й сотні кілометрів з нестримною швидкістю відкладалися позаду.
Таємниця острова Рапа-Нуї відлетіла від нього.
