- Що - не хотiв? - поцiкавився Боря, торкаючись пальцем до торби.
- Всю дорогу мучив мене, -пожалiлася Надiйка. - Ледве донесла.
- Несвiдомий, - махнув рукою Андрiйко. - Вiдкрий торбу, хай подихає...
Дiвчинка розв'язала зашморг, з отвору з'явилася голова великого рябого кота. Вiн вдихнув повiтря i жалiбно нявкнув.
- Мовчи, дурню, - докiрливо озвався Андрiйко. - На ракетi полетиш. Не кожному така честь випадає...
Але кiт явно не згоджувався iз доказами Андрiйка. Вiн не змовкав нi на хвилину, то жалiбно нявкаючи, то погрозливо завиваючи.
Андрiйко махнув рукою - нiчого, мовляв, не вдiєш! - I наказав:
- Неси в яму. Пора запускать!
Вони спустилися в яму. Андрiйко поставив ракету на нiжки-дюзи, вiдкрив дверцята каюти.
- Надiйко, клади кота в ракету...
Дiвчинка всунула голову "космонавта" в отвiр, але кiт, ошаленiвши вiд страху, вперся лапами у стiнки, не бажаючи брати участi в сумнiвному експериментi.
- Що ж робити? - жалiбно крикнула Надiйка. - Вiн дряпається навiть крiзь торбу!
- Притисни лапи!
- Кусається!
- Сунь голову в каюту. Ось так. Тепер переднi лапи! Бач! А тепер заднi самi пiдуть! Готово!..
Андрiйко швиденько зачинив дверцята, накинув гачок. Рябий кiт бiснувався в самоварi, репетуючи, нiби сто котiв у березнi. Ракета повалилася набiк. Андрiйко нiяк не мiг поставити її рiвно. Надiйна прихилила обличчя до iлюмiнатора, нiжно примовляла:
- Рябчик... Рябушенька... ну, заспокойся... ну, будь розумненьким... я тобi ковбаски дам... Ми ж тобi хочемо як краще!..
Рябушка трохи вгамувався. Вiн сидiв уже смирно, тихо нявкаючи i насторожено чекаючи, що ж з ним зроблять напасники.
- Перевернiть ракету дюзами вгору, - прошепотiв Андрiйко.
Боря i Надiйка виконали наказ. Андрiйко всипав у букси по двi жменi пального, потiм укинув туди по жаринi з вогнища, розведеного заздалегiдь. Пальне затлiлося, Андрiйко схопив чопки i заплiшив ними "дюзи".
- Тепер поставте сторч! - приглушено крикнув вiн.
Помiчники дрижачими руками опустили ракету на землю.
- Тiкай!
Усi кинулися геть iз ями i сховалися за бузиною, припавши до трави. Андрiйко, вхопивши зубами бадилину папоротi, нервово жував її. Чи вийде що-небудь з їх плану? Чи полетить?
Боря, що лежав поряд, шморгнув носом, розтер пилюку на щоцi.
- Не вибухне, - розчаровано озвався вiн.
- А от i вибухне! - огризнулася Надiйка. - Ти завжди панiкуєш...
Кiт, почувши голоси, знову жалiбно занявчав.
- Тихо, - урвав суперечку Андрiйко. - Бачите, димить...
Справдi, над ямою звивався сизий дим. Спливали тягучi секунди. I ось...
...почулися лункi вибухи. Над ямою з'явилася бiла хмарка, майнуло щось блискуче. Над кущами захурчало, пролунав божевiльний голос кота.
- Вийшло! - залементував Андрiйко, радiсно зриваючись iз трави. Полетiла!
Друзi стрiмголов кинулися до мiсця старту. Там валялися лише два чопки, третiй десь зник. Андрiйко перезирнувся з товаришами, бадьоро махнув рукою.
- Шукати ракету! Треба врятувати космонавта!
Приємне знайомство
Iз кущiв терну, недалеко вiд ями, почувся зляканий крик. Потiм хтось засмiявся. Друзi завмерли вiд несподiванки. Невже їхня ракета впала кому-небудь на голову?
На галявинi з'явився лiтнiй чоловiк - високий, худий, з борiдкою i вусами. Вiн чухав одною рукою голову, а в другiй тримав "ракету". Защiпка дверцят вiдпала, i рябий кiт, на смерть переляканий польотом, блискавкою чмихнув у кущi. Чоловiк аж задихався вiд смiху. Побачивши дiтей, вiн гукнув:
- То це ваша робота?
- Наша! - потупившись, несмiливо вiдповiв Андрiйко.
- Що ж це ви, шановнi товаришi, запускаєте менi на голову самовари? Якби не намет - то й покалiчило б!..
- Це не самовар! - заперечив Андрiйко. - Це космiчна ракета! А кiт космонавт!
- Гм, - здивувався незнайомий, лагiдно посмiхаючись, - дiйсно, схоже. Молодцi...
- Ми готуємося до польотiв, - осмiлiвши, сказав Андрiйко. Весь вигляд чоловiка, його усмiшка були такi приємнi, що хлопець вирiшив розповiсти йому все. - Це перший запуск. А ще ми збираємося зробити велику ракету, для себе...
- Як для себе?
- А так. З цистерни. А пальне - гас!..
- Е нi, - заперечив незнайомий. - Так не годиться. Хоч воно й добре, що ви любите ракетну справу, але самодiяльнiсть тут не пiде. Сьогоднi замучили кота, а завтра самi покалiчитесь. Краще читайте книжки, набирайтеся знань, а коли прийде час - поступайте в певнi школи. Так, як Гагарiн...
- Коли то ще буде! - незадоволено озвалася Надiйка.
- Трохи почекайте. Зате все буде по-справжньому. Запевняю вас. Я й сам працюю в такому напрямку...
- Правда?
- Чесне слово, - поклявся чоловiк. - Ось подружимось - я вам розповiм багато цiкавого...
- А як вас звати? - вихопилося в дiвчинки.
- Юрiєм Сергiйовичем...
Iз кущiв покликали. Юрiй Сергiйович залишив "ракету" друзям i, привiтно махнувши на прощання, пiшов. Андрiйко подивився йому вслiд, таємниче прошепотiв:
- Тут щось криється, вiрте менi. Ось побачите, в цiй долинi почнуться дiла!..
- Якi дiла, Андрiйку?
- Великi. А точнiше - дiзнаємося потiм...
Суперечка
Експерименти з ракетами довелося залишити. В долинi, як i передбачав Андрiйко, почалися великi "дiла".
Вiд сусiдньої залiзницi провели вiтку, по нiй безперервно йшли ешелони з механiзмами, апаратами та будiвельними матерiалами. Долину оточили парканом. Там почалось якесь будiвництво.
До паркану нiкого не допускали охоронцi. Скрiзь були вивiшенi таблички: "Заборонена зона!" Але юним винахiдникам вiд цього стало ще цiкавiше, тим бiльше, що з долини лунали сильнi вибухи, гучнiшi вiд грому. Одного разу друзi пробралися до паркану i видряпалися вгору. Поглянувши у долину, вони завмерли.
По той бiк долини пiвколом розташувались якiсь будинки, а в центрi велетенського забетонованого майдану височiли ажурнi вишки. Бiля них дiти помiтили три гiгантськi апарати, схожi на цiвки, поставленi сторч.
- Ракети! - прошепотiв Андрiйко. - Щоб я вмер, ракети! Тiльки не такi собi, а справжнi, космiчнi. Погляньте, вони з трьох ступенiв... Пам'ятаєте, ми бачили в журналi?..
- Пам'ятаю, - видихнула Надiйка.
Вони довго мовчали, прикипiвши до паркану, не в силi одвести погляд вiд чаруючого видовища. Мрiя, фантазiя, буйна уява дитячої свiдомостi, прочитане в книгах - все стало реальнiстю, ясно i зримо стояло перед ними.
- Пропала наша яма, - озвався Боря.
- Що яма! - сердито вiдповiв Андрiйко. - Та за такi ракети можна тисячi ям оддать. От якби пробратися туди!
- Не пустять, - зiтхнула Надiйка.
Над долиною впав синiй серпанок. Вечорiло. Мiж деревами поповзли тiнi. Краєвид ставав казковим, таємничим. У будинках, на тому боцi паркану загоралися вогнi.
Десь недалеко почулися голоси. Дiтей помiтили охоронцi. Молодий високий хлопець, iз гвинтiвкою на плечi, докiрливо крикнув:
- Ай-я-яй! Пробралися-таки? Хiба читати не вмiєте? Там же ясно написано, що заборонена зона!..
