- Ми тепер лаємо рослини за швидкий рiст, але хто знає, може, ця їх дивна здатнiсть принесе нам пiзнiше користь? - заспокоював його Навратiл. Коли ми привеземо цi рослини на Землю, вони можуть стати основою нового виду землеробства.
Вченi були такi втомленi прорубуванням просiки в лiсi, який раптом вирiс перед входом у пiдземелля та на аеродромi, що поснули враз, тiльки-но лягли. I спали так мiцно, що вартовий нiяк не мiг збудити їх перед свiтанком.
- Дали б хоч ще хвилинку поспати! - бурчав сонний Фратев. - Менi саме снилось, що я був на Землi i гуляв вулицями Софiї...
- Докажете ваш сон по дорозi, - сказав йому Навратiл. - Ми повиннi поспiшати, щоб удосвiта вирушити. Не боїтесь подорожi через горб?
- Я i страх?! Хто поєднає цi два термiни, тому спiвчуваю заздалегiдь! - засмiявся Фратев. - Балон i ракети в порядку, що ж може зi мною трапитись?.. Як надворi?
- Поки що тиша. Штиль. Однак треба поспiшати. Боюсь, що на свiтанку здiйметься вiтер.
Всi зiбрались на аеродромi. Туди винесли й вантаж. Посiдали в коло, i Молодiнова ще раз повторила план обох експедицiй.
- Не забувайте про радiозв'язок, - звернулась вона до Крауса. - I ми подаватимемо звiстку не менш одного разу на годину.
- "Стрiла" увесь час буде готова до старту; в разi потреби одразу ж поспiшимо на допомогу. Ну, бажаємо вам успiху! - Навратiл мiцно потиснув руку Молодiновiй, потiм попрощався з рештою членiв обох експедицiй.
"Ластiвка", яка в свiтлi прожекторiв спокiйно хиталась на рiчнiй гладiнi, пирхнула червоним полум'ям i повiльно рушила рiчкою. За хвилину з глибини темної ночi, даленiючи, свiтила тiльки скляна кабiна лiтака. Група Молодiнової також зникла в пiтьмi. На аеродромi лишились Навратiл, Цаген, Шайнер i Фратев.
Цаген одкрутив кран великого балона iз стисненим гелiєм. М'яка тканина, що прикривала складений вантаж, почала швидко зводитись i роздиматись. За кiлька секунд вона перетворилась на велетенську кулю, яка, лiниво гойдаючись, почала повiльно пiднiматись у небо.
Фратев надiв на голову шолом з бiноклем, прикрiпленим на шарнiрах так, щоб льотчик мiг одним рухом поставити його перед очима.
- Я б хотiв перевiрити ноктовiзор. Загасiть-но на хвилинку свiтло, попросив вiн Навратiла.
- Вiрно, сiм раз вiдмiр, а один раз вiдрiж! - кивнув Навратiл на знак згоди i натиснув на кнопку вимикача.
Аеродром зразу ж занурився в пiтьму. Тiльки в небi мерехтiли нiмi зiрочки.
- Бачу краще за кiшку чи сову! - вихваляв прилад Фратев. - Погляньте там праворуч горб i повзе по ньому мурашка з поламаною ногою!.. Ну, не будемо гаяти часу, додайте газу, та й рушимо у дорогу!
Фратев скочив на перев'язанi мотузком ящики, надiв лямки, замкнув застiбки. Однiєю рукою вiн тримався за стропи, а другу поклав на апарат, прикрiплений до грудей.
Повiльно покрутив одну з ручок. За кiлька метрiв над його головою спалахнув довгий язик тонкого полум'я, i нiчною тишею розлiгся трiскучий удар, посилений вiдлунням. Куля смикнулась убiк.
- Отже, все гаразд! Бувайте!
Троси натягнулись, i куля попливла до зоряного неба.
На аеродромi йому махали на прощання, аж поки чудний транспорт зник за гребенем кам'яної стiни.
Пiд ним пропливав романтичний краєвид. У водяному дзеркалi гiрського озера мерехтiли вiдблиски зiрок. Праворуч височiв вулкан, який величаво пахкав димком. Подеколи з його конусоподiбного кратера виривалось червоне сяйво.
Густий пралiс, що тягнувся вiд гiрського схилу аж до долини, не виявляв нiяких ознак життя.
За зубчатим верхiв'ям гори перед очима Фратева з'явилась освiтлена Долина вогнiв. Жовтi вогники утворювали довгий вихилястий пояс, який губився за голими горбами. Долиною текла рiчка.
На невеликiй площадцi помiж скель з'явилось червоне свiтло, описало невелике коло, згасло i засвiтилося знову. То був умовний знак групи Молодiнової, яка пройшла цю вiдстань пiшки. Фратев помахав лiхтариком, щоб приготувались допомогти при посадцi.
Тiльки-но кулю прикрiпили до скелi, як кожен схопив свiй вантаж i насамперед розгорнув та наповнив гелiєм легенький балон, - треба було поспiшати.
Одна по однiй вiдривались вiд землi i зводились над головами мандрiвникiв шiсть великих повiтряних куль.
- Наскiльки можливо, будемо пересуватись по землi, це надiйнiше, запропонувала Молодiнова. - Побоююсь, що пiсля сходу Проксими подме вiтер.
- Та й у квартянському мiстi зчинимо менше тривоги, - додав Вроцлавський.
Вченi з балонами над головами вирушили в похiд, обережно спускаючись кам'янистим схилом до джунглiв. Iти було зовсiм легко, бо вантаж врiвноважувався пiдiймальною силою газу. Але перед хащами довелось зупинитись: дороги далi не було.
- Нiчого не вдiєш, друзi, пiднiмемось у повiтря! - вигукнув Фратев.
Не встиг вiн це вимовити, як пролунав глухий пострiл, i зразу ж ще один.
Фратев вiд несподiванки пустив трос, яким притримував балон, повалився на землю. Iншi iнстинктивно полягали теж.
- Починається! - прошепотiв Северсон, вiдтягуючи затвор автоматичної рушницi.
Знову залягла мертва тиша.
- Пострiли чулися з джунглiв, пiду подивлюсь, - рiшуче сказала Молодiнова. - Коли почуєте стрiлянину, - поспiшайте на допомогу.
- Я з вами, - прошепотiв Фратев, пiдводячись з землi.
В хащi заходили обережно, - зупинялись, прислухались. Нiде анi шелесне. Наблизились до товстого лускатого стовбура розлогого дерева i причаїлись.
- Трах! - пролунав ще один пострiл, просто над їхнiми головами. Зразу ж по тому якийсь предмет гупнув об землю недалеко вiд Молодiнової.
Фратев спрямував рушницю на крону дерева.
- Почекайте! - затримала його Молодiнова. - Подивлюсь, чим квартяни стрiляють.
Не чекаючи вiдповiдi, вона хоробро вiдiйшла на кiлька крокiв i пiдняла чудний предмет, що нагадував кокосовий горiх. Один кiнець його був розiрваний.
- Схоже на гранату... - Молодiнова уважно подивилась у гущавину гiлок i раптом зареготала.
- Хай я стану стегозавром, якщо ви не збожеволiли! Чи ви хочете, щоб вас застрелили?
- Хто? Адже тут нiкого немає! - сказала вона голосно. - Знаєте, хто нас обстрiляв? Оце дерево.
- Дерево?! - перепитав Фратев. - Ви справдi збожеволiли. Як може...
Вiн не договорив. В кронi дерева пролунав ще один пострiл.
З рушницi Фратева вилетiло полум'я. I знову ж по тому йому на голову посипався дощ чудних кавунiв.
- Не бiйтесь, ми вже тут! - вигукнув засапаний Северсон, влетiвши у джунглi.
- Спокiйно! Нiчого не трапилось. Це тiльки Фратев на мить розгубився в бою з оцим ворогом, - пiдняла Молодiнова догори овальний предмет. - Це всього-на-всього плiд цього дерева. Пiсля достигання вiн перетворюється на примiтивну ракету, щоб потрапити якомога далi вiд материнського дерева. Всерединi нього, мабуть, накопичуються гази, якi проривають найслабкiше мiсце у вершинi елiпсоїда.
