Северсон увiмкнув передавач. Вiдповiдь прийшла негайно i вплинула вона, як цiлющi лiки: "Ластiвка" чорториї подолала щасливо. За повiдомленням Крауса, течiя Надiї в колiнi рiки подiляється: до чорториїв рiчка тече в напрямку моря, а од них - стiкає на континент...
Метрiв через сто рiчка справдi заспокоїлась i лiниво поповзла долиною в незнанi далi.
- Чому це обрiй перед нами такий незвично близький? Адже ми над рiвниною? - дивувався Северсон.
Фратев пересунув важiль висоти, i вертолiт почав пiднiматися.
- Поглянемо згори!
Перед вченими розгорнувся незвичайний краєвид: рiвнина кiнчалась високим порогом, пiд яким розлягались болота. Вдалинi жовтувато виблискували пiщанi дюни.
Могутня рiка з потужним гуркотом обрушувалась через високий приступок у бездонне провалля, де утворювала неспокiйне озерце. З озерця вона продовжувалась вiялом струмкiв, якi змiїстими лiнiями розбiгались в усi боки.
- Хай я буду римським папою, якщо ми справдi не опинилися в Єгиптi! Подивiться лишень: та це ж точнiсiнько Нiльська дельта.
- Тiльки одного їй бракує - моря, - заперечила Алена. - Скiльки сягає око, видно тiльки пустелю...
- Як у Єгиптi!.. - вперто наполягав Фратев. Вiн раптом схопився за голову: - Ми тут базiкаємо, а внизу, мабуть, вiдбувається страшна трагедiя!
Вертолiт почав спускатися до водоспаду. Алена i Северсон зрозумiли, що мав на думцi Фратев: можливо, "Ластiвку" затягнув водоспад. Вони притиснулись лобами до стiнок прозорої кабiни i, затамувавши подих, стежили за розбурханою стихiєю пiд ними. Могутнiй потiк падав спочатку спокiйно, а потiм починав розбиватися об скелi i розливався запiненим озером.
Вертолiт спустився понад блискучою водяною стiною до скелястого острiвця i спинився посеред озера на нижчому плесi.
- Тут хвилину перепочинемо. Дайте менi, будь ласка, скафандр, попросив Фратев. - Можливо, вони ще живi. У них досить великий запас кисню в балонах.
Алена злякалась:
- Невже ви хочете спуститись у воду?! Хiба ви не бачите, якi тут чорториї?
- Не бiйтесь, прив'яжiть мене тросом. В разi небезпеки подам знак дзвiнком. Не можемо ж ми залишити друзiв напризволяще.
Поки Фратев надiвав скафандр, Северсон вийшов з вертольота. При одному поглядi на рвучкий потiк у нього запаморочилося в головi. Дрiбненькi краплинки води утворювали хмари туману. Над самiсiньким верхiв'ям водоспаду звисала чудесна райдуга, зразу ж поруч неї - ще одна, а ця тримала за кiнцi третю, набагато тьмянiшу за першi. Северсоновi перехопило подих. Йому здалося, що природа поставила на домовину трьох учених останнi трiумфальнi арки - арки смертi. Коли Фратев з'явився у дверях вертольота, Северсон мовчки показав на три райдуги. Однак той, немов закам'янiвши, лишився стояти i вперто дивився перед собою.
Северсон озирнувся. Вiд несподiванки в нього пiдломилися колiна. Метрiв за п'ятдесят вiд острiвця з води стирчала голова велетенського ящера.
- Дванадцятиногий плазун! - закричав Фратев i зачинив дверцята.
Северсон затримався тiльки на мить. Вiн кинувся до вертольота, але з жахом побачив, що той уже пiднiмається в повiтря. Побачив також i те, як Алена пiдскочила до Фратева i кинулася на нього, намагаючись вирвати у нього з рук головний важiль управлiння.
Залишена напризволяще людина опустилась на землю. Повiльно оглянулась.
Ящiр все ще не ворушився. Вiн тiльки трохи пiдвiв голову i провiв очима вертолiт. Потiм раптом повернувся, швидкими рухами поплив до куща сiро-блакитних водоростей, що поросли очеретом та хвощами, проглинув його. Сполохав кiлькох птахiв з дуже великими дзьобами й перетинчастими крилами. Як стрiли, шугнули вони в повiтря i закружляли над його головою. Ящiр не звертав на них уваги, чвалаючи далi до маленької ковбанi, в якiй росли такi самi сiро-блакитнi водоростi.
"Дивно... Вони мають такий самий колiр, як i нашi скафандри..." чомусь промайнуло в думцi Северсона. Вiн був такий зайнятий ящером, що аж здригнувся, коли над ним зашелестiли пропелери вертольота. Машина приземлилась. Одразу ж вiдчинились дверцята кабiни, i в них з'явився блiдий як смерть Фратев.
- Пробачте, товаришу, що я вас так по-зрадницькому покинув. Я, нещасний, лишив вас на вiрну погибель... - говорив вiн у розпачi. - Не знаю, що зi мною трапилось... Раптом кров ударила менi в голову, я втратив розум...
- Лайфе, iди швидше сюди! - вигукнула Алена з кабiни управлiння.
Як тiльки Северсон зайшов, вона обняла друга. Тихо прошепотiла:
- Любий, не гнiвайся на нього...
У Фратева на лобi напнулися багровi жили. Северсон нахилився до нього i лагiдно поклав руки на плечi:
- Це нiчого... Нiчого... Це може статися з кожним з нас,
***
Ящiр весь час даленiв i нарештi зовсiм зник з поля зору в заростях дивних велетенських хвощiв, якi подекуди стирчали просто з води.
- Поки ящiр повернеться, я встигну дослiдити озерце пiд водоспадом... - промовив Фратев. Очi в нього так гарячково палали, що Алена аж злякалась.
- Не дозволю! - сказала вона рiшуче.
- Пiду! - вигукнув Фратев з упертiстю. - Моє життя
втратило вартiсть, я все одно негiдник. А внизу мучаться троє чесних людей... Вони загинуть...
Запала напружена тиша. Тiльки водоспад спiвав свою нескiнченну пiсню.
- Занурюсь краще я! - сказав нарештi Северсон.
- I я з тобою, - схопила його за руку Алена.
- Нi, нi, цього я не допущу! - закричав Фратев i сперся спиною об дверцята кабiни, щоб нiхто не змiг вийти. - Я повинен спокутувати свою провину.
Северсон з хвилину дивився на нього безпорадно, потiм знизав плечима:
- Гаразд. Але при щонайменшiй небезпецi дайте знак - витягнемо.
Фратев прикрiпив до ноги скриньку з iнструментами i не затримуючись скочив у воду. Трос, до якого вiн був прив'язаний, замалим не потягнув Алену й Северсона.
- Менi здається, в нього гарячка... - глухо сказав Северсон. - Ти бачила його очi? Чи не збожеволiв вiн часом?
Алена мовчки похнюпилась. По щоках у неї повiльно збiгали сльози.
- Тiльки б з ним нiчого не трапилось... Ти почув дзвiнок? здригнулась вона.
- Нi, то причулось. Заспокойся, люба!
А Фратев тим часом майже досягнув дна. Вируюча вода крутила його так, що вiн не мiг схопитись за скелю, яка перегороджувала потiк. Ось вiн опинився так близько бiля гострого кам'яного шпиля, що в безнадiї заплющив очi i, тамуючи подих, чекав удару.
Нарештi вир шпурнув його до куща водоростей, де можна було затриматись. Вiн злiз по них до дна i ухопився ногами за великий камiнь. Увiмкнув прожектор на скафандрi, напружено вдивлявся у зеленкуватий пiвприсмерк вируючої води.
Нiде анi найменшого слiду лiтака. Природно було б визнати, що його припущення виявилось хибним, але Фратев, сам не розумiючи навiщо, почав сигналити прожектором; безрезультатно повторивши свiтловi сигнали кiлька разiв, вiн заплакав:
