Звiльнившись вiд Еолиних обiймiв, Нескуба сiв у своє крiсло бiля командного пульта, i тiєї ж митi пролунав його наказ:
- Кожному зайняти своє мiсце! Стартова готовнiсть...
Усiх наче вiтром здуло. Без метушнi й гамору екiпаж кинувся по мiсцях. Через кiлька секунд на "Вiкiнгу" стихло, принишкло. Здавалося, навiть осцилографи, повирячувавши свої зеленкуватi очi, нашорошено дослухалися: коли ж воно станеться?
Якщо експеримент удасться i Трансформатор проб'є тунель у гравiтацiйному полi, "Вiкiнг" рiзко шарпнеться вперед i помчить, неначе кулька з цiвки пневматичної рушницi. Годин з двiстi такого лету - i корабель буде на волi. О, тодi вони вже пильнуватимуть!
Нескуба сидiв у нервовому зацiпенiннi, але мозок його працював чiтко, немов добре налагоджена електронна машина. Перед ним на пультi один по одному спалахували зеленi сигнали - знак готовностi секцiй, вузлiв, пристроїв. Зелене сузiр'я тiшило капiтанове око, знiмало нервове напруження. На екранi вiн бачив, як спускаються з поверхнi корабля фiзики та iнженери, вiдзначив їхнi злагодженi рухи. "Молодцi, з витримкою, - промайнула думка. Такi не розкиснуть, не вiдступляться, боротимуться, доки б'ється серце". Кинув погляд на оглядовий екран - бездонне провалля космосу вiйнуло холодком небезпеки. Фiзично вiдчув, що падає в цю холодну, жахливу прiрву, заповнену мороком. Аж здригнувся i вже хотiв вимкнути екран. "Чи не починається агорафобiя?* - стривожився. - Ще чого не вистачало!" Змусив себе дивитися в безкiнечний простiр, де оковi не було за що зачепитися, - жодної цятки! I почуття страху швидко зникло. Корекцiя не потрiбна, корабель i так зорiєнтований дюзами в бiк падiння.
______________ * Агорафобiя (мед.) - боязнь простору.
На запитливий погляд старшого фiзика Хоупмана, який зайняв своє мiсце бiля пульта, Нескуба спокiйно кивнув: можна починати.
Фiзик простяг руку до щитка i взявся за рукоятку рубильника. Тiєї ж митi почало меркнути i незабаром погасло освiтлення по всьому кораблю, зупинилися численнi електромотори, побутовi та всякi допомiжнi прилади: енергосистема "Вiкiнга" пiдключилася до Гравiтацiйного трансформатора.
Це була кульмiнацiйна хвилина експерименту, i хто б змiг визначити напругу, яка охопила тут кожного в чеканнi невiдомостi! Адже ось зараз, цiєї митi вирiшується їхня доля: чи каменем падати в безодню, чи птахом випурхнути з неї...
"Вiкiнг" шарпнувся вперед, це добре вiдчули всi, хто сидiв бiля командного пульта, - їх притиснуло до спинок крiсел, i в скронях зашумiла кров. Та не встигли вони зрадiти, як цей короткий рух припинився, нiби наткнувшись на м'яку, але неподатливу стiну. У перший момент натиску вона увiгнулася, але не пiддалася, Трансформаторовi просто не вистачило потужностi. Згодом новi розрахунки покажуть, що на той час навiть у сто разiв бiльша потужнiсть не допомогла б - сила тяжiння була занадто велика.
Хоупман поглянув на капiтана i схилив голову. Не дивлячись на щиток, висмикнув рубильник з гнiзда. Вони обидва зрозумiли: це - поразка, страхiтлива катастрофа, вiдвернути яку несила.
Нескуба ще не отямився, коли Лойо Майо мовчки поклав перед ним кiлька фотографiй. "Знову зi своєю хмарою..." - подумав з досадою i вже хотiв одсунути картки, бо хiба зараз до цього? Та астроном притримав їх рукою.
- Нi, ви погляньте. Бачите Еолу... тобто Гуллiвера?
- Ну, бачу. То й що? - в голосi капiтана чулося роздратування.
- А на цiй ось нема. Нескуба стрепенувся:
- Нема? Нащо ви менi тут ребуси пiдсовуєте?
- Це не ребус, а ще одне iсторичне вiдкриття, - поважно промовив молодий астроном. - Нам пощастило сфотографувати покриття космiчної хмари темним об'єктом. Ось тут, погляньте, Гуллiвер знову визирнув!
Болючий спазм перехопив капiтановi горло, i йому забракло повiтря.
- Це ж... виходить, що...
Лойо Майо докiнчив за нього:
- Це ота сама гiпотетична чорна дiра. Колапсуюча зiрка. I ми її зафiксували вперше в iсторiї. Жоден астроном Землi...
Нескуба примружив очi i холодно спитав:
- А чи усвiдомлюєте ви, що це означає для нас?
Лойо Майо знизав плечима:
- Це вже iнша тема, капiтане.
- Ну, що ж, вiтаю вас з вiдкриттям. - Капiтан гiрко посмiхнувся. Шкода тiльки, що його не можна передати на Землю, людство ним не скористається. Новина загине разом з "Вiкiнгом"...
На астронома це, здавалося, не справило нiякiсiнького враження.
- Ми ще нiчого певного про такi об'єкти не знаємо, - сказав спокiйно. А зараз у нас є можливiсть познайомитися з чорною дiрою...
- На жаль, є, - вставив капiтан.
- I було б безглуздо не скористатися цiєю можливiстю, адже так?
- Цiлком слушно, - хитнув головою Нескуба. - Ми будемо продовжувати...
- Це ваш обов'язок, Лойо Майо! - вже твердiшим голосом сказав капiтан, а сам подумав: "От у кого треба вчитися витримки!"
3
Уже вкотре Алк уперто намагався замiряти дiаметр квiтки, але зiв'ялу пелюстку нiяк не вдавалося розправити на решiтцi. "Прокляте тяжiння, - думав Алк, - це воно її поморщило, квiтка ж тендiтна... Колись у двадцятому столiттi на Суматрi росла гiгантська квiтка, яку назвали на честь ученого, що натрапив на неї в джунглях, - Рафлесiя Арнольдi. Дiаметр її сягав метра, i то було справжнє диво. Ця ж... - Алк знову окинув сумним поглядом зiв'ялi пелюстки. - Ця має не менше п'яти метрiв! Новий вид, можна б назвати Космiчна Алка. Можна б... На очах гине, i нiчого не вдiєш. У невагомостi вона росла корiнням угору, тепер же її бiологiчний годинник зовсiм розладнався, i така пишна квiтка пожухла... I все це Нескуба... Через нього "Вiкiнг" потрапив у таке скрутне становище. Скрутне? - сам собi заперечив. Аби ж то скрутне... Катастрофiчне!"
Важко зiтхнувши, Алк облишив возитися з квiткою, перевiрив, як працює генератор електронно-iонного поля, потiм сiв на прикутого до пiдлоги металевого стiльчика i почав перебирати в думках подiї останнього часу. Та зосередитись чомусь важко було, перед очима лежала розпластана квiтка, i думки крутилися навколо неї. Ах, яка це унiкальна рослина! Як вiн ждав її цвiтiння... I от маєш... Нескуба в усьому винен, Нескуба. I що там квiтка, хоч яка вона дивовижна, - загине оранжерея з усiм багатством флори, страшного тяжiння не витримають люди, i "Вiкiнг" з осередку життя перетвориться на холодну домовину... I хто зна, скiльки рокiв чи десятилiть ця домовина падатиме у ту чорну дiрку, доки не буде розплющена, розтрощена, розтерта на атоми... Ех, як це трагiчно й... безглуздо! Алк стиснув кулаки, роззираючись навколо, як загнаний звiр. Усвiдомлення безвиходi, безсилля лютило його ще дужче. Невже ж отак i гинути - покiрливо, безмовно? Невже не можна зарадити? А як усе добре починалось... Колектив згуртований, працювали з ентузiазмом, нiхто не шкодував енергiї для досягнення мети. Ех!.. I все це пiде прахом, не буде нi його самого, Алка, нi "Вiкiнга", нi... Еоли... Безглуздя. Алк спробував уявити, як це не буде його, їх, нiкого,- i не мiг. Уявлялася чорна, безмежна, бездонна порожнеча, але в нiй була присутня його думка, його "я" - наче якась вiчна i всюдисуща субстанцiя.
