Старший лейтенант випростався. В голові промайнула думка: «Навіщо ж на зближення? Адже можна її легко обійти». Але ця думка зникла, коли раптом відображення сітки на носовому півкрузі немов зробило стрибок і рвонулось уперед, до підводного човна.
Вступили в дію ультразвукові прожектори.
— Забрати розвідник у гніздо! — почулась різка команда. — Носову гармату напоготів!
«Ага! Ось що! — подумав старший лейтенант. — Зруйнувати торпеди… Без шуму…»
Зображення сітки росло на очах з неймовірною швидкістю і різкістю. Дивним здавалось лише те, що це зображення ще з більшою швидкістю почало прояснятись на крилах екрана. Якщо сітка йшла рівною вертикальною стіною, то її бокові частини, віддалені від підводного човна, повинні були залишатись ще менш виразними, ніж її ближня центральна частина, що рухалася прямо проти човна. Тимчасом на крилах екрана відображення сітки неслося наче з подвійною швидкістю, і чіткість ліній сітки майже вже зрівнялася з чіткістю сітки на передній частині екрана. Здавалося, що сітка охоплює підводний човен з обох сторін, що її бокові частини зближуються. Що це могло означати? Капітан шукав пояснення цієї загадки.
Раптом позаду він почув тривожний вигук старшого лейтенанта:
— Сітка проступає на обох крилах кормового екрана!
— Ах, дияволи! — крикнув у надзвичайному збудженні капітан, тупнувши ногою й повернувшись до кормової частини екрана. — Магнітні торпеди! Вони оточують нас!
Він кинув погляд на купол екрана. Верхні кінці сітки загинались донизу, поки ще слабко, гуманно прокреслюючи його нитками своїх чарунок.
— Відставити гармату! Поворот на місці! Сто вісімдесят градусів.
Підводний човен круто розвернувся на місці, носом на південь, кормою на північ, до сітки.
— Так держати! Шість десятих ходу! Повний нагрів корпусу!
– Єсть так держати! Шість десятих і повний нагрів копусу.
Попереду, на носовому півкрузі екрана, був тепер темний порожній простір, який швидко захоплювала, наче кліщами, бокові частини сітки.
Вже обидва крила екрана майже суцільно затягнуті сітчастою тканиною з нашитими на ній темними плямами грізних «ґудзиків». Усе нижче і чіткіше вона вимальовується на куполі. Коридор попереду звужується на очах. Очевидно, на краях сітки усаджені торпеди з потужнішими двигунами, і смертоносне коло біля підводного човна загрожує зімкнутися…
«Проскочити! Чи встигнемо? Чи встигнемо?» хвилювався старший лейтенант. Але пальці його нерухомо лежали на клавіатурі, напружено зігнуті, білі, як мармур.
— Вісім десятих ходу! — наче постріл, залунала у вухах старшого лейтенанта команда.
Підводний човен рвонувся вперед.
На заднім кормовім півкрузі екрана сітка помітно втратила ясність ліній, але коридор попереду продовжував змикатися. Величезне металеве тіло підводного човна з непереборною силою притягало до себе сотні магнітних голів цих смертоносних страхіть, подвоюючи швидкість їх власного шаленого бігу.
— Десять десятих!
Капітан уже не оглядався. Він увесь подався вперед з палаючими очима, прикованими до екрана і сітчастого коридора на ньому.
Підводний човен летів, блискавкою пронизуючи темні глибини океану.
Наскільки далеко попереду простягаються крила цієї проклятої сітки? Скільки ще їх викине океан назустріч «Піонерові»?
Це було схоже на гру зі смертю.
Капітан стис кулаки. Гарячий рум'янець виступив на його вилицях. І, дивлячись на його блискучі, повні торжества і впевненості очі, можна було подумати, що за цю гру платитиме хтось інший.
— Одинадцять десятих! — крикнув капітан дзвінким голосом.
Сітчастий коридор перетворився у вузьку щілину і на цьому застиг.
— Дванадцять!
Дванадцять десятих — і все, що можливо!!!
Це було щось надзвичайне. Всі резерви були пущені в дію. Оточений своєю паровою сорочкою, «Піонер» летів, наче розжарений метеор у космічних, міжпланетних просторах.
На бокових крилах екрана сітка перетворилась у густу туманну тканину.
Вона не встигала за човном! Вона вже безнадійно відставала від нього!
Ще якась мить — і сіра пелена цієї тканини стала відступати назад, на крила екрана. Щілина розширювалась, стіни коридора почали розсуватися. Ще мить — і носовий екран, немов під змахом губки, очистився від жахливої павутини.
Попереду лежав чистий, вільний шлях серед неозорих глибин океану.
Раптом громовий удар незвичайної сили обрушився ззаду на підводний човен. Немов гігантський поранений кит, човен здибився, провалився вниз і знову злетів на кілька сот метрів. Потім, наче кинутий величезною катапультою, він стрибнув уперед і з подвоєною швидкістю ринувся в простір. Громові удари лунали один за одним, зливаючись у безперервний потрясаючий гуркіт. Білі снопи блискавок розсікали в усіх напрямах кормову смугу екрана. Здавалось, тріснуло дно океану, вибухнула сама оболонка планети і тисячі вулканів об'єднали свій рев в один надприродний, нестерпний для людського вуха звук.
Ледве втримавшись на місці після поштовху, старший лейтенант повернув зблідле обличчя до капітана.
Капітан нерухомо стояв посередині рубки і дивився на нього із застиглою жорсткою посмішкою переможця.
— Торпеди по інерції мчали з обох сторін одна одній назустріч. Вони зіткнулися і тепер вибухають. Маневр удався! Півтонни машинного масла — за борт! Двадцять кубометрів водню підпалити і — за борт!
На куполі екрана через кілька секунд з'явився величезний палаючий пузир. Потім над спокійною поверхнею океану, немов од вибуху підводного вулкана, високо знялась гігантська гора з води й полум'я. Гора осіла, і високі концентричні хвилі почали свій дальній біг по поверхні спокійних вод.
— Отже, ми загинули, — сказав з посмішкою капітан. — Тепер уже ніхто не матиме сумніву в цьому…
І, повернувшись до старшого лейтенанта, наказав:
— Вісім десятих ходу! Ліво на борт! Так держати! «Піонер» описав величезну дугу на схід.
— Курс прямо на норд! Підняти над поверхнею правий розвідник!
Гуркіт вибухів припинився. Клуби мулу, піднятого з дна, почали поволі заволікати круговий екран. Трупи морських тварин носилися в усіх напрямах.
— Підняти корабель до глибини п'ятисот метрів!
На чистому куполі екрана сяяла світла пляма сонця, що стояло в зеніті. Кілька туманних плям від хмар застигли навколо нього. Небо з хмарами то падало, стискуючись, наче стягуване обручем горизонту, то знову рвучко піднімалось, розширюючись у безмежність. Це здіймався і припадав до води інфрачервоний розвідник.
Океан був чистий.
— Вище підняти розвідник! — наказав капітан.
На північ, далеко-далеко на горизонті, майнули крихітні силуети двох суден, над якими, мов іграшкові султани, клубочився дим.
– Єсть, — із задоволенням сказав капітан, наче упевнившись, що все йде так, як він чекав. — Три румби на вест! Так держати! Тепер порахуємось…
Скоро минула потреба в інфрачервонім розвіднику. Судна опинилися в зоні видимості ультразвукових прожекторів.
Одним із цих суден був чудовий п'ятнадцятитисячотонний красунь — крейсер, останнє слово військового суднобудування, з трьома потужними бойовими баштами, дванадцятьма важкими гарматами далекобійністю в сорок кілометрів, шістьма торпедними апаратами, чотирма літаками й швидкістю ходу в п'ятдесят вузлів.
Капітан упізнав його.
На деякій віддалі від крейсера, осторонь, височів велетенський океанський чотиритрубний пароплав.
— Забрати розвідник! Три десятих ходу! — дав команду капітан.
Він натиснув кнопку біля невеликого овального екрана під щитом управління. На екрані показалася камера носової ультразвукової гармати. Головний акустик — товстун Чижов — сидів у кріслі. Перед ним світився екран, і на ньому вимальовувалися виразні силуети крейсера, що димів, і пароплава, навколо яких снувала велика кількість катерів, шлюпок, вельботів. Високо в небі хижо кружляв великий білий, з яскравими червоними кругами під крилами, літак.
