MyBooks.club
Все категории

Лариса Денисенко - Кавовий присмак кориці.

На сайте mybooks.club вы можете бесплатно читать книги онлайн без регистрации, включая Лариса Денисенко - Кавовий присмак кориці.. Жанр: Современные любовные романы издательство неизвестно,. Доступна полная версия книги с кратким содержанием для предварительного ознакомления, аннотацией (предисловием), рецензиями от других читателей и их экспертным мнением.
Кроме того, на сайте mybooks.club вы найдете множество новинок, которые стоит прочитать.

Название:
Кавовий присмак кориці.
Издательство:
неизвестно
ISBN:
нет данных
Год:
неизвестен
Дата добавления:
3 август 2018
Количество просмотров:
679
Читать онлайн
Лариса Денисенко - Кавовий присмак кориці.

Лариса Денисенко - Кавовий присмак кориці. краткое содержание

Лариса Денисенко - Кавовий присмак кориці. - описание и краткое содержание, автор Лариса Денисенко, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки mybooks.club
 Інколи видається, що достатньо пришвидшити ходу, і вже за наступним поворотомбуде саме те місце, куди мріяв потрапити усе своє життя. Тобі достеменно відомо, яке воно. І ось ти на місці, але і місце виявляється іншим, і оточують тебе зовсім не ті, про кого мріяв ще вранці...

Він думає, що народжений кохати тільки її, вона думає, що нарешті знайшла своє кохання у особі його батька, його батько просто кохає іншу людину.

І ця історія непорозумінь може виявитися трикутником, або чотирикутником, а може й тим, чому поки що немає назви у нашому вимірі.

Кавовий присмак кориці. читать онлайн бесплатно

Кавовий присмак кориці. - читать книгу онлайн бесплатно, автор Лариса Денисенко

а бавовни - аж занадто, тому вони про неї i спiвають. У таборi - непогано, я вже не скиглю, годують добре, щодня я їм тiстечка

з кремом. А взагалi, тут повно комах, нестерпний режим, будь ласка,

заберiть мене звiдси, iнакше - втечу. Привiт батьковi та Андрiю,

якщо вони тобi пишуть. Цiлую, твiй улюблений син». Якось уночi

фарбою, призначеною для шкiльних парт, яку поцупив у моєї

вчительки, я писав пiд Її вiкнами: «Доброго ранку, кохана».

I дуже тужив, що забракло на знак оклику. Менi здавалося, що

без знака оклику вона не зрозумiє, якої глибини мої почуття

до неї. А якого тепла, я вас запитую, можна навчитися, друкуючи

транслiтом (транслiт - знахiдка для спiлкування емiгрантiв):

«Pryvit! Tut kljovo. Pryhod. My pjemo!»

Iнодi менi сниться сон, начебто я потрапляю у свiт, де всi спiлкуються транслiтом, я все чудово розумiю, ще б пак, воно звучить, як моя рiдна мова, щоправда, з певним акцентом. Але всi цi слова такi холоднi. Нерiднi. Тупi. Мене оточують рекламнi та дiловi люди, вони чудово розумiють одне одного, а також розумiють, що я - чужий. Транслiт. Трансвестит. Транссексуал. Просто транс. Цiкаво, як у цей модерновий ряд потрапило таке старомодне слово, як «транспорт». Не розумiю. Я поступово впадаю в загадковий транс. Па-па.

Отже, було залюдно. Тому на мене й на мої пильнi погляди нiхто

не звертав нiякої уваги, батько був не в тому станi, щоб звертати увагу на щось, окрiм питва та спритних рук офiцiанта, якi його все ж чимось зацiкавили. Батьковi подобалося розглядати руки. Його юний друг настiльки був захоплений стеженням за батьком, що помiтив би мене лише тодi, коли б я, як Пьотр Перший, прорубав вiконце у спинi батька та висунув звiдти свого нахабного писка. «Текiлу-бум», - умiхнувся я до офiцiанта. Iнодi хочеться здаватися приязним хлопцем. Нарештi вiн звернув на мене увагу. Бодай хтось у цьому мiсцi. «Як ви гадаєте, це я сказав «бум», чи це бумкнуло моє серце?» «I все?» - своєю чергою спитав офiцiант. «Так, це - все». Я розвiв руками. Я помилився, навiть офiцiант не звертав на мене уваги. Начхати йому на буми мого серця. Начхати. Начхати просто в мою текiлу-бум. «Отаке лайно, друже, отаке лайно». Нехай несе текiлу, текiлу-бум, що втiшить буми мого серця. Її все не було. I не могло бути. А може, її взагалi нiколи не було? Якби ж то.


II


Мої батьки хотiли, аби з мене та брата виросли «справжнi творчi люди». Не в планi творчого ставлення до роботи, а в планi безпосередньої належностi до творчих професiй, елiтного творчого табору. Насамперед це була батькова iдея, тому що матiр вiн нiколи не вважав i не сприймав за творчу людину. Чи може бути творчою людиною лiкар? Навiть не справжнiй лiкар, а всього-на-всього фармацевт? Батько був переконаний, що фармацевти мало чим вiдрiзняються вiд продавцiв (а варто сказати, що вiн прискiпливо ставився до продавцiв, вiн ненавидiв продавцiв та, водночас, побоювався їх), а також у тiм, що в мами немає жодного спалаху творчих талантiв.

Хоча в цьому вiн якраз помилявся. Чи була би здатною нетворча людина, використовуючи лише один щасливий збiг свого прiзвища (навiть не свого дiвочого прiзвища, а прiзвища мого батька) та прiзвища вiдомого партiйного функцiонера, видавати себе за його позашлюбну доньку, тим самим спрощуючи для себе порядок отримання спецiальних пайкiв, забезпечуючи першочергове обслуговування в будь-яких крамницях, а вже потiм, коли настав час, - отримуючи безперешкодний дозвiл на вiдкриття однiєї з перших приватних аптек? На мою думку - нi, таке могла утнути тiльки талановита, творча людина. Не без акторських здiбностей. Бувало, що комусь iз пошитих у дурнi людей спадало на думку, що маму - не так по батьковi, як мало би бути, але мама була настiльки переконливою та щирою, що людина, котра мала сумнiви, самотужки знаходила тисячi вiрогiдних пояснень такому феноменовi. Мама ж завжди залишалася в бiлому. Незаплямована мама. Про якiсь кару чи негаразди взагалi не йшлося.

Батьки вважали, що з нас має вирости творча iнтелiгенцiя. Наче творчу iнтелiгенцiю можна виростити, як фiалки на пiдвiконнi. Їм здавалося, коли дiти належать до творчої iнтелiгенцiї, це дуже гарно. Вони мрiяли, як ходять по виставцi i, оберненi на слух, виловлюють шепiт вiдвiдувачiв, приборканих нашими талантами. «Ой, ви лише погляньте, як талановито зображено церкву». «Це не просто церква, мон анж». «А що це, мон амi??» «Це - квiнтесенцiя всiх церков на свiтi!!» Мама млiла, батьковi затьмарювалися блакитнi очi. А ось вони на концертi. Партер. Перший ряд. Чи, може, навiть президентська ложа. У мрiях можливо все. Глядачi зачаровано слiдкують за сильними довгими пальцями, що спочатку пестять клавiшi бiлого рояля, потiм вступають iз ними в бiй, вiртуозна гра. А ж

от руки здiймаються вгору. Гравець повертається на стiльцi, пiдхоплюється й тоне в шалених оплесках i квiтах. Вiн бере оберемок, пiдходить до президентської ложi, стає на одне колiно i вручає квiти iз вдячнiстю своїм батькам. Усi ридають ридма.

Ми були приреченi стати творчими людьми. Це було вирiшено. Скажiмо,

музика та митець - те, що треба, влучне поцiлення обох батькiвських мрiй. Андрiй постiйно малював якийсь непотрiб, тому вони вирiшили, що треба вiддавати його до художньої школи, я наспiвував якоїсь нiсенiтницi - мене потягли до музичної. Треба сказати, що люди, котрi вiдбирали талановитих дiтей, на чомусь таки тямили.

Примiром, Андрiя цiлком, на мiй погляд, справедливо не хотiли брати

до художньої школи. Його попросили зобразити людину, а вiн натомiсть намалював якогось таргана, а щоб було переконливiше, начепив на таргана криву краватку, а зверху в кутку аркуша написав: «Мiй улюблений вихователь». Зрозумiло, що таргани не працюють вихователями, а от вихователь цiлком iмовiрно може бути тарганом. Андрiй з дитинства був дуже тямущий i чiтко знав, що має робити, аби сподобатися тим людям, котрим потрiбно подобатися. Андрiй умiв вiртуозно пiдлещуватися, це й не дивно, адже вiн старанно тренувався все своє життя, починаючи з трирiчного вiку. Звiсно, що Андрiя врештi-решт зарахували, ще й тому що мама взялася погрожувати своїми позiрними родинними зв'язками. Здебiльшого люди змушенi були поводитися з мамою люб'язно.

Я в музичну школу вступив теж не без сварок. По-перше, я зовсiм туди не прагнув, бо над усе любив вирiзати всiлякi фiгурки з журналiв та листiвок, гратися ними в життя-буття. По-друге, в мене була старша вiд мене подруга, Валя, котра вже там навчалася. Тому я був наляканий такими речами, як сольфеджiо, музичний диктант, музична лiтература, оркестр, ансамбль i таємниче «ф-но». Iз розповiдей розпачливої скрипальки Валюшi я розумiв, що менi вся ця музична веремiя навряд чи сподобається. Але батько з матiр'ю й чути нiчого не хотiли. «Ти природжений музика», - правили вони своєї. Я мусив грати на пiанiно. Так розпорядилися зорi. Мене потягли складати вступнi iспити.


Лариса Денисенко читать все книги автора по порядку

Лариса Денисенко - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybooks.club.


Кавовий присмак кориці. отзывы

Отзывы читателей о книге Кавовий присмак кориці., автор: Лариса Денисенко. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.

Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*
Все материалы на сайте размещаются его пользователями.
Администратор сайта не несёт ответственности за действия пользователей сайта..
Вы можете направить вашу жалобу на почту librarybook.ru@gmail.com или заполнить форму обратной связи.