Вiн i сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.
Хома
Ну, поки вже долетить, нам нiчого ждати. Просимо сiдати. Що там є, поїмо; що дадуть, поп'ємо та побалакаємо дещо. А тимчасом ти, Галю, не гуляй, в корт меду наливай та гостям пiднеси хлiба-солi, проси з привiтом i з ласкою.
(Сватьi чинно садятся за стол. Галя принимает от отца чарку й флягу й подносит старшему свату. Сват не принимает.)
Сват
Ми вам такої халепи натворили, що боїмося, щоб ви нас не потруїли… Призволяйтесь самi.
(Кланяется.)
(Галя. посматривая на отца робко й стьiдливо, подносит к губам й подает свату.)
Сват
(подняв чару)
Тепера так? Пошли ж, боже, нашим молодим щастя, i багатства, i доброго здоров'я, щоб i внукiв женити, i правнукiв дождати…
(Свата прер ы вает хор колядников под окнами. Все слушают со вниманием. Хома с досадою покручивает усьi; Галя весело посматривает на окно. Сват в про-должение колядки повторяет.)
Гарно колядують нашi козаки!
Бачить же бог, бачить творець,
Що мир погибає,
Архангела Гавриїла
В Назарет посилає.
Благовiстив в Назаретi -
Стала слава у вертепi.
О, прекрасний Вихлiєме!
Отверзи врата Едема.
Хома
(к Гале, с сердцем)
Я ж тобi наказував, щоб нiкого не пускали! Задумалась, забула!
(Входит Назар с молодими козаками.)
Назар
Дай, боже, вечiр добрий! Помагай-бi вам на все добре!
(Все козаки повторяют то же. Назар, не снимая шапки, в ужасе останавливается; посматривает то на гостей, то на Галю.)
(Все молчат.)
Хома
(смешавшись)
Спасибi, спасибi… Милостi просимо. Просимо сiдати,
(Молчание продолжается. Галя, ульїбаясь, украдкой поглядьiвает на Назара.)
Назар
Сядемо, сядемо, аби було де: ми гостi непроханi. Може, помiшали; дак ми i пiдемо, вiдкiля прийшли. (Смотрит на сватов.) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляй-Поле! (Глядя на Галю.) Весело, весело! Наливай швидше горiлки, i я вип'ю за твоє здоров'я! Не лякайся, не лякайся, наливай.
(Галя в ужасе роняет поднос й флягу.)
Хома
(в бешенстве)
Хто смiє знущаться над моєю дочкою?
Назар
Я! Хiба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обiщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тiєї пори, як вiн тебе вирвав iз-пiд ножа гайдамаки! Згадай iще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посмiх! Пiзнав?
Хома
Пiзнав. (Равнодушно.) Що дальш?
Галя
Хiба ж не ти прислав?
Хома
Мовчи! Геть собi!
Назар
(останавливает Галю)
Стривай, стiй тут! I тебе обманюють?
Хома
Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.
Назар (с презрением)
Полковника! Учора була моя, сьогоднi полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?
Галя
(падая на руки Назара)
Чую! О, чбм менi не позакладало!
Сват
Осмiлююсь долежить…
Назар
Мовчи, поганець, шипотиннику!
Хома
Вiддай менi дочку мою.
(Робко подходит к Назару.)
Назар
Геть, Юда'
Хома
(в ужаге)
Прохор, Максим, Iван, Стехо! Гей, хто там є? Воз-'" мiть його, харцизяку,-вiн уб'є мене!
Назар
Нехай бог тебе поб'є, дiтопродавець! (К Гале.) Галю! серце моє! Промов менi хоть одне слово: ти не знала – за кого? Скажи: не знала?
Галя
(приходит в себя)
Не знала, їй-богу, не знала!
Назар
(к Хоме)
Чи чуєш ти?
Хома
Не чую; я оглух!
Назар
(к гостям)
Люди добрi, коли ви не оглухли, так послухайте. Вiн мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, i вiн се чув тодi, а сьогоднi оглух. Де ж його правда? Чи чесний же вiн чоловiк? Правдивий, га?
(Гости молчат.)
Гнат
(подходит к Назару)
Вiн не чоловiк. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова!
(Берет его за руку.)
Назар
Стривай! Нi, вiн чоловiк, вiн називав мене сииом. (К. Хоме.)
Правда?
Хома
Не тобi вчити, як менi кого називати. Я її батько, а не твiй: так у моїй волi оддать її за кого схочу.
Назар
А як же вона не захоче, тодi що?
Хома
Я заставлю.
Назар
Чи можна ж кого заставить утопиться або повiситься? Хiба ти бог, що маєш силу чудеса творить Хiба ти диявол, коли ти не маєш жалю до рiдної своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, i їй замiсть його кладеш каменюку. Слухай: i ти ж колись був молодим, i ти ж мав коли-небудь радiсть i горе. Скажи, що чуло, що казало твоє серце, коли тобою кепкували?
Хома
Го-во-ри!
Назар
(в иєступлении)
Так ти глузуєш надо мною! Хiба я не стопчу тебе, як жабу? Брехун?
(Быстро подходит к нему и хватает его за горло.)
Галя
(схватив руку Назара)
Що ти робиш? Убий мене, на, рiж.
(Назар молча опускает руки.)
Хома
(подбегает к сватам)
Ви бачили? Хотiв мене задушити!
(Свати молчат.)
Гнат
(к Назару)
Ми не так розплатимося iншим часом. Ходiм з сього базару.
Назар
Не пiду! Мене вiдсiль ноги не винесуть.
Гнат
Ну, так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.
Галя
Боже мiй, боже мiй! Вони знущаються надо мною!
Хома
Не знущаються, а торгуються.
Гнат
Годi, брате; ходiм: ми опiзнились.
Назар
Стривай, не опiзнились. (Подходит к Хоме). Прости мене, я згарячу забувся. Ти добрий чоловiк. Прости або зарiж мене, тiльки не кажи, що вона не моя, не кажи! Дивись: я гетьману нiколи не кланявсь. (Падает на колени.) Для спасенiя своєї душi, коли у тебе у серцi є бог, для угоди всiх святих, коли ти вiруєш у кого, для спасенiя твоєї дитини, коли вона тобi мила, зглянься на мене! Нехай старости з своїм хлiбом вдуть додому. Христом-богом молю, не занапасти її, бiдної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою! Возьми її, розбий обухом – не треба менi її: тiльки дай дочцi своїй ще пожити на свiтi, не заїдай її вiку, вона не винувата!
(Хома дрожа посматривает на гостей.)
Гнат
(бистро подбегает к Назару)
Кого ти просиш? Кому кланяєшся? Перед ким падаєш? Я на тебе пiсля сього й дивиться не хочу: прощай!.. Кланяється дияволу! Вiн тебе кип'ячою смолою напоїть!
(Хочет итти.)
Назар
(удерживает его)
Постiй, дай ще слово скажу.
Галя
(обнимая ноги отца)
Ви покiйнiй матерi, як вона умирала, бiля домовини обiщали мене видать за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнiвила? За що мене хочете убить? Хiба ж я не дочка ваша?
(Заливается слезами.)
Назар
Камiнь! Залiзо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову… ти жди мене. (Гале.) Бiдна, бiдна! В тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бiдненька, серденько моє, пташечко моя безприютна!
(Целует ее.) А я ще бiднiший тебе: у мене й ката нема, нiкому i зарiзати! Прощай, моє серце, прощай! Не забаримось побачиться.
(Галя безмолвная падает на руки Назара. Он целует:Хома силится вирвать ее. Назар отталкивает его и снова целует Галю.)
Назар
(к сватам)
Розкажiть полковнику, що бачили i що чули. Скажiть, що його молода при ваших очах цiлувалась зо мною. (Галя обнимает его й целует.) Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко! (Целуеу ее.) Я знаю, що менi робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподiвайся.
(Галя падает без чувств. Назар, закрьiв лицо руками, удаляется. Гнат й козаки за ним. Хома и свати подбегают к Гале.)
Внутренность простой хати, опрятно убранной. На столе горят свечи. Хозяйка прибирает около печки.
Хозяйка
Господи, господи! Як подумаєш, коли ще ми дiвували, зачуєш де-небудь вечорницi, так аж тини трiщать; а тепер… От скоро i третi пiвнi заспiвають, а вечорницi ще й не зачинались. Нехай воно хоч i свято, звiсно – колядують, а все-таки час би. Нi, що не кажи, а свiт перемiнився. Хоть би i запорожцi… Ну, якi вони запорожцi? Тьфу на їх хисгь, та й годi! Чи такi були попереду? Як налетять було з своєї Сiчi, так що твої орли-соколи! Було як схопить тебе котрий, так до землi не допустить, так i носить… Ой-ой-ой! Куди то все дiвалось?..
(Покачавши грустно головой, поет.)
Зоря з мiсяцем над долиною
Пострiчалася;
Дожидалася до бiлої зорi,
Не дiждалася;
Я додому прийшла, гiрко плакала,
Не молилася, -
Нерозумная, неутiшная,
Положилася,
Ой не спала ж я, все верзлась менi
Нiчка темная
I вишневий сад, очi карiї,
Брови чорнiї.
На зорi-зорi я проч'нулася
I сказала так:
За Дунай-рiку чорнобривий твiй
На гнiдiм конi
Полетiв орлом!.. Я все плакала,
Все смiялася.
I додому козаки, з-за Дунай-рiки,
Заверталися.
Не вернувся мiй… молодi лiта
За що трачу я?
Зоря з мiсяцем пострiчалася -
I заплачу я.
Точнiсiнько моя доля! Неначе сю пiсню про мене зложили. Де мої молодi лiта I слiду нема, мов поверх води поплили. (Помолчав.) Що ж се справдi нiхто не йде? А вже менi ся навiжена Стеха! Пiшла за дiвками та десь i застряла з козаками. I звела ж їх нечиста мати докупи! Нехай би сей Кичатий був парубок, а то ж уже старий чоловiк… Не взяв би вiн собi в ключницi не молоду, а розумну, вiрну, дотепну до всякого дiла та стареньку! А то… як та дзига, так i снує. Як то вiн дочку свою ще пристроїть? Бач, у полковницi лiзе! Чи довго ж то вона буде любуватися його лисиною замiсть ясного мiсяця? Ох, ох! старi, старi! Сидiть би вам тiлько на печi та жувать калачi; так нi, давай їм жiнку, та ще молоду. Як же пак, чи не так!.. От Стодоля молодець! Я його знаю, вiн протопче стежку через полковничий садок. Та й дурний би був, коли б не протоптав. Про себе скажу, що… теє… хтось iде!.. Зараз, зараз! Насилу!
