— Не все відразу, — розважливо мовив Герман. — Настане час — порозуміємося. Просто наші думки про призначення наукових досягнень ще дуже різняться. Он Натадмар каже, що по прибутті до Землі Ні Пабар стане на далекій орбіті і там обертатиметься ще років сто, доки не виросте нове покоління. Про це говорять жерці медицини, здебільшого прихильники Михфедчета.
— От бачиш! — повів очима на дівчину Сергій Вікторович. — Стосунки з ніпабаріянами у нас ще такі складні, що заглядати наперед важко. Думаю, що оті жерці підтримали Туоруда в його намірі вести Ні Пабар до Землі лише тому, що серед ніпабаріян припинилась народжуваність. Такі молоді, як Натадмар, — останнє тут покоління. І чи не надумали вони відпочити в рідній Сонячній системі, відродити у звичних умовах населення Ні Пабара, а потім “розбудити” Михфедчета і слухатися його волі?
— А якщо й так? — посміхнувся Герман. — Вольному воля! Хто захоче, хай повертається на Землю, хто ні — хай мандрує далі. Головне, батьку, ти як представник нової цивілізації на Сергусі заглянув у майбутнє, а на Ні Пабарі — у далеке минуле. Я заздрю тобі, батьку!
— А я тобі, Германе. Ти ще стільки світів побачиш!
— Ми завжди будемо разом, батьку. Ось прибудемо на Землю, побачимо, якою вона стала за час твого польоту, і вирішимо, куди нам податися далі. Запитаємо “ЛЯЛ-20” про цікаві світи у Метагалактиці — і в дорогу!
— Добре, що ти нагадав мені про нього, — аж зупинився батько. — Ту оруд обіцяв цього вечора прислати мені на бесіду ірвітназа “ЛЯЛ-20”.
В чорній імлі космосу плине дивний стільник-астероїд. Далекі зірки ледь освітлюють верхню сферу величезної кулі плазмольота, що, мов горошина до грудки землі, приліпився до Ні Пабара. На кораблі незвична тиша. Всі астронавти сплять міцним сном, бо лише кілька годин тому вони розійшлися на спочинок після зустрічі з ірвітназом “ЛЯЛ-20”.
Герман розплющив очі, з насолодою потягся, але не позіхнув, як завжди, лише глибоко зітхнув: ще якесь незнайоме відчуття принесло пробудження. Раптом він побачив, що його голі ноги щільно упираються в прохолодне бильце ліжка. Раніше такого не було, ніколи не діставав він ногами билець. Усміхнувся: “Справді росту”. Вчора контрольне вимірювання показало, що він вже підріс майже на 5 сантиметрів! Невпинно підростали всі, навіть старійшина плазмольота академік Курганов.
Герман стрімко сів на постелі. Це ж учора увечері Олексій Платонович Курганов і Юрій Олексійович Петровський востаннє зробили всім ін’єкції протиракової вакцини, а потім була розмова з “ЛЯЛ-20”. Саме згадка про цю подію позбавила його сну. Треба негайно впевнитися, чи й інших, як його, вразила зустріч з “ЛЯЛ-20”?
— Підйом! — гучно залунав з динаміка корабельного мовлення густий голос вахтового, і Герман скочив на килим. Ввімкнувши посилений приплив кисню в каюту, взявся за ранкову гімнастику. Руки і ноги автоматично виконували найскладніші вправи, а в голові билася думка: коли ж він зможе побачити те, що бачив і чув “ЛЯЛ-20” на ірвітназі.
Позіхнувши, юнак закінчив зарядку, одягся і попрямував до корабельного басейну, де ранками збиралися всі вільні від вахти астронавти. Вони всіяли тілами моріжок біля басейну, плавали, загоряли під штучним сонячним промінням. Германа зустріли весело і гамірливо.
— Давай до нас! — зазивно махав мускулястою правицею прадід Юрій. — Розкажеш, про що тобі “ЛЯЛ-20” наодинці говорив!
— Поки що нічого не можу сказати, — стенув плечима Герман. — Він просвітив мене якимись променями і сказав, що я скоро узнаю те, що узнав він за свої 20 мільйонів років.
— Двадцять мільйонів! — звела вгору руки Ліза Бирюк. — Майже містика. І як ти, Германе, зважився на таке? Ти ж невпізнанно постарієш, коли стільки знатимеш!
— А він сказав, що я не все знатиму — якусь частину. Так він запевнив академіка Курганова, коли для досліду обирали наймолодшого. Молодий, мовляв, зможе легко сприйняти велику кількість нової інформації. Але старіти не буде.
Герман ліг на березі басейну. Знову згадалася зустріч з ірвітназом. І звідки він усе знає? Ще розмова не починалася, а він про кожного астронавта міг розповісти навіть те, що вже забуто. Ні, тут не передача думки на відстань, як у сергусіян. Тут явище складніше і дивовижніше, “ЛЯЛ-20” міг за кілька хвилин трансформуватися у будь-кого з людей Землі чи в іншу розумну істоту Всесвіту, знову повертатися до звичайного свого стану — великої сяючої внутрішнім світлом кулі. Аби мав для цього достатньо сонячної енергії. З розмов з “ЛЯЛ-20” вчені плазмольота довідалися, що незвичайний ірвітназ, наблизившись до розумної істоти, майже блискавично створює в собі точну копію, стереотип її центральної нервової системи. Мало того (що особливо дивувало і просто заворожувало), він міг трансформувати і тіло обраної істоти. “ЛЯЛ-20” докладно розповідав, як це робиться, однак ніхто з астронавтів нічого з того не зрозумів. Невідомі наукові положення, формули і доведення аж ніяк не збігалися з тими, що було основою основ землянської, сергусіянської і ніпабаріянської наук, взятих разом. Доводилося поки що просто вірити, бачачи перед собою незаперечні факти. Однак ірвітнази не були всесильними і безсмертними “богами”. Як розповідав “ЛЯЛ-20”, були випадки масової смерті ірвітназів від нестачі енергії.
Дивно і трохи моторошно було слухати “ЛЯЛ-20”. Адже цей згусток невідомої енергії міг дихати і відчувати біль чи радість лише тоді, коли трансформувався в істоту з органічної матерії. А до цього по ній можна було бити молотом, як по ковадлу, — лише дзвін лунав. Вчора Федя Москаленко запропонував “ЛЯЛ-20” сприйняти удар лазерного променя, і той не лише згодився, а й став просити зробити це якнайшвидше. Вчена Рада плазмольота переполошилася. По-перше, ніхто й думки не хотів допустити, щоб заподіяти щось лихе ірвітназові, а по-друге, такий дослід не можна було робити в плазмольоті. Після довгих суперечок і наполягань “ЛЯЛ-20” вирішили провести незвичайний дослід у печері Ні Пабара.
На плазмольоті лишилася кольорова кіноплівка. Вона була довга і цікава від початку до кінця, однак Германові у пам’ять врізалися ті кадри, де з “райдуги” Феді Москаленка раптом вирвався нищівний промінь і вдарив кулю—ірвітназа… І… нічого не сталося. “ЛЯЛ-20” ввібрав у себе всю неймовірну енергію лазерного променя і лише збільшився у діаметрі.
— Світло — це наша, як ви кажете, їжа, — спокійно пояснив тоді “ЛЯЛ-20”.
…Все це згадував Герман, лежачи на березі.
— Та ти, я бачу, здорово підріс, хлопчику! — став поряд академік Курганов. — Ніяк я тебе не наздожену. На скільки?
