– Ні, ні, Духу! О ні!
Рука більше не рухалася.
– Духу! – заволав Скрудж, хапаючись за полу його одежі. – Вислухай мене! Я вже не той, яким був. І я вже не буду таким, яким став би, коли б не зустрівся з тобою. Навіщо показуєш ти мені все це, якщо мені нема порятунку!
І вперше за увесь час Привидова рука ледь помітно здригнулася.
– Добрий Духу, – благав його Скрудж, розпростершись перед ним на землі. – Ти жалієш мене, сама твоя природа закликає тебе до милосердя. Скажи ж мені, що змінивши своє життя, я ще можу врятуватися від такої долі.
Милостива рука затремтіла.
– Я шануватиму Різдво у своєму серці й зберігатиму пам’ять про нього весь рік. Я спокутую своє Минуле Сьогоденням і Майбутнім, а спогад про трьох Духів завжди житиме в мені. Я не забуду цих уроків, не зачиню свого серця для них. Скажи, що я можу стерти напис із цієї могильної плити!
Наче в агонії, Скрудж схопив Привидову руку. Привид спробував звільнитися, але розпач додав Скруджеві сили, і він міцно вчепився в руку. Однак Привид таки виявилася дужчим і відіпхнув Скруджа від себе.
Здійнявши руки в останньому благанні, Скрудж знову просив змінити його долю, і раптом помітив, що Привидове обличчя змінилося. Його каптур і мантія зморщилися, обвисли, весь він якось скулився і перетворився на різьблене бильце ліжка.
КУПЛЕТ П'ЯТИЙ
ЗАВЕРШЕННЯ ЦІЄЇ ІСТОРІЇ
Так! Це було бильце його власного ліжка, і кімната була теж його власна. А найкраще було те, що і Майбутнє належало йому, і він міг ще змінити свою долю.
– Я спокутую своє Минуле Сьогоденням і Майбутнім! – повторив Скрудж, прудко вилізаючи з постелі. – І пам’ять про трьох Духів житиме в мені вічно! Джейкобе Марлі! Подякуймо Небу і світлому Різдву! На колінах я воздаю їм хвалу, старий Джейкобе! На колінах!
Він так прагнув здійснити свої добрі наміри і був такий схвильований, що голос не корився йому, а обличчя все ще було мокре від сліз, бо він ридма ридав, благаючи Духа.
– Вона не пропала! – закричав Скрудж, хапаючись за фіранку з-над ліжка і притискаючи її до грудей. – Вона тут, і кільця тут, і ніхто її не зривав! Усе тут... і я тут... і нехай почезнуть привиди того, що могло бути! І вони почезнуть, я знаю! Вони почезнуть!
Говорячи так, він намагався вдягнутись, вивертав сорочку навиворіт, натягав задом наперед, сунув руку не в той рукав, і ногу не в ту штанину, – словом, від хвилювання страшенно метушився.
– Сам не знаю, що зі мною діється! – закричав він, плачучи й сміючись, коли панчоха Лаокооном оповилися круж нього. – Мені так легко, наче я пір’їнка, так радісно, наче я ангел, так весело, наче я школяр! А голова йде обертом, як у п’яного! Вітаю з Різдвом усіх, усіх! Із Новим роком весь світ! Ура! Ура! Ура!
Він убіг у вітальню і став, засапавшись.
– Ось і каструлька, в якій була вівсянка! – вигукнув він і знову забігав по кімнаті. – А через ці двері проникла сюди Тінь Джейкоба Марлі! А в цьому кутку сидів Дух Нинішнього Різдва! А за цим вікном я бачив літаючі душі. Усе так, усе на місці, і все це було, було! Ха-ха-ха!
Це й справді був чудовий сміх – особливо для людини, яка давно вже розучилася сміятись. І це був лише початок, лише передвістя ще багатьох хвилин такого ж радісного, веселого, задушевного сміху.
– Який же сьогодні день, яке число? – запитався Скрудж. – Не знаю, як довго пробув я серед Духів. Не знаю. Я нічого не знаю. Я мов новонароджене дитя. І нехай! Не біда. Воно й краще – бути дитиною. Ура! Ура! Ура!
Його радісні вигуки перервав церковний дзвін. Як же весело він дзвонив! Дінь-дінь-бом! Дінь-донн-бом! Бом-донн-дінь! Донн-дінь-дінь! Бом-бом-бом! О, як чудово! Як чудово!
Підбігши до вікна, Скрудж підняв раму і висунувся назовні. Ні імли, ні туману! Ясний, погожий день. Колючий, підбадьорюючий мороз. Він посвистує у свою крижану сопілочку і змушує кров, пританцьовуючи, бігти по жилах. Золоте сонце! Блакитне небо! Прозоре свіже повітря! Веселий передзвін!
О, як чудово! Як чудово!
– Який нині день? – звісившись униз, гукнув Скрудж до святково вдягненого хлопчика, який стояв у нього під вікнами і роздивлявся довкола.
– Що? – здивовано запитав хлопчик.
– Який сьогодні день, люба дитино? – повторив Скрудж.
– Сьогодні? – знову здивувався хлопчик. – Таж сьогодні Різдво!
«Різдво! – подумав Скрудж. – То я не пропустив свята! Духи здійснили все це за одну ніч. Вони все можуть, якщо захочуть. Звісно, можуть. Ясна річ».
– Послухай, милий хлопчику!
– Що? – відгукнувся той.
– Ти знаєш крамницю курятини за квартал звідси, на розі? – запитав Скрудж.
– Звісно, знаю! – відповів малий.
– Яка розумна дитина! – захопився Скрудж. – Дивна дитина! А ти не знаєш, чи продали вони вже індичку, яка висіла в них у вікні? Не маленьку індичку, а велику, призову?
– Найбільшу, завбільшки як я?
– Яка кмітлива дитина! – вигукнув Скрудж. – Говорити з тобою – одне задоволення. Так, мій друже!
– Вона й зараз там висить, – сказав хлопчик.
– Висить? – сказав Скрудж. – То збігай і купи її.
– Та ну тебе! – буркнув хлопчисько.
– Ні, ні, я не жартую, – запевнив його Скрудж. – Купи її і скажи, хай принесуть сюди, а я вже розпоряджуся, куди її доставити. Приведи сюди управляючого і одержиш від мене шилінґ. А якщо встигнеш за п’ять хвилин, одержиш півкрони!
Хлопчик помчав стрілою і, певно, вправна рука пустила цю стрілу з тятиви, бо вона не втратила марно ні секунди.
– Я пошлю індичку Бобові Кретчиту! – пробурмотів Скрудж і від захвату аж зайшовся сміхом. – Ото вже він буде голову ламати, хто це йому прислав. Та індичка, мабуть, удвічі більша від Крихітки Тіма. Навіть Джо Міллер [13] ніколи б не придумав такої штуки – послати індичку Бобові!
Перо погано слухалося його, але він усе-таки надряпав адресу і зійшов униз, – відімкнути вхідні двері. Він стояв, чекаючи управляючого, і тут погляд його спинився на дверному молоткові.
– Я любитиму його до кінця моїх днів! – скрикнув Скрудж, погладжуючи молоток. – Але ж я й не дивився на нього колись. Яке в нього чесне, відкрите обличчя! Чудесний молоток! А ось й індичка! Ура! Ура! Як поживаєте? Веселого Різдва!
Яка ж це була індичка! Сумнівно, щоб ця птаха могла коли-небудь триматися на ногах – вони б підломилися під її вагою, як дві соломинки.
– Ні, вам її не доволокти до Кемден-Тавна, – сказав Скрудж. – Доведеться найняти кеб.
Він говорив це, задоволено посміюючись, і з усмішкою заплатив за індичку, і з усмішкою оплатив кеб, і з усмішкою розплатився з хлопчиком, і з усмішкою опустився, засапавшись, у крісло, і сміятися ще, аж доки сльози не потекли в нього по щоках.
Поголитися виявилося непросто, бо руки у нього все ще дуже тремтіли, а гоління вимагає неабиякої обережності, якщо ви й не дозволяєте собі пританцьовувати під час цього заняття. Утім, навіть якби Скрудж відітнув собі кінчик носа, він спокійнісінько заліпив би рану пластиром і так само був би геть усім задоволений.
Нарешті, святково вдягнувшись, він вийшов з дому. По вулицях уже хмарою сунув народ – зовсім як того різдвяного ранку, який Скрудж провів із Духом Нинішнього Різдва. Заклавши руки за спину, Скрудж ішов по вулиці й сяючою посмішкою вітав кожного стрічного. І такий був у нього щасливий і доброзичливий вигляд, що двоє-троє перехожих, дружелюбно посміхнувшись у відповідь, сказали йому:
– Доброго ранку, сер! Із Різдвом вас!
І Скрудж не раз відтак розповідав, що ці слова лунали в його вухах райською музикою.
Не встиг він відійти від дому, як побачив, що назустріч йому йде огрядний джентльмен – той самий, що, зайшовши до нього в контору на Святвечір, запитав:
– Скрудж і Марлі, якщо не помиляюся?
Скруджа аж пересмикнуло від думки про те, як гляне на нього цей поважний пан при зустрічі, але він знав, що не повинен ухилятися від визначеного йому шляху.
– Дорогий сер, – сказав він, на ходу простягаючи обидві руки старому джентльменові, – сподіваюся, ви успішно завершили вчора вашу справу? Це дуже добра справа. Вітаю вас зі святом, сер!
– Містер Скрудж?
– Саме так, – відповів Скрудж. – Це моє ім’я, але боюся, що воно звучить для вас не дуже приємно. Дозвольте попросити у вас пробачення. І ви мене дуже зобов’яжете, якщо... – і тут Скрудж прошептав йому щось на вухо.
– Господи милосердний! – подивовано вигукнув джентльмен. – Мій дорогий містере Скрудже, ви жартуєте?
– Зовсім ні, – сказав Скрудж. – І дуже вас прошу, ані фартинґу менше. Я таким чином лише сплачую частину своїх давніх боргів. Можете ви зробити мені цю послугу?
– Дорогий сер! – сказав старий джентльмен, тиснучи йому руку. – Я просто не знаю, як і дякувати вам за таку щедрість...
– Будь ласка, ані слова більше, – обірвав його Скрудж. – Зайдіть якось мене провідати. Зайдете?
– З радістю! – скрикнув старий джентльмен, і без сумніву, це було від душі.
