Пожежники задзвонили через тиждень; значить, так, — сказали, — тут зараз у Будапешті, по програмі міст-побратимів проходить конференція, По ойкумені. Поїдете? — По чому? — перепитав Гриша. По ойкумені, — повторили пожежники, — коротше — комунальний секгор, недержавні організації, паранормальні практики. Ви потрапляєте під усі категорії. Поїдете? — А бабки? — запитав Гриша. — Вони все башляють, — заспокоїли пожежники, — ми б самі поїхали, але в нас ОБСЄ. — Що? — знову перепитав Гриша. — Коротше, — повторили пожежники, — їдете на ойкумену? — їдемо, — видихнув Гриша. — Ок? — сказали пожежники, — тоді ми даємо їм ваш телефон, вони вам скинуть факс. — У нас немає факсу, — сказав Гриша. — Купіть, — підказали пожежники і кинули слухавку. Гриша розповів усе братові. Сава дав йому двадцять баксів, Гриша пішов у найближчий жек і за двадцятку купив у них факс. — Спишемо по квартальному звіту, — коротко пояснив йому начальник жеку, ховаючи двадцятку в кишеню своїх безрозмірних штанів.
Передзвонили з Будапешта, В офісі випадково не було нікого, крім Гриші, тому розмовляти довелося саме йому. Спочатку він стрьомався їхньої англійської, але потім звикся, згадав увесь запас англійських слів, котрих навчився свого часу від негрів по гуртожитках, і більш-менш успішно відбив першу атаку. Себе він хвастовито називав «зе презідент», свою фірму — «хауз оф зе дез», а визначаючи «профіль бізнесу»; вживав не до кінця зрозуміле йому самому «готік стайл». Наступного дня прийшов факс із Будапешта. Факс прийняв так само Гриша, котрий навчився користуватись апаратом і до факсу нікого не підпускав. Брати схилились над папером, але крім уже знайомого Гриші «хауз оф зе дез», на чию адресу й було адресовано факс, нічого не зрозуміли. Брати подумали й знову побігли до бюро перекладів. Ті мовчки зачинили на кухні перекладача з німецької і так само мовчки схилились над папером. — Вас запрошують на конференцію, — пояснили вони брати, — по ойкумені, — Це ми й без вас знаємо, — вигукнув Гриша.
Але брат його осмикнув. — Просять зробити презентацію вашої фірми, в мультимедійному режимі, — переклало далі бюро перекладів, — маєте — З0 хвилин часу, робочі мови — угорська й німецька, — Що таке мультимедійний режим? — запитав Сава. — Що таке презентація? — запитав Гриша. — Ну, — сказало бюро перекладів, — треба, щоб ви З0 хвилин говорили про свою фірму, бажано зі слайдами. Бажано угорською мовою. — Ти зможеш? — запитав Сава Гришу. — Угорською не зможу, — сказав той. — А німецькою? — I німецькою не зможу, — сказав Гриша. — Ми вам можемо зробити презентацію німецькою, — сказало бюро перекладів, — і спеціально для вас зробимо переклад нормальною, ви зможете показувати слайди, а там уже все буде написано. — А ви шарите в ойкумені? — недовірливо перепитав Сава. — Наш перекладач із німецької шарить, — сказало бюро перекладів. — Добре, — сказав Сава і ще раз осмикнув брата.
Озираючись на Гришу, ввійшов перекладач із німецької. — Я спробую, — сказав він, прочитавши факс, — але хотілося б отримати більш детальну інформацію щодо профілю вашого бізнесу. — Малий, — суворо рушив на нього Гриша, — малий, я тобі одне скажу, — Сава устиг схопити його за руку, — у нас сервіс, у нас сервіс від а до я, ти мене зрозумів? — Перекладач із німецької боязко сховався за комп'ютером. Сава поклав на стіл технічну документацію фірми, Гриша дістав із кишені складений вчетверо аркуш у клітинку із малюнком Жоріка. Перекладач визирнув з поза монітора і подивився на малюнок, — Я можу, — сказав він, — спробувати розписати це як рециклінгову програму гуманітарного профілю. — А це буде по-ойкуменічному? — запитав його Сава, — По-ойкуменічному, звісно, що по-ойкуменічному, поспішив запевнити його перекладач із німецької. — Малий, ой, малий!.. — тільки й прохрипів Гриша.
Перекладач із німецької сам знайшов Саву. — Ми змінили адресу офісу, — сказав він, — тому не шукайте нас. Ось ваша презентація, — простягнув він Саві компакт-диск, — ось переклад нормальною. Я роздрукував вам ДВА примірники. Доплати не треба. — Коли перекладач із німецької пішов, Сава покликав брата, вони довго крутили в руках диск і вивчали переклад. Переклад складався з кількох основних тез, супроводжуваних наочними схемами й малюнками. На малюнках схематичні постаті стояли біля маленьких будиночків, поруч стояв схематичний котел, схожий на польову армійську кухню, і з нього йшов чорний густий дим. — Гм, — сказав Гриша, — добре попрацював малий. — Такі малюнки, — сказав Сава, — в літаках малюють на схемах евакуації в разі авіакатастрофи, — В основу презентації було покладено вже відомий братам текст про мальовничі куточки Слобожанщини та модифіковану капличку, брати ще раз пробігли очима по тексту й почали радитись, кого посилати на конференцію. Гриша їхати боявся, сказав, що в нього з мовами погано, і що він літати боїться, і що не може він кинути офіс, хто ж факси приймати буде, — казав, ні-ні, говорив він братові, — мені не до баловства. Сава їхати теж не хотів, передусім тому, що боявся кинути бізнес на Гришу. Гриша запропонував послати Жоріка, Сава погодився, але не в Будапешт. — А що отець Лукіч? — запитав Сава. — Нє, — відповів задумливо Гриша, — нє, не вийде — на Лукічу три судимості висять. I підписка про невиїзд. Нє... — Почекай, — раптом сказав Сава, — давай Івана пошлемо. — Ну, справді, — зраділи брати, — що ж це ми відразу не подумали, ясно, що треба посилати Івана. — I вони зателефонували своїй сестрі.
Сестра, Тамара Лихуй, рідною сестрою доводилась Гриші, проте Саву теж вважала за брата, що, втім, не зашкодило їм переспати свого часу. В юному віці Тамара вийшла заміж за лейтенанта авіації, осетина за походженням. Від осетина в неї і народився син Іван. З початком першої чеченської чоловік-авіатор несподівано занервував, сказав, що нарешті настав його час і що він їде до Грозного створювати незалежну ічкерську авіацїю — Прокидається Кавказ! — загрозливо кричав він з балкона, помахуючи кулаком у напрямку обласної телевізійної вежі. Доїхав він, утім, лише до Ростова, де влаштувався таксистом і успішно грачував у районі аеропорту. Тамара виховувала сина сама, працювала в готелі «Харків», в старому корпусі, завідуючи поверхом і відповідаючи в основному за готельних проституток. У самі проститутки ц не брали, передусім — через її прізвище. Братів своїх Тамара любила, син Іван третій рік вивчав соціологію. Брати зателефонували Тамарі, — сестрьонка, — сказали, — ти просила малого прилаштувати, є хороша робота. Міжнародний рівень, Комунальний сектор, — Добре, — сказала Тамара, — я його пришлю до вас. Тільки ж ви дивіться, щоб цього разу без наркотиків.
Іван дядю Саву, а особливо дядю Гришу боявся, але материнського слова послухав і прийшов до братів у офіс, лякливо обходячи згромаджені в коридорі свіжотесані домовини. — Іван, — діловито почав Сава, — хочеш у Будапешт? — Від слова Будапешт в Івана встав. — Хочу, — сказав він, — а що треба робити? — Малий, — загарчав із місця Гриша, — ти послухай, малий. — Почекай, почекай, — перебив його Сава, — потрібно виступити на конференції по ойкумені. — Ти хоч знаєш, що таке ойкумена?!! — знову загарчав Гриша. —Знаю — боязко відповів Іван, — у нас семінар був по паблік рілейшинз, от, і там ойкумена тоже... — Ой, малий, ой, малий, — закивав на це головою Гриша. — Тоді так, — тримаючи брата за руку, закінчив Сава> — ось тут на диску наша презентація, ось тобі примірник перекладу, ДРУГИЙ примірник я лишаю собі, ось тобі сто баксів, біжи в овір, скажеш, що ти з комунального управління, там тебе чекають, зробиш паспорт, купиш квиток, післязавтра твій виступ. — Дядя Гриша лише розпачливо клацнув зубами.
I ось далі відбуваються такі події.
В новому костюмі, в нових черевиках і новому плащі, в батьківському авіаторському шкіряному шоломі, з дипломатом штучного покрипя в руках, молодий ойкуменіст Іван Лихуй ступив на борт літака і, розмістившись, замовив собі скотч. Погано стримуючи професійну неприязнь, стюардеса запропонувала йому лимонад. Іван відразу ж розкис.
— Зємеля, — раптом звернувся до нього сусід, — зємєля — дьорнеш? — Сусід дружньо посміхався, був так само в костюмі і в ядучо-салатовій сорочці. Іван подумав, що ось, мабуть, про таких людей в книгах пишуть «повновидий молодик», і ствердно кивнув, Молодик дістав із кишені брюк 0,75 абсолюту і повновидо підморгнув. — Сєва, — простягнув він Іванові опухлу правицю, агресивно зірвав кришку і, надпивши, передав абсолют Івану. Іван приклався до шийки, закашлявся і запив лимонадом. — За знайомство, — дружньо сказав повновидий молодик і знову надпив. — А що, брат, — почав подорожню розмову молодик, коли літак зірвався в небо і лимонад підступив Івану під горло, — по бізнесу чи так? — Культурна програма, — важко сковтуючи, прощепотів Іван, — комунальний сектор. А я, брат — повновидий молодик задоволено відкинувся на спинку крісла, придавивши якусь бабусю, що сиділа позаду, — по партійній лінії. — Це як? — не зрозумів Іван, — Я, брат, з Донбасу, — молодик раптом викинув у бік Івана пухку руку, Іван устиг угнутися, і Сєва перехопив стюардесу, котра ходила салоном і пристібувала пасками безпеки делегацію п'яних українських дипломатів, яким у Будапешті ще треба було пересідати до Брюсселя на саміт по вільних економічних зонах, — мать, — сказав, — мать, нам два чая. Да, брат, — звернувся він знову до Івана, — я сам донецький, з Донбасу, значить, із Донецького обкому, ідеологічний, так би мовити, сектор. Лечу по партійній лінії, — він знову надпив і схопив Іванів лимонад. — А чим ви там у партії займаєтесь? — спитав його Іван. — Ми? — молодик весело засміявся, — ми, брат, створюємо платформу. Ти Маркса читав? — Читав, — відповів Іван. — А Енгельса? — Іван знову кивнув. — А листування Маркса з Енгельсом читав? — ускладнив завдання повновидий молодик. Іван розгублено розвів руками. Молодик засміявся: — Ха, брат, в тімто й штука — ви всі читаєте не того Маркса і не того Енгельса. Треба читати листування. Я тобі одну книгу покажу, — довірливо зашепотів він на вухо Іванові, схилившись до нього так близько, що Іванові навіть здалося, ніби повновидий молодик ним просто занюхує, — це, брат, усім книгам книга? її наш попередній зав ідеологічним сектором написав, ще десять років тому, досі читаю — і відкриваю для себе щось нове. Тут якраз про листування Маркса з Енгельсом, Тримай! — він радісно сунув Іванові м'яту брошуру. — Ми, брат, до виборів готуємось, — продовжив він далі і, відкинувшись назад, знову придавив бабусю, що вибралась була з-під завалів. — Ми їм ще покажемо диктатуру пролетаріату! — молодик повновидо стиснув кулаки. — Ми, брат, знаєш; ще огого. Ось тільки спонсора нашого випустять. — Звідки випустять? — не зрозумів Іван. — Да його мадяри прихопили, він офшор через їхній банк проводив, ну, вони й прихопили. Він у нас на трубі сидів, розумієш? О, брат, у нас такий спонсор — усім спонсорам спонсор. Він у нас сидів на трубі, а тут реверс і: термінал новий, ї, ти розумієш, погіршення митних передумов, і він пообіцяв під шумок якимось кентам із мадярського держдепартаменту провести до них теж трубу, ну, під шумок, ти розумієш, нам не шкода. I ось за що мене зло бере — його ж свої і здали, з фракції, ну, він же, по-перше, ревізіоніст, а по-друге — на трубі сидить, хто таке терпіти буде, розумієш? I здали його мадярам, а мадяри прихопили і тримають нібито за офшор, а який»такий офшор, ніхто не знає, таке діло, брат. Ну, та нічого, на те вона й діалектика.
