Хочете, я розповім вам свій сценарій? — несподівано звернувся він до Юлія Юрійовича. Сценарій? — не зрозумів той, Так, сценарій. Я його придумав кілька років тому. Це сценарій мого майбутнього фільму. Ну, не знаю, завагався відповідальний, але аудиторія знову зашуміла, і Гавриіл продовжив. Одним словом, це має бути фільм-катастрофа. Катастрофа? — так само розгублено перепитав Юлій Юрійович. Так, фільм-катастрофа. Головний герой працює біблійним сурдоперекладачем. Ким? Біблійним сурдоперекладачем, він працює на телебаченні й перекладає за допомогою рук слово боже. I ось одного разу священик, за яким він перекладає, відкриває йому жахливу таємницю, що, виявляється, ми стоїмо на порозі гуманітарної та екологічної катастрофи і що скоро нам усім настане гуманітарний кінець. I він пропонує перекладачеві записати для майбутніх поколінь сурдопереклад святого письма і заморозити його на тисячу років. Далі священик стає жертвою невідомих, а перекладач справді записує сурдопереклад святого письма, як правда, ще не вирішив, на яких носіях, але скоріш за все на дівіді. Так, краще на дівіді, крикнув хтось із залу. Да, справді — краще на дівіді, погодився Гавриіл, – і передає це в секретну лабораторію на заморозку. I далі події відбуваються через тисячу років. Гуманітарна та екологічна катастрофа справді відбувається, але цивілізація виживає. Щоправда, зі значними цивілізаційними втратами. Якими саме? — запитав хтось із залу, записуючи за Гавриілом. Перш за все? пояснив Гавриіл, втрачається здатність сприймати знакові комунікативні системи. Ви хочете сказати, викрикнув хтось, що цивілізація втрачає здатність сприймати звичні знакові носії інформації? Саме так, підтвердив Гавриіл чиїсь здогади. Які носії? — перепитав Юлій Юрійович. Да літери ми всі забудемо, роздратовано пояснив йому Боткін, що тут не зрозуміло?
Саме так, знову погодився Гавриіл, одним словом — внаслідок гуманітарної та екологічної катастрофи цивілізація втрачає можливість сприймати та інтерпретувати фактично весь корпус так званої культурної спадщини. Книг немає, газет немає. — Мобільників немає! — крикнув хтось із залу. I цивілізація поступово втрачає свою культурну пам'ять, розумієте? Але в цей час минає тисячу років і в секретній лабораторії розморожується дівіді з сурдолерекладом святого письма. Тут вплітається кримінальний сюжет, з'являються злі сили, котрі не хочуть, аби розморожене дівіді стало надбанням нащадків, але врештірешт слово боже потрапляє до кого треба, Добре, добре — покотидась на Гавриіла нова хвиля. Але проблема в тому, продовжив Гавриіл, що цивілізація, втративши здатність до відчитування знакових інформаційних систем, не може належним чином розшифрувати це послання. Вони сприймають цю складну систему передачі інформації як набір візуальних позицій, кожна з яких є для них не більше ніж, скажімо, рухомим ієрогліфом. I ось вони копіюють для себе всі основні знаки сурдоперекладу, надаючи кожному з них свого цілком нового значення. I починають користуватись цією новою системою передачі інформації. Наливають у старі міхи нове вино! — знову хтось викрикнув із залу, і аудиторія радісно заплескала.
Саме так, ще раз погодився Гавриіл, саме так. А найцікавіше те, що, спілкуючись за допомогою перейнятої з минулого знакової системи, вони мимоволі відтворюють у повсякденному житті текст святого письма. Приєднуючись до його енергетичного поля! — викрикнув Боткін, обертаючись до аудиторії. Так, підхопив Гавриіл, фактично, текст святого письма проникає в їхній побут, як вірус, про який вони навіть не здогадуються, це як у комп*ютері, розумієте? — звернувся він до Юлія Юрійовича. Той невпевнено кивнув головою. I це несподіваним чином відбивається на всьому цивілізаційному розвитку. Позитивно відбивається? — запитав той, хто записував. Ясно, що позитивно, сказав Гавриіл, адже фактично ціла цивілізація, умовно кажучи, починає замість тлумачного словника використовувати словник біблійних термінів і цілі шматки святого письма, наприклад, книгу великих пророків. Чому саме книгу великих пророків? — спитав хтось стурбовано. Тому що вона знаходиться якраз посередині святого письма, пояснив Гавриіл, і згідно з теорією імовірності її будуть вживати найчастіше.
Наприклад, будь-яка інформація, ну, будь-яка, ну, ось у вас, що там написано? — звернувся Гавриїл до анонімного алкоголіка в третьому ряді, який крутив у руках клаптик паперу. Той, соромлячись, устав, та тут, пояснив, простий текст; нічого-нічого, сказав на це Гавриіл читайте; анонімний алкоголік пом'явся і прочитав: «Усмоктування амброксолу, що застосовують внутрішньо, відбувається швидко і достатньо повно. Максимальна дія починається через 0,5—З години. Тривалість дії становить 7—12 годин». Чудесно, сказав Гавриіл, це чудесний текст середнього ступеня складності, це щось на зразок книги пророка Єзекіїля, частина перша, вірш двадцять восьмий, пам'ятаєте? — «Як вигляд веселки, що буває в хмарі в дощовий день, такий був вигляд сяйва навколо. Це був вигляд подоби Господньої слави! I коли я це побачив, я впав на обличчя своє, і почув голос, що говорив», Ось це місце! Думаєте? — недовірливо перепитав Юлій Юрійович. Безперечно, продовжив Гавриіл, безперечно. I ось, внаслідок такого масового й потужного озвучення біблійних текстів починають відновлюватись рецептори, котрі забезпечували свого часу, тисячу років тому, їхню сакральну дію.
Інакше кажучи, одного разу бог прокидається і бачить, що все знову функціонує, хтось знову починає користуватись книгою великих пророків і псалмами давидовими, розумієте? I користується так активно і масово, що бог просто змушений якось реагувати. I реагує він, прошу завважити, цілком прихильно, обдаровуючи невидимих, проте численних реципієнтів ласкою і щедротами. Уявляєте, які тут ніштяки починаються?!! Момент, перебив його Юлій Юрійович, тут протиріччя — адже вони не вкладають в свої послання жодного сакрального сенсу, правда ж? Для них же це, наскільки я зрозумів із ваших слів, не більше ніж первинна комунікативна система, покликана забезпечувати обмін інформацією. Аудиторія пустила хвилю роздратування й незадоволення. Юлій Юрійович боязко втягнув голову. Секундочку! — відреагував Гавриіл, я саме і говорю про те, що справа зовсім не в суттєвому аспекті, справа — в точності відтворення. Неважливо, що саме вони мають на увазі, говорячи цитатами з євангелія, головне, що бог знає, звідки ця цитата.
Гаразд, не здавався Юлій Юрійович, а звідки він знає? Він же сприймає це безпосередньо через свої, як ви висловились, рецептори, без жодного інтерпретаційного контексту. Цілком вірно, погодився з ним Гавриіл, але тоді як він сприймає всі ті цілком протилежні за своєю суттю енергетичні потоки, котрі надходять до нього щоденно у вигляді, скажімо, різних релігійних концепцій?
Ви ж не вважаєте, що бог християнської цивілізації і бог цивілізації мусульманської — це два різні боги?
Це ж не менеджери з супермаркету. Тоді як він усе це сприймає і розрізняє? Ну, і як по-вашому? — розгублено запитав Юлій Юрійович. Гавриіл витримав паузу. Просто у бога є декодер. Тому він розуміє всіх. Ось такий сценарій. Там головним образом має стати це заморожене дівіді. Я собі це так бачу, що, скажімо, святе письмо це книга книг, так? А цивілізація майбутнього буде жити за допомогою якого-небудь дівіді дівіді. Дабл-дівіді! — крикнув хтось із залу. Саме так! — погодився Гавриіл і аудиторія знову заплескала.
В буфеті спітнілий від напруження та хвилювання Гавриіл замовив собі й Боткіну по сто п'ятдесят. Ага, ви тут? — радісно окликнув їх Юлій Юрійович, заходячи і замовляючи собі так само сто п'ятдесят. Боткін дещо запобігливо посунув їхні склянки, і Юлій Юрійович сів поруч. Оглянув зал, визирнув у вікно, прискіпливо подивився на Гавриіла. Ну що ж, сказав, за солідарність!
Валюня повернувся з Італії енергійний і стурбований. Порядок, сказав, італійці в шоці. Ця сцена в кабінеті профспілкового лідера їх просто порвала. Треба швидко все доробити, підвести титри італійською — і в прокат! Тільки там зі сценарієм проблеми, сказав він, тупцяючи перед Гавриілом, котрий сидів зі студійними навушниками на голові. Що за проблеми? — насторожився той. Розумієш, почав викручуватись Валюня, я ж тобі говорив — побільше національної специфіки. З гендером все нормально, там якраз норма, плюс ці трупи, це все гаразд. А ось із специфікою... Розумієш, вони говорять, що типажі космополітичні. Що в них такі типажі на кожному кроці. Да? — не повірив Гавриіл, це в них на кожному кроці профспілкові лідери в жовтих перуках ходять, так треба розуміти? Почекай, заспокоїв його Валюня, їх теж можна зрозуміти, вони башляють. Я тут подумав-подумав, і знаєш що я тобі скажу? — нам потрібен карлик. Для специфіки. Тоді воно все разом заграє — і профспілки, і гендер, і пропаща сила. Потрібен карлик. Знайдеш? Не знаю, розгубився Гавриіл, спробую.
