Ні фіга подібного! На вулиці Гарібальді! І не тому, що там цілодобова винно-горілчана крамничка, як би того не хотілося…
Врешті надибали-таки самотнього Дюка в мантії з горностаю, із засніженими скронями, і півгодини намагалися, аби йому не було так сумно, втулити в спижеву закоцюблу руку пам’ятника півпляшки портвейну. Відволікли від цієї захопливої гуманної справи всюдисущі менти, - не вдалося їм тихо загальмувати свого бобика, - гуманістів мов хуртовиною змело.
- Ну, що далі робитимемо?
Черговий чистозелений Джек Пот:
- Знімемо флет!
- А намет твій навіщо? Гайда на пляж! І ще портвейну назавтра.
В наметі на пляжі… зима, хуртовина… Free Love - це логічно, природно… а як же! Нічого такого!.. Лягайте, шановні, і ви собі спати… рученьки… ніженьки. очі заплющить - побачите ґрати…
6.
Лискучий ранок. Сніг розтанув. Вітер. Ранковою бруківкою шпацирують Ленін і Гітлер.
- А что, колєга, не газвести ли нам пгаведных ггаждан на пиво?
- Натюрлих, Владимир Ильич, развести! Только этих вряд ли удастся, а других пока нет, рановато… впрочем… Хайль Гитлер, пипл!
- Зіг хайль! Грошей немає. Ночували на пляжі.
Щасти вам на конкурсі двійників!
Не надто розчаровані вожді поважною ходою віддаляються. Ще якийсь час чути їхній діалог. Мерехке ганчір’я фраз відносить вітер у бік вок залу. …
- Це та сама стадія старту, що зветься фініш…
- ЩО-що-що?… «За розпорядженням… угуугу-угу… Першого квітня продаж алкогольних напоїв… що?! І пива?! Заборонено… во ізбєжаніє… по всіх магазинах та кав’ярнях міста Одеса…»…
Блін!!! Yeah…
- Це - таки справжнє «Є…»
Винно-горілчаний підвальчик у досить - таки огидному денному освітленні постає просто вбогим складським приміщенням з наліпленим на сірі залізні двері смугастим від клею та сирості аркушем формату А-4, розтатуйованим друкованим текстом.
З тексту зрозуміло, що жодних спиртних напоїв, зокрема і пива, сьогодні днем з вогнем не розшукаєш. А зі слів місцевого алконавта «при магазині» зро зуміло, що торік Одеса надміру бурхливо оз на ме нувала Перше Квітня п’яними авто-шибо40 мордобоями, і сумлінний одеський мер вдався до суворих запобіжних заходів.
- Так… Спробуємо оптимізувати ситуацію… неймовірно, щоби в цілому місті не знайшлося жодного пройдисвіта, який би не зарадив цьому важкому становищу. Це - такі Одеса, а не хрін собачий.
- Ні, це - таки хрін собачий! Теж мені, столиця гумору.
- Гумор у них дійсно чорнуватий…
- Може це першоквітневий жарт?…
- Аякже!
7.
Кіть не давав Ліці спокою: «Ти що, заснула?!
Випий ще!». Ліка ґумово посміхалася і пила ще.
Спогад про ніч на автовокзалі, про зимову трасу, - як вони з Наткою міняли прокладки і пісяли за якимись велетенськими іржавими трубами, доки Чук і RAT стояли з піднятими руками на узбочині та приколювалися з приводу «менструальної синхронізації», - не давали їй спокою.
Ліка спробувала підвестися, але підчепила стіл, на якому задвигтів прикрашений недоїдками та недопалками посуд, і гепнулася навзнак на свого чоловіка.
- Ви знаєте, - раптом сказала Ліка, - я хочу випити за одну дівчину (ти знаєш, RAT, за Натку), яка під час пологів померла на Різдво (разом з дитиною) в якомусь російському містечку, тіпа - як у них кажуть - «умєрла родамі» в якійсь класичнозасніженій москальській шлоїбені, де коновали (пардон, акушери) на свята наливаються так, що не можуть прийняти пологи, не можуть врятувати людині життя! Вип’ємо за те, що різники не можуть позбавити нас вічності!
Тосту не зрозуміли, але зліпили відповідносерйозні мармизи і забурмотіли: «Вип’ємо», і випили. Ліка заплакала п‘яно, і все намагалася розповісти про перше квітня в Одесі. Але Одеса перемішувалася зі Львовом, Москвою, Харковом, Бердянськом, Запоріжжям, Дніпропетровськом, Сімеїзом, Гурзуфом, Пітером, Києвом, Ялтою, - люди, більшість з яких вже давно полишили земні хайвеї й узбочини, наповзали на краєвиди, події зливалися у плач, а в ліжку було задушливо і незручно…
The end. …
__________________
чвалає під дощем і не знає чи осінь чи весна такий склянистий дощ мов бісер сиплеться у спалахи електрозварювання знайомі вулиці поорані слонами бульдозерів і екскаваторів їхніми бивнями не знає чи то весна чи осінь дощ химерні начерки ажурних підворіть Андріївська химера дощ скапує з волосся і візерунків воронованих воріт й будинки немов ртутні декорації в окрайці рампи Еля мокра кішка дріботить бруківкою «… до тебе хочу як можу обминаю свій маршрут тікаю від трамваїв що везуть до тебе…» Еля завертає до кав’ярень барів й приголомшена попсою виходить знов на дощ гірка від пива і міцної кави більярдні кулі обкрейдованих думок скелети манекени муляжі «…як я люблю це Місто плачу від щастя що нема нікого на мокрому Узвозі…» червоні закоцюблі мокрі руки очі цигарок спалахують в лискучій темряві жебрачка благає милостині на горілку Еля співає дощем блукає вулицями вештається і не знає чи осінь чи весна кав’ярнями трамваями аби не опинитися в його обіймах випадково аби її до нього ноги не принесли…
Еля воліла б перетворити його на музейний експонат, але він знову творить для неї Місто. Де її немає. Він вміє створювати складні й реалістичні міражі, як митці створюють картини, скульптури, радше - інсталяції.
Він зронив зужитий кондом на цеглину - виникла ціла площа з пам’ятником. Її хутко переорали. Вкрили новенькою бруківкою й світлими плиточками… Забігали, заходили, зачовгали люди з морозивом, фотоапаратами, дітьми, пивом. Намагаються зашліфувати у часі вилом його та її епатажу…
- Ми стільки разом, а ти ще не казала ніколи… ти мене?..
- Я не знаю, як зветься те, що я відчуваю до тебе. Але, якщо тобі треба, щоби я, немов папуга повторювала те, що мільйони чоловіків та жінок щодня кажуть одне одному, я буду. Тобі це швидко набридне.
Прозорий, як веселка, ельф з обличчям бабки сів на краєчок гранчака. Заварювати чай, коли електросамовар починає ходити, стало за звичку.
Ельфа більше не обварювали окропом. Принаймні вона - бо бачила. А від нього ельф навчився відкручуватися. М’ята налипала на стінки гранчака, особливо у повний місяць. Для ельфа це були перетинки. Мембрани між світами. А світи складалися з крил.
- Час закінчити партію Димових Статуй у кар’єрах Піщаних Птахів.
Обоє закурили, зосереджено випускаючи дим до центру столу.
- Зачекай, заважають крихти хліба та яєчна шкаралупа… Отак…
Час літнього полювання на Суниці Сонячних Озер. Поле Поламаних Списів. Цей рівень вони вже пройшли.
Дебілізм чайки у скляній окрайці прибою. Перед цим ще треба подолати піщану шкарубу. Пустеля в кристалах солі та величезних - завбільшки в секвою - скляних стовбурах квітучого укропу. Інкредиблі парасолі підпирають вагітні хмари.
Хвиля не може сягнути величезного скелету риби, вибіленого сонцем. Колись тут лежав чоловік.
Довго лежав. Лежав, споглядав хмари. Хмари мінилися. Чоловік помер від спраги та голоду. Бо за спогляданням хмар забув про потреби тіла. Хижі піщані птахи повидзьобували вуста і очі, розірвали плоть. Лишили самі кістки. Скелет, якого хвиля сягнути не може. Хвиля якого сягнути не може гір, за якими…
Він і вона. Обережно куйовдять пісок босоніж.
Заходять під склепіння скелета. Дивна альтанка.
Дивно розмежований простір: розкреслене хребтом та ребрами небо.
Він першим пірнає з високої скелі… Вона ховає ельфа в долоні… Зривається слідом…
Крізь морську товщу ковзають риби і краби.
Сонце, мов обережний щасливий спрут, пересуваєть ся яскравим мозаїчним дном. Риби дивляться вгору. Бачать там чайок у такому самому блакитному просторі. Чайки дивляться вниз. Бачать там риб у такому самому блакитному просторі. Можливо вважають одне одного власними відображеннями.
Відбитками на тремкій перетинці між блакитями, яка не є поверхнею чогось. Чи відокремленням від чогось. Просто клітинна мембрана всесвіту.
Східці гортаються, мов сторінки? Чи просто він та вона стоять на крилах лінивого гвинтокрила, що ніяк не розженеться і не відірветься від землі. А може це - стрілки годинника на гончарному крузі, який набирає швидкість у протилежному стосовно руху нормального часу напрямку. Колесо Зороастра.
Вона загубила мотоциклетний шолом чи каску. Об голову боляче б’ються залізні комахи. Їх затягнуло спі раллю шаленого цього колооберту, кровообігу, серцебиття, зупинку якого спровоковано… Повільно… продовжуййюуть… майже не лишилося мозку.
Зникла остання швидкість у концентричному завершенні вогника на кінчику джойнту. Зникла остання швидкість. Внаслідок вибуху спідометра.
Тепер швидкість дорівнює нерухомості. Жовте море позавагомості з червоними рибами. Плямами. На дні біліють уламки унітазів з мармуру. Під одним з них - фіолетовий краб займається пранаямою і не цікавиться барвами. (Ідіотські словосполучення:
