День Злуки, об'єднання українських земель, Україна святкує 22 сiчня. А в мене, Будди, НАТО та Колобка теж є свiй день злуки. Це - 11 березня. Мiй день народження. Буду радий, якщо привiтаєте. Надаю перевагу несподiваним подарункам.
Але тiльки в тому випадку, якщо ви не вважаєте за несподiванi подарунки хом'якiв, гiпсовi фiгурки балерин, китайськi одноразовi будильники тощо. Отже, саме в цей день, десь п'ятнадцять рокiв тому, мiй приятель Будда та його приятель Колобок, котрий уже на той час став i моїм приятелем, притягнули на мiй день народження приятеля Колобка - НАТО. Правда, тодi НАТО був не НАТО, а - ДБ. Дуже рiдко буває так, що ти сам знайомишся одночасно з трьома вiрними, я б сказав, довiчними друзяками. Зi мною, принаймнi, такого не було.
У Медичному я познайомився з Буддою. Високим, дуже худим Буддою. З сiро-карими прискiпливими очима. Правда, Будда тодi був не Будда, а Сергiй. Потiм вiн був Мрiйником, потiм - Манiяком (насправдi це було найвдалiше прiзвисько для Будди), а вже потiм - Буддою. Ставлення Будди до буддизму було зовсiм не таким, на яке можна б було очiкувати. Вiн нiколи не шукав i не шукає для себе Великих та Малих Шляхiв, йому просто цiкаво, на що перетворюються люди, коли вмирають. Науково це явище називається «анiмiзм». Жива душа, яка є в усiх предметiв. Коли Колобок уперше почув про захоплення Будди анiмiзмом, вiн спитав, чи не означає це, що Будда думає, нiби люди перетворюються на героїв мультикiв? Будда на такi запитання нiколи не вiдповiдав. Через це Колобок став майстром риторичних запитань. Ще Будда вивчав «мудри», але про «мудри» i що про них спочатку подумав Колобок, я розповiм пiзнiше.
Отже, я познайомився з Буддою, а Будда товаришував iз Колобком ще зi школи. Колобок тодi вже був Колобком, i не тому, що був товстезним (Колобок - стрункий i вправний парубiйко. «Колобок - занадто гарний як для чоловiка» - так сказала колись Катька; пам'ятаю, як незнайома дiвчина обернулася на цi слова, кинула на Катерину оком, а потiм покрутила пальцем бiля скронi, бо вона, мабуть, уперше побачила жiнку, якiй до вподоби був казковий колобок), а тому, що вiн постiйно тiкав од бабiв. Ми ж його лякали неодмiнною лисицею, яка з'являється в життi кожного порядного колобка. Колобок на той час займався бiзнесом, у нього була стара iномарка «з генетичною пам'яттю про нiмецькi дороги» (заради порозумiння з власною машиною Колобок вивчив нiмецьку мову, це було його правилом; а через те, що не змiг опанувати японську, йому згодом довелося продати улюблену мазду), своя хата та дiвчата - фарбованi бiлявки, яких вiн постiйно мiняв, але нiколи не зраджував улюбленiй мастi.
Свiй перший капiтал, який вiн використав для започаткування бiзнесу, Колобок заробив, коли служив у лавах звитяжної радянської армiї пiд Москвою. Для цього вiн продав за 300 американських доларiв iноземцям, якi на той час полювали за будь-якими предметами радянського культу, великий дерев'яний герб ручної роботи, який прикрашав кафедру в залi урочистих засiдань командування. Вiн довго намотував бiля кафедри кола, чекав слушної нагоди, зокрема наказу щодо своєї демобiлiзацiї. Коли Колобок вiдчепив герба, вiн з жалем помiтив, що кафедрi чогось бракує. («Наче прооперував i не зашив!» - намагався пояснити вiн менi й Буддi ситуацiю тiєю мовою, яку ми, на його погляд, могли зрозумiти). Тому, не дуже довго думаючи, Колобок присобачив на це мiсце дерев'яне кружало, яке прибиральниця баба Валентина використовувала як прес для заквашування «пiдгорiлкової капусти». Цiкаво, що пiдмiну герба на кружало полковник Н. помiтив тiльки через два роки пiсля Колобкової демобiлiзацiї.
До речi, полковник Н., який на той час не на жарт захопився релiгiєю, вирiшив, що це - знак Божий, кара Господня, послана радянським безбожним державним символам. «Бог стер обличчя гербове», - пошепки говорив полковник Н. Солдати тихо, тобто статутно, реготали. Слiд сказати, що зникнення кружала, на вiдмiну вiд зникнення гербу, бабою Валентиною було помiчено вiдразу, вона обмежилася тим, що тричi послала «сучим дiтям» прокльон: «Щоб руки вам повiдсихали, сучi потрохи», - i здiйняла галас на тамтешнього столяра Миколу, який божився, що нiякого кружала не пропивав («Ет, хiба можна пропити кружало, дурна бабо? Кому воно тре'?») i зробив бабi Валентинi новеньке. Загалом же кафедрi та генералам без герба жилося непогано, а от «пiдгорiлковiй капустi» й тим самим генералам без кружала - нi.
На мiй день народження Колобок привiв свого друга НАТО, який тодi був ДБ, що про нього ми постiйно чули якiсь Колобковi теревенi. ДБ вiн був тому, що служив в органах державної безпеки. До того ж його звали Дмитро Байбак. Колобок не мiг не використати такий дивовижний збiг професiї та iм'я. Я помiтив, що в кишенi ДБ на цепурi було прикручене службове посвiдчення. «Це навiщо?» - поцiкавився я. «Це щоб не загубити, коли напиваєшся. Загублю - звiльнять». Як ви розумiєте, НАТО був цiлком нашою людиною: вiн навiть не подумав, що для того, щоб не загубити посвiдчення, можна спробувати не пити. ДБ був невеличким на зрiст, але дуже кремезним. I пив вiн так, що про це можна складати народнi пiснi.
Одного разу, коли в рамках НАТiвської програми ДБ послали стажуватися до їхнiх капiталiстичних вiйськ, ДБ як досвiдченому фахiвцевi доручили вивести в море корабель, де, крiм нього, були вiйськовi стажери з Хорватiї. ДБ цей корабель разом iз хорватами пропив. Як це сталося, ДБ не пам'ятав. Звiсно, коли б корабель разом iз пiдступними хорватами, яким закортiло емiгрувати, можна було прицепурити до кишенi, як посвiдчення, цього б прикрого випадку не сталося. А так НАТО пам'ятає лише горiлку, потiм - мокру дупу, вiдчуття, наче тебе хтось гойдає чи колисає, та блакитне свiтло, яке сяяло навколо його маленького човна. В цей човен його скинули хорвати, щоб не заважав. Пiсля цього ДБ й перетворився на НАТО.
З усiх нас НАТО був єдиним одруженим чоловiком. Його дружина Наталка на прiзвисько Ксена працювала в Мiнiстерствi оборони. Це була жiнка, яка економила на повсякденному одязi, крiм того, примудрялася шити своїй доньцi Варцi чудовi сукнi та штанцi кольору хакi. НАТО познайомився з Ксеною на спiльному засiданнi служби безпеки та мiнiстерства оборони України. Пiсля спiльного засiдання було спiльне застiлля. А вже пiсля цього НАТО, душа якого насвистувала веселi маршi, напросився проводити чарiвну вiйськовичку додому. На шляху до оселi коханої НАТО нестримно захотiлося сексу. Вiн пiдстрибнув на мiсцi, бо в паху дуже муляло, i сказав, що на його службi секс називають «святковим пiстоном». Ксена давно зрозумiла, чого насправдi хотiв НАТО. Бо НАТО - це ж безпосередня дитина. Всi його бажання кольоровим фломастером написанi на лобi (до речi, коли я намагався поводитися просто, мої фломастеровi написи з невiдомих менi причин дiвчатами iгнорувалися). «Брате, тут усе прозоро, як бульйон iз курки. Є простi речi, а є складнi речi. От дивися: є кухонний нiж та складаний нiж. Я - кухонний, а ти - складаний. До того ж ти такий складаний нiж, що й гадки не має, яке лезо йому необхiдне. От i все пояснення, - говорив НАТО. - Дiвки дуже спостережливi. Як вiвчарки», - НАТО додавав. А я тодi запитував його, чи не занадто довго ввечерi вiн спiлкувався iз Буддою.
Ксена була досвiдченою жiнкою, тому вона запросила НАТО випитикавичичаю, а потiм поiнформувала його, що в них, у мiнiстерствi оборони, секс називають «зарядив цiлу обойму - розрядив цiлу обойму». В правдивостi цього НАТО тiєї ж ночi переконався. Незважаючи на такi рiзнi погляди на секс, союз НАТО та Ксени вiдбувся i залишається рiдкiсним прикладом взаємопорозумiння. З тiєї ночi в НАТО з'явилося пiдпрiзвисько «Пiстон».
Що ж до Колобка, то навiть до армiї вiн потрапив через одну фарбовану бiлявку. «Це було єдиним способом дати їй самiй збагнути, яка вона шльондра». Насправдi Колобок дуже боявся, що хтось завагiтнiє, через що йому доведеться одружуватися. Вiн не мiг жити без присутностi фарбованих бiлявок у своєму лiжку. Може, такi смаки в нього сформувалися через те, що в дитинствi його сестра не давала йому гратися своїми ляльками, бiлими та пухнастими. А гратися дуже хотiлося. От вiн i грається, дякувати сестрi. «Слухай, Колобок. А тобi не примарювалося, що раптом ти прокинешся i усвiдомиш, що фарби для бiлявок немає?» - спитала в нього якось Ксена. «Примарювалося, - вiдповiв Колобок. - Щоб уникнути таких ситуацiй, я вивчив хiмiю». Таким був Колобкiвський пiдхiд до всього. Розумний та виважений. Щиро кажучи, я дуже радий, що товаришую з Колобком. Крiм того, що вiн - хороший друг, вiн iще й неодружений друг, якого я завжди можу поставити за приклад, коли мама та Катерина починають свої весiльнi зазiхання на мою свободу. Мiй останнiй бастiон. Друзяка Колобок. Та ще - Джордж Клунi.
А от у Будди з жiнками не склалося. Не те, щоб Будда не любив жiнок, вiн приязно ставиться до людства взагалi й до жiнок зокрема. Але Будда з тих навiжених, яких жiнки обминають. Особливо важко з ним стало, коли вiн почав стежити за предметами й аналiзувати, ким цей предмет був ранiше. Всi цi каменi та цеглини на iм'я Карл Ваганович, Маня та Агнес. Усi цi дерева, яким кидалося: «Привiт, Кирило, як ся маєш?» Усi цi собаки, яких вiн чухав за вухом: «А не треба було постiйно собачитися iз сусiдами, Ганно Митрофанiвно, тодi б, може, квiтли на лузi на радiсть закоханим». Я вже не кажу про раптовi запитання: «А як ти думаєш, Днiпро знає, що вiн зветься Днiпро? А ким вiн був, поки не став Днiпром? А може, вiн був знайомим Гоголя? Взагалi цiкаво, ким треба бути, щоб потiм тобi довiрили повiльно текти у вiчнiсть…» Спочатку жiнкам було цiкаво, тому що, погодьтеся, таке явище, як Будда, не часто побачиш, але як тiльки вони помiчали, що Будда вiтається з їхнiми трусами, погрожує сукнi чи сперечається зi шкарпетками, їм ставало трохи не по собi. «Я бiльше так не можу. Я вдягаюся й чекаю, коли власнi труси скажуть менi: "Хай, Тасю. Сьогоднi менi хотiлося б чогось нестандартного!"«Таке розповiдала Колобку його колишня подружка, яку вiн залишив з Буддою на якихось вечорницях.
