Керрі більше не намагалася накласти на себе руки, але їй іще далеко до того дня, коли з міс Занудство вона перетвориться на міс Жвавість. Постійно стежачи за нею, ми аж ніяк не сприяємо покращенню її стану. Недивно, що Керрі починає всього боятися. Ба гірше — вона знову перестає їсти, хоча запевняє, що почувається добре.
Марк нещасний по-своєму. Він явно сумує за своїм косячком, і в нього починається щось на кшталт ломки. Він нічого не каже, але я все одно бачу. Ловля кайфу була для нього єдиним способом утекти від цього човна зокрема та від життя взагалі, і тепер на його обличчі і вдень і вночі той самий вирячено-ошелешений вираз, наче він потрапив у пастку. Коли ж він дає собі клопіт розмовляти, то зазвичай відривається на мене або на Керрі. Мені добре відомі потенційні симптоми відвикання від наркотиків: агресія, неспокій, біль у животі, зниження апетиту. Я постійно й уважно спостерігаю за Марком.
Що ж до Ерні, то йому теж непереливки, бо він буквально розривається між своїми бажаннями. Бідний хлопчик! То йому хочеться бути дорослим і виконувати роль миротворця, то він починає хлипати наче мала дитина, якою він насправді ще й досі залишається.
А найгірше те, що він, здається, кожної хвилини щось жує. І він також це прекрасно усвідомлює. «Я страждаю від повноти, спричиненої стресом», — заявляє він, підносячи догори свій товстенький вказівний палець, немов якийсь університетський професор. На жаль, мабуть, він має рацію. Можливо, Ерні стане лікарем, коли виросте.
Залишається Джейк.
Бідолаха, він намагається зробити все, що в його силах. Джейк завантажив дітей рутинною працею, намагаючись уселити в них почуття відповідальності або, принаймні, забезпечити на яхті тишу і спокій. Уявляю, як він шкодує, що
погодився бути нашим капітаном! Якщо Керрі не стрибне за борт, то, боюся, так учинить він.
Усі ці негаразди змушують мене видобути супутниковий телефон. Річ у тім, що я сказала Пітеру, що перші два тижні не дзвонитиму йому. Не питайте, чому я це зробила, бо що зроблено, те зроблено. Мабуть, мені просто кортіло виглядати сильною, продемонструвати йому, що я не розпхикаюся при перших ознаках біди. Втім, саме розпхикатися мені й хотілося більше за все впродовж усіх цих шести днів. Мої запаси сили волі добігають кінця. Я ніколи не була скиглійкою, але відчуваю, що невдовзі нею стану.
Шість днів — це приблизно два тижні, еге ж? До того ж я і справді скучила за Пітером.
Зачинившись у себе в каюті, я набираю наш домашній номер. Зараз дев'ята вечора, і Пітер уже мусить бути вдома. Але вдома його немає. Після п'яти гудків умикається автовідповідач. Принаймні, на плівці почую його голос, хоч на кільканадцять секунд.
Потім я набираю номер його офісу — може, він там допізна затримався. Напевне, він дуже зайнятий отим великим судовим процесом, який має невдовзі розпочатися. А Пітер до кожної справи готується просто з маніакальною ретельністю. Ніколи не бачила людини, котра б так не любила програвати. Саме тому він досить часто й затримується допізна на роботі.
Ти диви — і офіс не відповідає! Де ж Пітер? Вечеряє в ресторані?
Нарешті я дзвоню йому на стільниковий телефон. Це стовідсотково надійний варіант. Коли Пітер десь прогулюється або відпочиває, то мобільник буквально прилипає до його вуха. Інколи він відповідає ще до того, як у мене залунає гудок. Але не зараз.
Один гудок, іще один…
Милий, де ти? Я дуже хочу з тобою поговорити. Мені вельми потрібна твоя допомога.
За ті три з гаком місяці, що минули відтоді, як Пітер закрутив роман з Бейлі Тод, вона жодного разу не спитала у нього про Кетрін. Вона навіть імені її не згадувала. І взагалі, питання про те, що він одружений, виникло лишень один-єдиний раз, — а саме тієї ночі, яку вони вперше провели разом у студентському містечку юридичного факультету. Саме тоді Пітер і сказав їй напрямки:
— Ти ж знаєш, що я одружений?
— Так, про це було не надто важко здогадатися, побачивши обручку на вказівному пальці твоєї лівої руки, — відповіла Бейлі. І додала з невимушеною посмішкою, яку вона зазвичай приберігала для своїх молодих кавалерів: — Але якщо твоя дружина нічого не знатиме, то воно їй і не болітиме, еге ж?
Пітера вразили не самі слова, а те, як їх було сказано. Він одразу ж збагнув, що закохався у Бейлі по самісінькі вуха. Його підкорила її самовпевненість та вміння повернути ситуацію на свою користь. Безстидна. І безпринципна. Вона так нагадувала йому когось, хто був таким милим та дорогим його серцю!
Вона нагадувала йому самого себе.
Саме через це, коли вони, зморені та спітнілі, лежали після потрясного, видовищного й виснажливого сексу, він був украй здивований, щойно Бейлі, ні сіло ні впало, спитала у нього таке: «А ти б кинув через мене свою дружину? Ну так, чисто теоретично?»
Від несподіванки Пітерові на мить відібрало дар мови. То був підступний та раптовий хід навіть для такого вправного й досвідченого адвоката захисту, як він. Поки він відчайдушно намагався знайти правильну відповідь, Бейлі сама дала йому змогу викрутитися з незручної ситуації.
— Гаразд, Пітере, можеш мовчати, пославшись на право затримуваного не відповідати на запитання, — сказала вона. — Я знаю, що твоя дружина має величезну купу грошей. І твоя мовчанка вже є відповіддю. Втім, це для мене не є проблема. Я просто спитала.
«Маєш рацію, Бейлі», — спантеличено подумав Пітер — і відразу ж засмутився. Чи не означає це, що їхньому роману скоро настане гаплик?
Утім, нічого дивного: Бейлі дуже молода і надзвичайно вродлива, у неї ще все життя попереду. Захопливе та цікаве. Тут і гадати довго не треба: зрозуміло, що вона не гаятиме на нього час, коли пересвідчиться, що їхні стосунки не мають перспективи.
А ще вона розумна і впевнена в собі.
Така рідкість серед уродливих жінок! Принаймні, серед тих, яких йому довелося знати.
Бейлі перекотилася до Пітера і грайливо тицьнула його в живіт.
— Між іншим, — сказала вона, — якби я по-справжньому за це взялася, то чомусь мені здається, що, можливо, мені б удалося переконати тебе змінити свою думку. Звісно, чисто теоретично.
Пітер рвучко вхопив Бейлі, пригорнув до себе і вп'явся губами в її оголене тіло.
— Може, ти і маєш рацію, — промовив він. — Може, і змогла б.
Він хотів був поцілувати її груди, але цієї миті на нічному столику задзвонив телефон. То міг бути хто завгодно, але Пітер чомусь одразу ж здогадався, хто саме. І Бейлі здогадалася теж.
— Це дружина, еге ж? — спитала вона. — Господині запраглося подружнього тепла. Як мило. Я дуже рада, що дрібка цього тепла перепадає і мені.
Пітер нахилився і поглянув на номер абонента на дисплеї своєї «Мотороли 1000». Хто б сумнівався! Звісно, що це Кетрін.
— Так, це вона, — сказав він. — Телефонує з яхти по супутниковому телефону.
Звук другого дзвінка наповнив спальню. Потім пролунав третій. Роздратування й напруженість зростали. І це ще м'яко кажучи.
— Ти що, не збираєшся відповідати? — спитала Бейлі. — Ну ж бо, Пітере, будь ласка. Покажи мені, яким милим ти можеш бути.
— Не зараз, — відказав він. — І не тут.
Бейлі посміхнулася.
— Ти що, боїшся, що я захихикаю під час розмови? Чи почну стогнати?
— Звісно, ні. Я знаю, що ти цього не зробиш.
Четвертий дзвінок. П'ятий.
— Тоді чому ж ти зволікаєш? Давай, відповідай, — спонукнула його Бейлі. — Хтозна — а може, вона щось запідозрить? Ти ж цього не хочеш, еге ж?
Так, Пітер цього не хотів. Тим більше що він завжди негайно відповідав на дзвінок, коли телефонувала Кет. Виняток становили судові засідання. Але ж який може бути суд серед ночі?
А, чорт із ним!
Пітер узяв телефон і клацнув, розкриваючи його своїм великим пальцем.
— Привіт, люба, — почав він, відразу ж плавно увійшовши в роль люблячого та незрадливого чоловіка.
Ти диви яку нього класно виходить! Не диво, що Кетрін обожнює його.
Бейлі прикурила цигарку, повільно затяглась і стала слухати, як Пітер розпитує дружину про справи на яхті.
Справи явно були кепські. Бейлі почула, що Кетрін плаче. Оці супутникові телефони забезпечують напрочуд гарний та надійний зв'язок. Прекрасно чути кожне слово! «Не знаю, чи зможу, — сказала Кетрін. — Я знову засипалася з дітьми і не можу дати їм ради».
— Слухай-но, люба, — відповів Пітер. — Ти ж сама казала, що подорож буде нелегкою. Але в тебе все вийде. Ти ж у мене сильна. І я тебе за це дуже люблю.
Закінчуючи це речення, Пітер підморгнув Бейлі. Невимушена розмова виходила у нього навіть краще, аніж він сподівався. Чорт забирай, він навіть відчув гордість за самого себе.
І тут у Бейлі виникла ідея.
Підморгнувши Пітерові у відповідь, вона з диявольською усмішечкою почала потихеньку цілувати його груди й опускатися дедалі нижче, пестячи при цьому його тіло своїм густим каштановим волоссям. Ось Бейлі уже проникла під простирадло… Пітер почав звиватися і навіть відштовхувати її від себе, але Бейлі й не думала зупинятися. Вона робила своє, і він не став їй заважати, бо був певен, що то вона просто бавиться і нічого не робитиме всерйоз.
