— показаннями свiдка ОСОБА_20 з яких убачається, що вiн працює на посадi мiлiцiонера полку мiлiцiї спецiального призначення ГУ МВС України в м. Києвi, i в його обов'язки входить охорона громадського порядку поруч Верховної Ради України та контрольно-пропускний режим на територiю зазначеної установи. 02.11.2009 року вiн перебував на чергуваннi на Площi Конституцiї в м. Києвi, поруч ВРУ. Приблизно о 15 год. 00 хв. годині, прийшла його зміна чергувати Разом із ним заступив ОСОБА_19 Приблизно о 15 год.50 хв., коли він ніс службу, то він побачив раніше невідомих йому осіб, чоловічої та жіночої статі, як йому потім стало відомо, чоловіком був ОСОБА_15 Вказані особи поряд з будівлею Верховної Ради України та навпроти наметового містечка, яке розміщено поряд, а саме церкви, будучи повністю роздягненими, імітували статевий акт та привселюдно показували свої статеві органи. Було прийнято рішення затримати тих осіб та припинити вказане порушення громадського порядку. Після цього, він та ОСОБА_19 направились в їх сторону. Коли ОСОБА_15 та дівчина побачили, що вони наближаються то припинили свої дії та почали швидко одягатись. Коли вони підійшли до них, то ОСОБА_19 затримав ОСОБА_15, а він схопив за руку дівчину. Після цього, поруч них розпочався конфлікт, між журналістами, які там були та жителями вказаного наметового містечка. У подальшому дівчині, яку він затримав, вдалось втекти в сторону Маріїнського парку. Після цього, про вказану подію було оповіщено чергового по підрозділу, який викликав наряд міліції та слідчо-оперативну групу та ОСОБА_15 було передано останнім;
— показаннями свідка ОСОБА_21 під час досудового слідства, які були оголошенні в судовому засіданні на підставі ст. 306 КПК України, з яких убачається, що 02.11.2009 року, приблизно о 16 год. 00 хв., коли він знаходився в палатці наметового містечка, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 5, туди зайшов чоловік та повідомив, що на вулиці двоє осіб повністю голі імітують статевий акт. Коли він вийшов на вулицю то побачив, що повністю голих невідомих хлопця та дівчину, які були голі без одягу та журналістів із фотокамерами, які його фотографували, до них підходили сторонні люди (т. 1 а.с. 83);
— даними, які містяться в протоколі огляду місця події від 02.11.2009 року, з яких убачається, що місцем огляду був майданчик розташований з правої сторони від входу до Верховної Ради України за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 5 (т. 1 а.с. а.с. 6–7);
— речовими доказами по справi — роздрукiвками iз iнтернет сайту www.photo.unian.net/rus/themes/15236 (т. 1 а.с.а. с69-73,74);
Зазначеннi докази по справi повнiстю узгоджуються з даними, якi мiстяться в показаннях особи, яка була допитана пiд час досудового слiдства як ОСОБА_22 (т. а.с. 79).
Оцiнюючи зазначене, суд приходить до висновку про те, що виннiсть ОСОБА_15 у вчиненнi злочину, що йому iнкримiнується, доведена повнiстю, а його умиснi дiї правильно квалiфiкованi за ст. 296 ч. 2 КК України, як хулiганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивiв явної неповаги до суспiльства, що супроводжувалось винятковим цинiзмом, вчиненими групою осiб.
Твердження пiдсудного ОСОБА_15 та захисту, що вiн хулiганських дiй не вчинював, громадський порядок не порушував, а в його дiях є ознаки адмiнiстративного правопорушення передбаченого ст. 185-1 КУпАП, а саме порушення порядку органiзацiї та проведення зiбрань, мiтингiв, вуличних походiв та демонстрацiй, оскiльки на їх думку у ОСОБА_15 не було умислу на вчинення хулiганства, а був умисел провести акцiю протесту, суд розцiнює, як такi, що мають за мету допомогти ОСОБА_15 уникнути кримiнальної вiдповiдальностi.
Так, сам ОСОБА_15 та усi свiдки по справi, у тому числi, якi були допитанi в судi за клопотанням пiдсудного ОСОБА_15 та захисту, а саме ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 пiдтвердили, що ОСОБА_15 та дiвчина демонстративно роздягнулись та публiчно оголились та почали iмiтувати сцени полового акту перед будинком Верховної Ради України — в громадському мiсцi, при цьому громадяни виражали своє обурення дiями ОСОБА_15 та дiвчини.
Зазначеннi докази пiдтверджуються даними, яки були наданi пiдсудним ОСОБА_15 та захистом.
Зокрема, п. 5 ч. 2 Постановою Пленуму Верховного Суду України № 10
вiд 22.12.2006 р. «Про судову практику у справах про хулiганство» хулiганством, яке супроводжувалось винятковим цинiзмом, можуть бути визнанi дiї, поєднанi з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, у тому числі й проявом безсоромності чи грубої непристойності.
Обставин, які пом’якшують покарання відповідно до вимог ст. 66 КК України, судом не встановлено.
Обставин, що обтяжує покарання підсудному відповідно до вимог ст. 67 КК України, судом не встановлено.
При обранні міри покарання підсудному суд враховує наступні обставини справи:
— ступінь тяжкості вчиненого підсудним злочину, передбачених ст. 296 ч. 2 КК України, який віднесений кримінальним законом до категорії злочинів середньої тяжкості;— особу ОСОБА_15, який постійно не проживає на території України, працює, за місцем роботи характеризується позитивно, не одружений, раніше не судимий, перебуває на консультативному обліку у лікаря психіатра з приводу заїкання, на обліку у лікаря нарколога не перебуває,
На підставі викладеного суд, враховуючи вимоги ст. 65 КК України щодо загальних норм законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вимоги п. 14 а.з. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22.12.2006 року «Про судову практику у справах про хуліганство» щодо призначення покарання особам, які вчинили хуліганство, вимоги Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» вважає, що виправлення підсудного ОСОБА_15 враховуючи тяжкість вчиненого ним злочину, його особу та усі обставини справи, можливо тільки в умовах здійснення за ним нагляду, а тому необхідно призначити підсудному ОСОБА_15 покарання у вигляді обмеження волі ближче до нижчої межі встановленої санкцією статті КК України.
Суд, при призначенні покарання підсудному ОСОБА_15 у виді обмеження волі, враховуючи тяжкість вчиненого ним злочину, його особу, зокрема вік підсудного, відсутність пом’якшуючих та обтяжуючих обставин, ставлення підсудного до вчиненого, не дійшов до висновку про можливість виправлення підсудного без відбування покарання. Тому, суд прийняв рішення не звільняти підсудного від відбування покарання з випробуванням.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст. 81 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України, —
ЗАСУДИВ:
