«Тому, керуючись принципом авторитаризму, ми зможемо змінити нарешті цей ганебний стан, привівши до влади справжню національну еліту — досконалих духовно і фізично найкращих синів і дочок свого народу, єдиний сенс і мета життя яких — беззастережне служіння своїй нації. Тільки така еліта, керуючись принципом авторитаризму, спроможна вивести нас з тотальної кризи».
Наконец Ильенко воспроизводит те же установки на великодержавность и империализм:
«Великодержавність — означає прагнення до побудови не просто заурядної країнки, а могутньої Великої України, центру цілої цивілізації. Причому це не просто забаганка мрійників, а необхідність — якщо Україна не буде великою, її взагалі не буде. Сучасна епоха ставить нас в цілком новіумови. Доба національних держав в традиційному розумінні цього слова остаточно завершується». И наконец резюме: «Геополітичні реалії змушують нас бути імперією».
У свободовцев эти идеи имеют глубокие корни. Они их исповедовали еще в те времена, когда «Свобода» называлась Социал-националистической партией Украины. У партии была неофициальная программа, которая не подавалась в министерство юстиции, но использовалась для идейного воспитания членов организации в 1990-е годы. Там в пункте 2 писалось, что одна из основ идеологии СНПУ «людина, яка культивує в собі дух боротьби». А пункт 15 доходчиво объяснял великодержавную направленность этого духа:
«15. Україна — геополітичний центр Євразії. В силу цього вона може існувати тільки як могутня держава, або як самостійна держава не існувати взагалі. Ми змінюємо застаріле гасло “Самостійна Україна” на гасло “Велика Україна”.[71]
»Об иерархии неофициальная программа СНПУ ничего не сообщает, но зато это делает ее популяризатор Михальчишин. Иерархию он специально упоминает среди ценностей, на которых основано мировоззрение социал-националиста [72].
На вождизме идеологи «Свободы» сейчас острого акцента не делают, хотя в частном порядке признают, что видят Тягнибока в роли будущего вождя нации. Но их пожирают вождистские комплексы. Желание иметь над собой пахана очень хорошо иллюстрирует сайт журнала «Ватра», где группируются социал-националистические интеллектуалы. Заметную роль среди них играет Юрий Михальчишин, выступающий там под псевдонимом «Нахтигаль».
На сайте было опубликовано постановление ОУН 1939 года о форме приветствия в организации. Второй великий сбор ОУН утвердил его в форме «Слава Україні! Вождеві слава!» И чтобы у читателя не было сомнений, редакция «Ватры» сопроводила текст картиной зигующих юношей. Вот скрин этого материала с изложением мотивации съезда ОУН. Обратите особое внимание на самый последний абзац…
«Ми знаємо, що Українська Нація здобуде свої права лише тоді, коли на її чолі стоятиме один всенаціональний ВОЖДЬ.
Ідеал ВОЖДЯ побіч ідеї НАЦІЇ є для нас найбільшими цінностями».
Как известно, после раскола ОУН на мельниковцев и бандеровцев, первые сохранили за собой именно это приветствие, а бандеровцы ввели в своих рядах новое «Слава Украине! Героям слава!» Именно оно сейчас используется украинскими националистами. Опубликованный материал вызвал у читателей активный отклик. В комментариях некоторые из них заныли: «Яка гарна традиція втрачена!». Комментатор под ником «Иахтигаль» (а это, как мы уже указывали и есть Михальчишин) охотно поддержал смелые предложения ее возобновить. И только комментатор под ником «Иван Бодхидхарма» был единственным, кто предложил и дальше «славить героев». Но он не нашел поддержки, и другие комментаторы его заклевали.
Так что свободовцы ждут не дождутся вождя. Они уже внутренне к этому готовы.
Но если свободовцы ждут, то СНА и «Патриот Украины» пошли дальше. Своего вождя они познают. Когда при Януковиче вождя «Патриота Украины» Андрея Билецкого упрятали в тюрьму, его соратники опубликовали статью с громким названием «Як пізнати вождя?» Этот текст упоителен. Редко где встретишь такое даже среди украинских националистов:
«Але справжнього Вождя не обирають і не призначають, він приходить сам. Найвища світова сила (Бог, Природа, Провидіння, Історія — як її не назви) просто надсилає свого представника у наш світ з певною місією. Задля виконання цієї місії Вождь наділяє себе самого максимальними повноваженнями й бере на себе весь тягар відповідальності. Не посадові обов’язки, мандат від якогось виборчого округу чи урочиста присяга гаранта роблять людину Вождем, а сміливість взяти на себе абсолютну відповідальність і спроможність виконати вищу місію.
Вождь завжди формує бойову колону для походу на завоювання прийдешнього і пізнати його можна тільки йдучи за ним, на його марші на майбутнє. Відповідно, й шукати Вождя варто там, де гуртуються найкращі з найкращих, у колоні завойовників світлого завтра. Але пізнати тих кращих так само важко як і пізнати самого Вождя, адже дехто долучається до тієї колони ще звичайною людиною і стає кращим з кращим лише протягом шляху. А серед найбагатших і здавалося б найуспішніших дійсно найкращих найменше.
Тож пізнати Вождя на початку його маршу дано далеко не всім».
Далее автор приводит примеры Христа, Чингисхана, Гитлера, в будущее величие которых изначально верили единицы, и заявляет: «У те, що політв’язень на псевдо «Білий» поведе всіх на завоювання майбуття, наразі реально вірить не набагато більше людей»[73]. Соратники записали Билецкого в нехилую компанию…
Но мы и сейчас не верим, хотя у Билецкого уже не десяток фанатиков, а сотни, если не тысячи, да и сам он дорос от зэка до подполковника милиции и депутата Верховной Рады. Проблема здесь не в числе почитателей, а в направлении, по которому их ведет этот вождь. Если он и ведет их куда-нибудь, то разве что в глубокое прошлое, где авторитаризм, вождизм, иерархии, элитарность, империалистическая агрессия и великодержавность считались неоспоримыми принципами человеческого бытия. (К выяснению их древних истоков мы обратимся чуть позже).
В свое время Билецкий написал короткую, но исключительно емкую статейку под названием «Український расовий соціал-націоналізм — ідеологія організації „Патріот України”», где на трех страницах концентрированно изложил все то, что другие растягивают на целые книги. В этом сочинении «Белого вождя» мы находим «ідеї Національної солідарності, природньої ієрархії та жорсткої дисципліни, як основи нашого нового суспільства», «завдання нинішнього покоління створити Третю імперію — Велику Україну», вождизм и принципиальное отрицание равенства людей.
Соратники «Белого вождя» от него не отстают. Идеолог СНА Олег Однороженко в скандальной статье «Соціал-націоналістичний рух та його основні завдання» во многих местах дословно воспроизводит идеи Сциборского об авторитаризме, иерархии, империализме и великодержавности, примате интересов нации над общечеловеческими и гуманистическими ценностями[74]. Сказано об этом и в программе организации: «1. Організований Український Націоналізм змагає за створення політичного, соціального та господарського ладу Української Держави на принципах Націократії... 3. Основні засади Націократії - Національна солідарність (надкласовість і антипартійність), авторитаризм (особиста відповідальність керівників всіх рівнів за свої дії), якісна суспільна ієрархія і дисципліна, суспільний контроль, самоорганізація та самоврядність». Подобно Сциборскому ПУ ставит интересы нации выше каких бы то ни было других интересов. В документе со странным названием «Право Naui’i’» (именно так — жирным шрифтом, с большой буквы и с английской N пишут они название) сказано в пункте 9 «Право Нації є превалюючим над частковими правами окремих осіб, родинних та соціальних груп. їх права реалізуються в рамках і не на шкоду Права Нації».
Программа «Патриота Украины» просто пропитана духом милитаризма: «Кінцевою метою Української зовнішньої політики є світове домінування». «Військова доктрина: 1. Найнадійнішим союзником Великої України є сильні армія та флот. Українська Армія повинна стати найпотужнішою збройною силою планети».
Итак, элитарность, иерархия, авторитарность, вождизм, милитаризм, империализм, отрицание общечеловеческих ценностей. Устрашающая картинка…
