- Виходить, за вiсiм годин - сорок рокiв? - пробубонiв Нескуба. - Ще цього не вистачало!
- Теоретично, в просторi, який Iнтенсивно стискується, час може летiти з нескiнченно великою швидкiстю, - сказав Хоупман. - Тисячолiття можуть промайнути за одну коротку мить, цiлi тисячолiття. Так що нам... в цьому розумiннi пощастило.
- Справдi, - зiтхнув Павзевей, - якби з такою швидкiстю...
- То ми б отут не сидiли i не обговорювали б парадокси часу i простору, - iронiчно усмiхнувся Iлвала.
- Це вже так, - хитнув головою Iдерський. - На тисячу рокiв нас би не вистачило.
Аж тепер Нескубi трохи вiдлягло вiд серця: жартують, усмiхаються значить, не все втрачено. Заговорив розважливо, нiби мiркував уголос:
- Колапсуюча зоря, простiр, замкнутий на себе... Всi ми зiйшлись на тому, що "Вiкiнг" потрапив у гравiтацiйну пастку чорної дiрки. Але от минуло досить часу...
- Понад сорок рокiв, - докинув Павзевей.
- Так, - хитнув головою Нескуба, - понад сорок рокiв, а ми все падаємо i падаємо... Чи одержано якiсь новi характеристики... цього об'єкта?
- Самої зорi як такої досi намацати не вдалось, - сказав Лойо Майо. - А от конфiгурацiя неба дуже змiнилася. Галактики стягуються докупи. Усi видимi галактики.
- Стягуються докупи? - перепитав Нескуба, i рiденькi брови його скинулися вгору. - Наслiдок швидкостi "Вiкiнга"?
Лойо Майо потер пальцями чоло, нiби хотiв розгладити зморшки. Сказав роздумливо:
- Нi, наша швидкiсть тут нi до чого... Тобто вона якоюсь мiрою... Але це не головне. Очевидно, мiняється геометрiя простору. Ми заглибились у таку частину Всесвiту... де можливi парадоксальнi явища. Втiм, висновки робити ще рано, спостереження продовжуються.
Iдерський теж був такої думки:
- Треба провадити спостереження простору всiма наявними засобами, щоб охопити не лише Метагалактику, а й елементарнi часточки. Якнайширший спектр спостережень - ось що дасть нам змогу розiбратися в новiй картинi свiту.
Дослухаючись до мiркувань учених, Нескуба намагався втiлити їхнi абстракцiї у якiсь конкретнi образи, пробував уявити отi "щiлини в часi", викривлення простору, його замикання на себе, мигтючий плин часу... I нiчого не виходило. Уява оперувала звичними образами евклiдового простору i не могла збудувати нiяких iнших конструкцiй. Звичайно, Нескуба розумiв, що тут може послугуватися лише математичне мислення, що абстракцiї треба ловити сiткою формул, i все одно вiдчуття отiєї невидимої перепони, яка обмежувала уяву, гнiтило душу.
У дверях з'явилась жiноча постать, i вiн, придивившись, впiзнав Еолу. Дружина причовгала до нього, прихилилась до вуха:
- Уже спорядили.
- Що? - не второпав Нескуба.
- Кантора спорядили, кажу.
- Ага, так... - Невблаганна дiйснiсть нагадувала про себе, вимагала свого, i вони мусили облишити принадну сферу гiпотез. Нескуба пiдвiвся. - От що, друзi, настав час попрощатися з Кантором...
Iдерський скинув головою, на очах йому зблисли сльози.
- Невже... Кантор... - прошепотiв, благально дивлячись на Еолу. - Невже вiн...
Еола мовчки похитала головою i подалась до виходу. Iдерському здалося, що то посунула зловiсна тiнь.
- Так. - Нескуба обвiв поглядом своїх товаришiв. - Першi похорони в космосi...
Один по одному вони, пересилюючи втому, рушили з командного вiдсiку, лише Павзевей горбився за пультом.
9
Лойо Майо поклав перед капiтаном чорну фотографiю i заклав руки за спину. Мовляв, дивися, чи розпiзнаєш, що тут є? Очi йому сухо зблискували.
Нескуба схилився над тiєю карткою, але, як не напружував зiр, нiчого не бачив, окрiм рiвномiрної чорноти. Протер очi пальцями - ефект був той самий: темрява, i жодних слiдiв руху.
- його безкiнечнiсть космос?
Астроном кивнув.
- Я такої мови не розумiю, - пiдвiв голову Нескуба. - Може, доповните цей негатив словами?
Лойо Майо переступив з ноги на ногу, провiв язиком по сухих губах.
- Це... таке... розумiєте... вражаюче вiдкриття...
- Я тут нiчого не бачу,- знизав плечима Нескуба.
- Перепрошую... - Лойо Майо заметушився, мацаючи кишенi комбiнезона. З однiєї вiн таки витяг те, що шукав. - Ось, будь ласка, - подав капiтановi лупу i вказав пальцем на праву половину фотографiї. - Подивiться сюди.
Нескуба почав нацiлювати лупу, то наближаючи, то вiддаляючи її вiд фото, проте знову нiчого не знаходив. "Химернi люди цi астрономи, - думав капiтан, - завжди щось пiдсунуть... Якийсь вiн екзальтований.."
- Бачите? - нетерпеливилось Лойо Майо. - Ось де вона. - Астроном простяг руку i торкнувся фотографiї тремтячим пальцем. - Одна-єдина крапочка в усьому просторi.
Нескуба навiв на це мiсце лупу i аж тепер помiтив малюсiньку бiлу цяточку,
- Хiба це не подряпина?
Лойо Майо хмикнув, трохи ображено вiдповiв:
- Технологiя у нас на висотi... А цей унiкальний документ має епохальне значення. Тут зафiксована уся наша Метагалактика - Всесвiт, з якого ми вилетiли...
- Оця свiтла крапочка? - перебив його патетику Нескуба.
- Вона, - хитнув головою астроном. - Звичайно, при дуже великому збiльшеннi.
- Хiба ми вiдлетiли так далеко? - з острахом у голосi спитав Нескуба. Та на таку вiдстань не вистачило б життя тисячi поколiнь!
- Вiдстань тут, може, й невелика. Як на космiчнi масштаби, це - поряд. Суть у розмiрах нашої Метагалактики. Ми бачимо її збоку, розмiр її становить мiкроскопiчну частину сантиметра: десять у мiнус тридцять третьому ступенi.
Нескубинi брови зiйшлися докупи, чоло прорiзали зморшки. Що це вiн городить? У мiнус тридцять третьому ступенi? Це ж нуль цiлих, за ним ще тридцять два нулi й одиничка. Чи вiн при своєму розумi, цей Лойо Майо?
- Це парадоксально, але...
- Але факт? - пiдхопив Нескуба i пильнiше поглянув на свого спiвбесiдника. Той не витримав погляду, вiдвiв очi вбiк, губи йому пересмикнулись, наче хотiв щось сказати, але не наважився.
"Ну, ясно: психiчний розлад, - подумав Нескуба. - В умовах безкiнечних стресiв не диво й звихнутися... Тривожно-манiакальний стан..."
Лойо Майо пояснював далi:
- До такого парадокса спричинилася велика концентрацiя маси, що з неминучiстю викликало викривлення простору...
У глибинi оглядового екрана капiтан помiтив купку золотих цяточок далекi зорi посилали йому на сiтчатку вiсть про своє iснування.
- Настав момент, коли простiр замкнувся... - провадив Лойо Майо.
- I тепер мiльярди зiрок спресувалися в одну елементарну частку, чи не так?
- Нi, тут не те. Нашi Галактики мiстяться в оцiй елементарнiй часточцi.
- Ай-я-яй, - скрушно похитав головою Нескуба, - бiдолашнi Галактики... I наша Земля там, людство, цивiлiзацiя... Чи не затiсно їм у такому об'ємi? Та ви не горюйте... - Удавано усмiхаючись, капiтан пiдвiвся, поклав руку на плече астрономовi. - Ну ж бо, вище голову! Ми теж не спресувались в який-небудь електрон, а лишаємось людьми!
