- Схожий, - згодився Геон. - Але насправдi це не так. Ваша свiдомiсть по iнерцiї сприймає речi так, як звикла. От i все. Ви зрозумiли?
- Майже.
- Поясню краще. Свiт негативних енергiй пластичнiший вiд фiзичного, позитивного свiту. Вiн позбавлений iнерцiї. Ось чому форми тут дуже умовнi. Вони залежать вiд рiвня енергiї, її спiввiдношення, її напруги i частоти. Ось чому ви втекли вiд Чорних Тиранiв. Потрапивши сюди, в наш свiт, ви втратили багато енергiї i впали на найнижчий рiвень iснування. А потiм воскресили найвищi сили в собi i вирвалися iз сфери Чорних Тиранiв...
- Генрiху, - радiсно заявила Лю. - Це повна подоба схеми атома. Чим бiльша енергiя електрона, тим на вищу орбiту вiн перескакує...
- Правильно, - похвалив Геон. - Ви тепер зрозумiєте, що я мав на оцi, кажучи, що наш свiт - це багато граней кристала, а ваш- лише одна грань.
- Але разом, - вихопилося в мене, - це єдиний кристал?
- Безумовно, - засяяло обличчя Геона. - Єднiсть свiту - вiчна iстина...
- Все це так, - сумно сказав я, - але вiд цього не легше. Випадково ми потрапили сюди, а назад дороги нема.
Геон з любов'ю дивився на нас, мовчав. На його високому чолi вiдбивалось промiння думок, що блискавицями проходили в свiдомостi. Нарештi вiн сказав:
- Я не можу допомогти вам. Ми живемо на такому рiвнi, що опускатися до вашого свiту дуже важко. Iнколи це робиться, але той спосiб не пiдходить. Дуже легко до вас можуть проникнути Чорнi Тирани - жорстока зграя володарiв, якi панують над iстотами нижчих сфер негативного свiту. Але ж ви не захочете користатися їхнiми послугами?
- Нi, - вигукнула Лю. - Нiзащо!
- От бачите. Тим бiльше, що вони залюбки використають вас для своєї мерзенної мети.
- Якої?
- Для руйнування. Вони прямо протилежнi всякiй творчостi.
- Це i в нас є, - прошепотiла Лю. - Хiба мало великих iдей було повернуто на вiйну i знищення!..
- Так, - згодився Геон. - Iнакше й бути не може. Оскiльки нашi свiти розвиваються спiльно, то аналогiчнi явища повиннi бути там i там. А коли вони зникнуть в одному свiтi, в той же час вони перестануть iснувати й в iншому...
- Чи буде це коли-небудь? - гiрко запитав я.
- Обов'язково. Хода еволюцiї невпинна.
- А поки що робити нам? Як жити?
- Як жити? - здивувався Геон. - Залишайтеся тут. Хiба боротьба у всiх свiтах не єдина? Хiба тiльки у вас прокладається шлях до свiтла? Цей процес єдиний. Включайтесь у нього тут, раз ви потрапили сюди...
- Але ж ми чужi вам?
- Чому ж чужi? Хiба ми не знайшли спiльних думок? Хiба кращi iдеали нашi не спiльнi? Хiба, як ми вже говорили, нашi свiти - це не гранi єдиного свiту.
- Я не зовсiм розумiю, - розгубився я перед навалою незвичних iдей. Де вони з'єднуються?
- З'єднуються вони в сутi своїй, в третьому свiтi, свiтi синтезу.
- Ще є третiй свiт? - здивувалася Лю.
- Так, - вiдповiв Геон. - I той свiт є синтезом двох наших свiтiв...
- Тобто єдиний кристал?
- Правильно. Тiльки вiн вже не свiт умовних форм, а iстинних сутностей. Час i простiр, рух, форма - все це лиш прояви, частиннi гранi справжньої реальностi свiту синтезу.
- I там теж є буття?
- Безумовно. Буття є скрiзь, де є щось. Там буття незрiвнянно багатше, нiж в наших свiтах. Воно проявляється на вищому рiвнi.
- I воно недосяжне для наших свiтiв?
- Навпаки. Ми йдемо туди. Це найближчий пункт еволюцiї. I ми i ви. Саме там, як я сказав, з'єднуються лiнiї розвитку двох свiтiв.
- Свiдомiсть не сприймає, - жалiсно прошепотiла Лю. - Але все це прекрасно...
- А тепер... чи можна проникнути в свiт синтезу? - несмiливо запитав я.
Геон завагався, уважно дивився на нас, потiм промовив:
- Ми робимо це. Такий дослiд небезпечний. Свiт синтезу - це свiт найвищих, наймогутнiших, найчистiших енергiй. Важко витримати таку неймовiрну напругу. Але якщо єство iстоти сповнене смiливостi, чистоти й енергiї - це можна зробити. Тiльки ненадовго. Я був там кiлька разiв. Це чарiвне видовище, про яке нiчого не можна сказати, його треба бачити...
Ми з Лю переглянулися. Одна й та ж думка промайнула в моїй i її свiдомостi. Я поглянув на Геона. Вiн пiдняв руку, нiби заспокоюючи мене.
- Не треба говорити. Я вже зрозумiв ваше бажання.
Лю простягла менi руку, я стиснув її мiцно, i ми пiднялися в єдиному поривi.
- Хай буде так. Тiльки ще одне попередження. Такий злiт на вершину буття не дається даром. Витративши свою енергiю, ви можете знову впасти на нижчi щаблi iснування i потрапити в лабети Чорних Тиранiв.
- Нам не страшно це, - твердо сказав я: - Ми виберемось вiд них.
- Я буду ждати вас, - тихо вiдповiв Геон. - А тепер iдiть за мною.
Вiн рушив до отвору в стiнi, ми ввiйшли до невеликої сфери, заповненої блакитною iмлою. Геон залишив нас посерединi, мiж кiльцями мерехтливих спiралей, вiдступив убiк.
- Сповнiться найвищим бажанням!-пролунав громовий голос.
Я обняв Лю, поглянув у її очi. Вони запалили в моїх грудях високе стремлiння, сповнили силою.
Запала тиша. Непорушна, неймовiрна тиша. Обриси примiщення зникли, розтанули форми, речi. Навколо не було нiчого.
А потiм нас огорнула пiтьма, повна пiтьма. Вона розстилалася в безмежнiсть. В нiй не було нi часу, нi простору, нi сонць, нi планет, нi людей, нi рослин. В нiй не було нiяких форм, нiяких предметiв. А разом з тим в нiй було все. Все, що я бачив, чув або мiг узнати колись, тепер чи в майбутньому. Ви не зрозумiєте мене. Це треба вiдчути.
Вогнянi, величезної сили потоки енергiї пронизували нас, єднали нас з дивними сутностями того свiту. Ми вiдчували їх, єдналися з ними, вбирали в себе вражаючi тайни.
А потiм - страшний удар кинув нас униз. Мiзерна енергiя нашої свiдомостi миттю витратилася в свiтi синтезу, не в силi витримати потужних потокiв. Навколо замерехтiли барвистi тiнi, потiм темрява поглинула нас.
Вiд сильного потрясiння я знепритомнiв...
Роздiл шостий
УЛЬТИМАТУМ
Коли я отямився, навколо був морок i фiолетове небо. Я згадав попередження Геона. Ми справдi витратили всю енергiю в свiтi синтезу i впали сюди, на дно антисвiту. Тiло позбавилось сили, свiдомiсть затуманилася.
- Лю, - покликав я.
- Я тут, - почувся голос.
Я побачив її обличчя. Воно було змарнiле, виснажене. Очi Люсi згасли, потьмянiли.
- Де ми? - запитав я.
- В якомусь примiщеннi.
Сутiнки навколо трохи розвiялися, ми побачили бiля себе юрбу чорних iстот. Вони тiсною стiною оточували нас з трьох бокiв. А з четвертого бовванiло пiдвищення, на якому сидiла iстота. Я намагався розiбрати її риси, форму, але менi це не вдалося. Було тiльки вiдчуття дисгармонiї, жорстокостi i невблаганної сили.
- Вам не вдалося втекти вiд мене, володаря, - прозвучав iронiчний голос. - Тепер ви в моїх руках, люди сусiднього свiту.
Ми мовчали. Голос чорної iстоти на тронi змiцнiв, сповнився люттю:
- Чому ви не вiдповiдаєте? Як ви потрапили знову сюди? Вас викинули з вищої сфери?
