— Якщо так станеться, то й навколишня спокійна атмосфера зміниться.
— Авжеж, зовсім зміниться.
— А чим займається її син?
— Головно нерухомістю. Одним словом, тим, що й ми. Тільки між ним і нами така відмінність, як між небом і землею або «ролс-ройсом» і тарадайкою. Він крутить великими капіталами й швидко веде велетенське будівництво. Має добру організацію і сам збирає всі вершки. А нам перепадають лише крихти з панського столу. Цей світ став таким жахливим!
— Я недавно там проходив і був у захопленні від тієї чудової садиби.
— Так, це найкраща в цьому кварталі садиба. Як подумаю, що геть-чисто позрубують прекрасні плакучі верби, то душа болить, — сказав старий і засмучено похитав головою. — А дружина Оґати-сана вже недовго проживе на цьому світі.
— Звичайно! — погодився Усікава.
Усікава зателефонував у «Консультацію для жінок — жертв домашнього насильства». Як не дивно, у телефонній книзі значився номер під назвою такої неприбуткової організації, в якій разом з юристами працювали волонтери. Притулок старої господині садиби в Адзабу, взаємодіючи з нею, приймав до себе жінок, які втекли з дому й не мали куди подітися. Від свого фонду — «Нового Японського товариства сприяння розвитку науки й мистецтва» — Усікава попросив зустрічі, натякнувши на можливість надання фінансової допомоги. І день та годину такої зустрічі було визначено.
Подавши свою візитну картку (таку саму, яку вручив Тенґо), Усікава пояснив, що одна з цілей його фонду — щорічний вибір однієї видатної неприбуткової організації, що вносить вклад у розвиток суспільства, й надання їй грошової підтримки. Мовляв, одним з таких кандидатів стала «Консультація для жінок — жертв домашнього насильства». Прізвища спонсора він не може відкрити, але використати допомогу можна за власним бажанням, лише доведеться наприкінці року подати короткий звіт.
Зовнішність Усікави, видно, не справила приємного враження на молодого юриста консультації. Під час першої зустрічі вона не викликала у співрозмовника приязні й довіри. Однак консультації хронічно бракувало коштів, і будь-яку допомогу вона не могла не вітати, А тому, не позбувшись певного сумніву, юрист одразу погодився на розмову з Усікавою.
Усікава сказав, що хотів би трохи докладніше дізнатися про суть їхньої діяльності. Юрист пояснив обставини, за яких виникла «Консультація для жінок — жертв домашнього насильства». І навіть як вони її створили. Усікаві було нудно слухати його розповідь, але він удавав, що насправді йому цікаво. У відповідний момент підтакував і кивав з довірливим виразом обличчя. А тим часом співрозмовник поступово звик до Усікави. Здається, наче почав думати, що той не така підозріла особа, як свідчила його зовнішність. Усікава так уміло й щиро слухав, що в більшості випадків від цього співрозмовник заспокоювався.
Скориставшись нагодою, він наче ненароком звернув розмову на «притулок». Запитав, куди звертаються нещасні жінки, які втекли від домашнього насильства і не мають де прихиститися. Запитав з таким виразом обличчя, ніби переймався долею жінок, у чомусь схожих на листя дерев, якими грається несамовитий вітер.
— На такий випадок ми приготували кілька безпечних притулків, — відповів молодий юрист.
— Що значить «притулок»?
— Тимчасове сховище. Кілька таких сховищ — їх небагато — надав благодійник. Серед них нараховується і цілий будинок.
— Цілий будинок? — захоплено сказав Усікава. — Хіба подібні благодійники є на світі?
— Є. Коли про нашу діяльність пишуть газети й журнали, то нам телефонують люди, які в тій чи іншій формі хочуть з нами співпрацювати. Без їхньої допомоги наша організація не могла б існувати. Бо наша діяльність оплачується власними коштами.
— Ваша діяльність має надзвичайно велике значення, — сказав Усікава.
На обличчі юриста з'явилася невинна усмішка. Й Усікава знову подумав, що найлегше обдурити людину, яка впевнена у своїй правоті.
— То зараз скільки жінок мешкає у цьому будинку?
— По-різному буває, та загалом четверо-п'ятеро, — відповів юрист.
— Значить, і цей будинок надав благодійник, — сказав Усікава. — За яких обставин він прилучився до такої діяльності? Як ви гадаєте, був якийсь привід?
Юрист замислився.
— Я докладно не знаю. Але й перед тим він займався такою діяльністю на особистій основі. У всякому разі, ми з подякою прийняли такий подарунок. Якщо нам не пояснюють, то ми не розпитуємо.
— Правильно, — погодився Усікава. — До речі, інформація про цей притулок зберігається в таємниці?
— Авжеж. Жінок доводиться оберігати, а крім того, здебільшого благодійники воліють залишатися анонімними. Бо, що не кажіть, така діяльність має стосунок до актів насильства.
Після того розмова тривала ще трохи, однак Усікава не зміг почути від юриста більше конкретної інформації. Він з'ясував ось такі факти. «Консультація для жінок — жертв домашнього насильства» реально розпочала свою діяльність чотири роки тому, і незабаром, прочитавши газетне оголошення про це, їй зателефонували від одного «благодійника» й запропонували будинок, що не використовується, для притулку, поставивши умову в жодному разі не оприлюднювати його прізвища. Однак з розмови виходило, що, безсумнівно, «благодійниця» — це власниця «Садиби плакучих верб» в Адзабу, а притулок — її дерев'яний будинок.
— Вибачте, що забрав у вас стільки часу, — щиро подякував Усікава цьому молодому юристові, вродженому ідеалістові. — По-моєму, ви займаєтеся змістовною, корисною діяльністю. На наступному засіданні правління нашого фонду я передам суть нашої розмови й найближчим часом повідомлю про наше рішення. Бажаю вам ще успішнішого розвитку вашої діяльності.
Після того Усікава розслідував обставини смерті дочки старої господині садиби в Адзабу. Дочка вийшла заміж за службовця міністерства транспорту й померла в тридцяти-шестирічному віці. Причину смерті не вдалося встановити. Відразу по смерті дружини чоловік покинув роботу в міністерстві й невідомо куди подався. Можливо, його відставка пов'язана з її смертю, а може, й ні. Міністерство транспорту — це не така установа, яка люб'язно, з охотою надає звичайним громадянам внутрівідомчу інформацію. Однак Усікава мав гострий нюх. Відчув, що в цьому є щось неприродне. Він ніяк не міг собі уявити, що цей чоловік, утративши дружину, з надмірної туги відмовився від кар'єри, звільнився з роботи й усамітнився.
Наскільки знав Усікава, небагато жінок у тридцятишестирічному віці хворіють і помирають. Звісно, і так буває. Людина у будь-якому віці, в найкращих умовах може несподівано захворіти й померти на рак, пухлину мозку, перитоніт або гостре запалення легенів. Людський організм крихкий і ненадійний. Та коли вмирає тридцятишестирічна жінка із заможної сім'ї, то ймовірно, що частіше йдеться не про природну смерть, а скоріше про нещасний випадок або самогубство.
