— Це мені добре відомо. Ми тільки хочемо знати, чи вона справді вчилася в одному з Каваною-саном класі. І були б вам щиро вдячні, якби ви могли назвати нам тодішню вчительку Кавани-сана та її адресу.
— Зрозуміло. З такими проблемами, сподіваюсь, проблем не буде. Ви сказали Аомаме-сан?
— Так. Ієрогліфи означають «зелений біб». Рідкісне прізвище.
Усікава написав кульковою ручкою на аркушику з блокнотика «Масамі Аомаме» й передав заступниці директора. Вона взяла його записку й, подивившись на Усікаву кілька секунд, поклала у папку, що лежала на столі.
— Можете тут почекати? Я загляну в архівні справи. Відкриту інформацію попрошу скопіювати.
— Мені дуже незручно, що забираю у вас стільки дорогоцінного часу, — вибачливо сказав Усікава.
Заступниця директора, елегантно хитнувши подолом своєї спіднички-кльошу, вийшла з приймальні. Мала гарну поставу й ходу. А також вишукану зачіску. Як на свій вік, справляла приємне враження. Усікава сів зручніше на стільці й гаяв час, читаючи свою книжку кишенькового формату.
За п'ятнадцять хвилин вона повернулася. До грудей притискала світло-брунатний службовий конверт.
— Кавана-сан був, здається, надзвичайно здібною дитиною. Завжди відмінно вчився і, крім того, досягав чудових успіхів у спорті. Особливо виділявся у математиці, настільки, що в початковій школі розв'язував задачі з програми для учнів середньої школи вищого ступеня. Перемагав і в конкурсах, а газети писали про нього як про вундеркінда.
— От молодчина! — сказав Усікава.
— Та от що дивно. Хоча в той час він прославився як вундеркінд з математики, в дорослому віці, кажуть, проявився і в літературі.
— Щедрий талант, як і багате підземне джерело, знаходить вихід у різноманітних місцях. Тепер він викладає математику й водночас пише художні твори.
— Зрозуміло, — сказала заступниця директора, граціозно поводячи бровами. — Порівняно з ним про Аомаме-сан відомо небагато. У п'ятому класі вона перейшла в іншу школу. Її взяли до себе родичі, що мешкали в столичному районі Адаті, й влаштували в тамтешню початкову школу. З Тенґо Каваною вчилася в третьому й четвертому класі.
«Як я і сподівався», — подумав Усікава. Між ними двома все-таки був якийсь зв'язок.
— Класним керівником була тоді вчителька Ота. Сюнко Ота. Тепер вона працює у міській початковій школі містечка Нарасіно.
— Якщо я туди зателефоную, то зможу з нею побачитися?
— Я вже телефонувала, — злегка всміхаючись, відповіла заступниця директора. — Мені сказали, що в такій справі вона радо з вами поговорить.
— Не знаю, як вам і дякувати, — сказав Усікава. Жінка виявилася не тільки вродливою, а ще й моторною в роботі.
Заступниця директора на звороті своє візитної картки написала прізвище та телефонний номер початкової школи в кварталі Цуданума, де вчителька Ота працювала, й передала її Усікаві. Той заховав її, як щось дорогоцінне, в гаманець.
— Цікаво, що в біографії Аомаме-сан є релігійне тло, — сказав Усікава. — І це нас трохи непокоїть.
Заступниця директора нахмурила брови, а в кутиках її очей зібралися маленькі зморшки. Тільки дуже самодисциплінована жінка середнього віку може мати такі чарівні зморшки з делікатним інтелектуальним змістом.
— Вибачте, але ми не можемо обговорювати тут подібної проблеми, — сказала вона.
— Проблеми, що стосується особистого життя особи? — запитав Усікава.
— Саме так. Особливо релігійної проблеми.
— А якщо я зустрінуся з учителькою Ота, то можу розпитувати про такі речі?
Заступниця директора ледь-ледь повернула ліворуч своє тонке підборіддя й багатозначно всміхнулася.
— Нас не повинно стосуватися те, що скаже особисто вчителька Ота.
Усікава встав і чемно подякував заступниці директора, а вона передала йому службовий конверт з документами.
— Я скопіювала матеріал, який можна відкрити стороннім людям. Матеріал про Кавану-сана. Дещо є і про Аомаме-сан. Буду рада, якщо це стане вам у пригоді.
— Ви мені дуже допомогли. Щиро дякую за вашу доброту.
— Якщо з'ясується питання про фінансову допомогу, то, будь ласка, повідомте. Бо для нашої школи це велика честь.
— Я впевнений у позитивному результаті, — відповів Усікава. — Я кілька разів зустрічався з Каваною-саном і вважаю його обдарованим юнаком з великим майбутнім.
Усікава зайшов у їдальню на станції в Ітікаві й за атомним обідом пробіг очима по матеріалу, що містився в конверті. Це були звичайні відомості про навчання у школі Тенґо й Аомаме. Серед них і похвальні грамоти за успіхи Тенґо в навчанні й спорті. Він справді був надзвичайно здібним учнем. Напевне, для нього школа ні разу не перетворювалася на кошмарний сон. Наводилася копія газетної статті про його перемогу на математичному конкурсі. На старій, а тому невиразній газеті видніло також обличчя юного Тенґо.
Перекусивши в їдальні, Усікава подзвонив до початкової школи у кварталі Цуданума. Порозмовляв з учителькою Сюнко Ота й домовився про зустріч з нею в цій школі о четвертій годині. «О цій порі, гадаю, зможемо спокійно поговорити», — сказала вона.
«За один день відвідати дві початкові школи й стільки зробити…» — зітхаючи, подумав Усікава. Від самої думки про це йому на душі стало важко. Однак те, що він спеціально сюди приїхав, принесло свої плоди. Стало ясно, що Тенґо й Аомаме два роки навчалися в одному й тому ж класі. Це був значний крок уперед.
Тенґо допоміг Фукаері Фукада в тому, що, надавши «Повітряній личинці» літературно-художньої форми, зробив її бестселером. Аомаме в номері готелю «Окура» потай убила Тамоцу Фукада, батька Фукаері. Очевидно, вони обоє діяли спільно з метою завдати удару секті «Сакіґаке». Можливо, домовилися про таку співпрацю. Мабуть, слушно так припускати.
Однак тим двом охоронцям із «Сакіґаке» ще не варто про це казати. Усікава не любив подавати інформацію невеликими шматками. Перед тим, як щось певне сказати, жадібно збирав, усебічно розглядав її і добирав солідні докази. Така звичка вводити людей в оману залишилася в нього з того часу, коли працював адвокатом. Удаючи скромного, присипляв пильність клієнта, викладав тверді факти й на завершальному етапі ставив справу з голови на ноги.
Прямуючи в електричці до кварталу Цуданума, Усікава подумки складав кілька гіпотез.
Можливо, Тенґо й Аомаме кохалися. Звичайно, не з десятирічного віку, а, як можна припустити, випадково зустрілися після закінчення школи й подружилися. І за якихось, зовсім невідомих, обставин об'єдналися, щоб знищити релігійну організацію «Сакіґаке». Це була одна гіпотеза.
