Якби Усікава працював так, як пересічні адвокати, то, мабуть, не заробив би на прожиток. Хоча невдовзі після закінчення університету він склав державні іспити й дістав кваліфікацію адвоката, але не мав зв'язків і надійного заступника. А через свою зовнішність не став членом впливої адвокатської контори. Якби ж він навіть відкрив власне бюро, то, діючи звичним способом, майже не мав би клієнтів. У світі мало людей, які винаймали б за високу плату адвоката з таким незвичним виглядом, як Усікава. Напевне, під впливом телевізійних п'єс, присвячених судовим справам, звичайні люди вважають, що здібний адвокат має інтелектуальне, з правильними рисами, обличчя.
Тому цілком природним чином дійшло до того, що Усікава зв'язався із сумнівним світом. Люди цього світу зовсім не звертали уваги на його зовнішність. Скоріше навпаки — саме це стало головною причиною, чому йому довіряли і вважали своїм. Бо вони й Усікава опинилися у становищі, коли нормальний світ їх не приймав. Вони цінували його кмітливість, високі практичні здібності й небалакучість, а тому доручали таємну роботу з великими грошовими оборудками й щедро оплачували її успішне завершення. Усікава швидко набрався потрібного вміння і навчився ухилятися від правосуддя у випадках, дуже близьких до порушення закону. Він мав добру інтуїцію і був обережним. Але одного разу, коли, здається, лихий його попутав, Усікава необачно, з жадібності, вихопився наперед і переступив через делікатну лінію. І хоча якось уникнув кримінального переслідування, його таки виключили з Токійської асоціації адвокатів. Усікава вимкнув радіо й закурив сигарету «Seven Stars». Вдихав її дим глибоко в легені й повільно видихав. Порожню бляшанку з-під консервованих персиків використав як попільничку. «Якщо я так і далі житиму, то, напевне, й смерть моя буде негідною, — міркував він. — Невдовзі спіткнусь і впаду десь сам-один у темну яму. Навряд чи хтось помітив би, якби мене ось зараз не стало. Навіть якби я зойкав, то мого голосу ніхто б не почув. І все-таки нічого не залишається, як жити до самої смерті по-своєму. Бо хоча такий спосіб життя й не заслуговує на похвалу, іншого в мене нема». Здібностями в цьому Усікава не поступався майже нікому на світі.
О пів на третю з дверей будинку вийшла дівчина в бейсбольній шапочці. Вона, з порожніми руками, швидко промайнула в полі зору Усікави. Він поспішно натиснув кнопку електропривода й тричі клацнув затвором фотоапарата. Цю худорляву дівчину років шістнадцяти-сімнадцяти з довгими руками й ногами та привабливими рисами обличчя бачив уперше. Маючи гарну поставу, вона скидалася на балерину. На ній були збляклі сині джинси, білі тенісні туфлі з гумовою підошвою і шкіряна куртка чоловічого покрою. Волосся вона убгала за комір куртки. Відійшовши від дверей кілька кроків, дівчина зупинилась і примруженими очима глянула понад телеграфним стовпом навпроти. Потім перевела погляд униз і знову рушила. Звернувши ліворуч, зникла з поля зору Усікави.
Дівчина була на когось схожа. На когось знайомого. Кого Усікава бачив недавно. Судячи з її зовнішнього вигляду, можливо, була кінозіркою. Але ж, якщо не брати до уваги останніх новин, то Усікава не дивився телебачення і, здається, не цікавився красунями-кінозірками.
Усікава натиснув на акселератор пам'яті, й мозок запрацював на повну швидкість. Примруживши очі, щосили, що аж нерви заболіли, напружив його клітини. І тоді раптом збагнув, що цей хтось — Еріко Фукада. Він саму не бачив, а лише її фотографію у літературно-мистецькій колонці газети. Але її відсторонене благородство збігалося із враженням від чорно-білої фотографії. Ясна річ. Тенґо зустрічався з нею у зв'язку з тим, що переписував її «Повітряну личинку». Не виключено, що вона з ним дружила й переховувалася в його квартирі.
Після такого здогаду майже машинально Усікава нап'яв на голову в'язану шапку, одягнув темно-синю куртку й обгорнув шию шарфом. А коли вийшов з дому, то побіг у тому напрямі, куди пішла дівчина.
Дівчина йшла досить швидко. Можливо, й не варто її доганяти. Адже вона була з порожніми руками. А це означало, що вона не збирається йти кудись далеко. «Мабуть, розумніше спокійно почекати її повернення, а не привертати до себе її увагу своїм стеженням», — подумав Усікава, але вже не міг зупинитися. Щось у ній його мимоволі зворушило. Так само, як увечері світло з таємничими барвами викликає в людській душі особливі спогади.
Невдовзі Усікава знову побачив її постать. Зупинившись на узбіччі вулиці, Фукаері уважно заглядала у вітрину крамнички канцелярського приладдя. Мабуть, щось її зацікавило. Обернувшись до неї спиною, Усікава стояв перед торговим автоматом. Добувши з кишені дрібні гроші, купив банку теплої кави.
Згодом дівчина знову рушила. Усікава поставив на землю банку з недопитою кавою й, тримаючись на певній відстані, подався за нею. Бачив, що дівчина приділяє багато уваги тому, як іде. Здавалось, вона рухалася поверхнею просторого, без найменших хвиль, озера. Так вона могла йти по воді, не потонувши й не замочивши взуття. Немов навчилася такого таємничого способу.
«Дівчина справді володіє чимось особливим, чого не мають звичайні люди», — подумав Усікава. Про неї він не знав багато. Лише те, що вона єдина дочка лідера секти «Сакіґаке», що в десятирічному віці втекла звідти сама, що виросла у родині відомого вченого Ебісуно й пізніше написала «Повітряну личинку», яка завдяки допомозі Тенґо Кавани стала бестселером. Після несподіваного зникнення дівчини до поліції надійшло прохання про її розшук, унаслідок чого недавно у секті «Сакіґаке» вчинено обшук.
Видно, зміст «Повітряної личинки» створив для секти деякі незручності. Але, уважно прочитавши її, Усікава й досі не зрозумів, яка саме частина цього оповідання завдала їй клопоту. Сам твір був цікавим і досить вправно написаним. Акуратний текст легко читався й частково захоплював. Але Усікава вважав, що йдеться про невинну фантазію. А ще «Повітряна личинка», напевне, справила на читачів сильне враження. У ній з рота мертвої кози вийшли карлики й сплітали повітряну личинку, її героїня розділилася на мадзу й дооту, а на небі з'явилося два Місяці. Яка неприємна, в разі її розголошення, інформація могла ховатися в такому фантастичному оповіданні? А проте люди «Сакіґаке», здається, вирішили вжити якихось заходів проти цієї книжки. Принаймні якийсь час над цим думали.
Однак поки Еріко Фукада була в центрі людської уваги, будь-яке втручання в її життя було небезпечним. А тому натомість (так припускав Усікава) вони попросили його в ролі зовнішнього агента вступити в контакт з Тенґо. Наказали встановити якийсь зв'язок з цим здоровенним вчителем підготовчої школи.
