— Доброго дня, доктор Родрігес, — вона була впевнена, що її усмішка не була такою переконливою, як мала бути. — Як поживаєте?
Він махнув рукою.
— Пфф. Будь ласка, клич мене Холден. Ти вже не моя студентка, — він поплескав Адама по спині. — І ти маєш дуже сумнівне задоволення зустрічатися з моїм старим вразливим другом.
Все, що могла зробити Олів — не дозволити своїй щелепі відвиснути. Вони були друзями? Чарівний, диявольськи дбайливий Холден Родрігес і похмурий, небалакучий Адам Карлсен були старими друзями? Хіба вона не мала знати про це? Дівчина Адама мала знати, вірно?
Лікар Родрігес — Холден? Боже, Холден. Вона ніяк не могла звикнути до того, що професори були реальними людьми і мали імена, і повернулася до Адама, який, здавалося, анітрохи не засмутився через те, що його визнали соціально неповноцінним.
Він спитав:
— Ти ж сьогодні їдеш до Бостона, вірно? — його мова трохи змінилася. Вона стала нижчою і швидшою, більш невимушеною. Комфортною. Вони справді були старими друзями.
— Так. Ти все ще можеш підвезти нас із Томом до аеропорту?
— Подивимось.
— На що?
— Чи буде Том з кляпом у роті та пов'язаний у багажнику?
Адам зітхнув.
— Холден.
— Я дозволю йому сидіти на задньому сидінні, але, якщо він не триматиме рота на замку, я викину його на шосе.
— Добре. Я дам йому знати.
Холден був задоволений.
— У жодному разі, я не хотів вас переривати, — він ще раз поплескав Адама по плечу, але той дивився на Олів.
— Все в порядку.
— Щоправда? Ну тоді, — його усмішка стала ширшою, і він підняв стілець із-за сусіднього столу. Адам заплющив очі, змирившись. — Отже, про що ми говоримо?
Ну я якраз у самому розпалі брехні, дякую, що спитали.
— А… нічого особливого. Як ви двоє… — вона глянула між ними, прочищаючи горло. — Вибачте, я забула, як ви з Адамом познайомилися.
Поштовх — Холден штовхає Адама під столом.
— Ти маленький засранець. Ти не розповів їй про нашу історію, яка вже триває десятиліття?
— Просто намагаюся про це забути.
— Тобі хотілося би, — Холден обернувся, щоб посміхнутися їй. — Ми виросли разом.
Вона насупилася на Адама.
— Я думала, що ти виріс у Європі?
Холден махнув рукою.
— Він ріс всюди. І я теж, бо наші батьки працювали разом. Дипломати — найгірший вид людей. Але потім наші сім'ї осіли у Вашингтоні, — він нахилився вперед. — Вгадай, хто разом навчався у середній школі, коледжі та аспірантурі.
Очі Олів розширилися, і Холден помітив це, принаймні, судячи з того, як він знову штовхнув Адама.
— Ти справді ні чорта їй не сказав. Я бачу, ти, як і раніше, задумливий і загадковий, — він ласкаво закотив очі і знову глянув на мене. — Адам казав тобі, що він майже не закінчив школу? Його усунули за те, що він ударив хлопця, який стверджував, що Великий адронний колайдер знищить планету.
— Цікаво, що ти не згадуєш, що був усунений разом зі мною за те саме.
Холден проігнорував його.
— Мої батьки поїхали з країни за якимось завданням і ненадовго забули про моє існування, тому ми провели тиждень у мене вдома, граючи в Final Fantasy — це було чудово. А як щодо того, що Адам подав документи до юридичної школи? Він мав би розповісти тобі про це.
— Технічно, я ніколи не подавав документи до юридичної школи.
— Брехня. Все брехня. Він хоч би тобі сказав, що був моїм супутником на випускному? Це було феноменально.
Олів подивилася на Адама, чекаючи, що він заперечуватиме і це. Але Адам лише наполовину посміхнувся, зустрівся очима з Холденом і сказав: — Це було феноменально.
— Уяви собі, Олів. Початок двохтисячний. Престижна, смішно дорога чоловіча школа у Вашингтоні. Два геї у дванадцятому класі. Ну, двоє з нас у всякому разі. Ми з Річі Мюллером зустрічалися весь випускний рік, а потім він кинув мене за три дні до випускного балу заради якогось хлопця, з яким він мав стосунки вже кілька місяців.
— Він був мудаком, — промимрив Адам.
— У мене було три варіанти: не піти на танці та нудьгувати вдома; піти одному і нудьгувати в школі; або запросити мого кращого друга — який планував залишитися вдома і нудьгувати через гамма-аміномасляну кислоту — як мою пару. Вгадай що?
Олів зітхнула.
— Як ти переконав його?
— У тому й річ, що я цього не робив. Коли я розповів йому, що зробив Річі, він сам запропонував!
— Не звикай до цього, — промимрив Адам.
— Ти можеш у це повірити, Олів?
Що Адам вдав би, що перебуває у стосунках з кимось, щоб вивести його з плачевної ситуації?
— Та ні за що!
— Ми трималися за руки. Ми танцювали повільний танець. Ми змусили Річі виплюнути свій пунш і пошкодувати про кожен свій жалюгідний вибір. Потім ми пішли додому та ще пограли у Final Fantasy. Це було лайно.
— Напрочуд, це було весело, — майже неохоче погодився Адам.
Олів подивилася на нього, і її осяяло розуміння: Холден був Ан для Адама. Його людина. Було очевидно, що Адам і Том теж були дуже близькими, але відносини Адама були дуже близькими, але відносини Адама з Холденом були чимось іншим, і… і Олів поняття не мала, що робити з цією інформацією.
Можливо, їй варто розповісти Малькольму. Він або буде в захваті, або впаде в шаленство.
— Ну, — сказав Холден, підводячись. — Це було неймовірно. Я піду за кавою, але ми повинні скоро потусуватись, ми втрьох. Я вже не пам'ятаю, коли востаннє мав насолоду бентежити Адама перед подружкою. Але поки що він весь твій. — Після слова “твій” він посміхнувся так, що Олів почервоніла.
Адам закотив очі, коли Холден відійшов до стійки з кавою. Захоплена Олів кілька хвилин стежила за ним поглядом.
— Це було…?
— Холден для тебе… — Адам здавався ледь роздратованим.
Вона кивнула, ще трохи приголомшена.
— Не можу повірити, що я не перша.
— Моя перша?
— Твої перші фальшиві стосунки.
— Точно. Думаю, випускний підходить, — здавалося, він розмірковує над цим. — Холдену не щастило у стосунках. Незаслужена невдача.
Їй стало тепло в грудях від його турботливого тону. Їй стало цікаво, чи це він усвідомлює взагалі.
— Вони з Томом колись…?
Він похитав головою.
— Холден був би обурений, якби дізнався, що ти спитала.
— Тоді чому він не хоче відвезти Тома до аеропорту?
Адам знизав плечима.
— У Холдена завжди була дуже глибока, дуже ірраціональна ворожість до Тома, ще з аспірантури.
— О. Чому?
— Достеменно сказати не можу. Не впевнений, що Холден знає. Том каже, що він ревнує. Я гадаю, це просто особливості характеру.
Олів замовкла, вбираючи інформацію.
— Ти не розповів Холденові про нас. Що ці стосунки не справжні.
— Ні.
— Чому?
Адам відвів погляд.
— Я не знаю, — його щелепа напружилася. — Думаю, я просто не… — його голос перервався, і він похитав головою, перш ніж обдарувати її усмішкою, легкою та трохи натягнутою. — Він дуже добре відгукується про тебе, знаєш?
Холден? Про мене?
— Про твою роботу. І про твої дослідження.
— О, — вона не знала, що на це відповісти.
Коли ви говорили про мене? І чому?
— О, — марно повторила вона.
Вона не знала, чому саме зараз, у цей момент, але можливі наслідки їхньої угоди для життя Адама вперше вразили її повною мірою. Вони погодилися на фальшиві стосунки, тому що їм обом було що отримати від цього, але їй спало на думку, що Адам також міг втратити набагато більше. З усіх людей, яких вона любила, Олів обманювала лише одного — Ан, і це було абсолютно неминуче. Думка інших студентів її не хвилювало. Адам, однак… він щодня брехав своїм колегам та друзям. Його випускники спілкувалися з ним щодня, вважаючи, що він зустрічається з однією із їхніх однолітків. Чи вважали вони його розпусним? Чи змінили його стосунки з Олів їхнє уявлення про нього? А як щодо інших викладачів на кафедрі чи у сусідніх програмах? Те, що побачення з аспіранткою було дозволено, не означало, що вони не викликали засудження. А що, якщо Адам зустріне… чи вже зустрів… когось, хто йому справді сподобається? Коли вони укладали угоду, він сказав, що не збирається зустрічатися, але це було кілька тижнів тому. У той час Олів була впевнена, що їй ніколи не буде цікаво зустрічатися з будь-ким… і хіба це не викликало в неї бажання розсміятися зараз, у дивовижно невеселій манері? Не кажучи вже про те, що тільки вона сама отримувала вигоду з їхньої домовленості. Ан та Джеремі купилися на її брехню, але кошти Адама на дослідження все ще були заморожені.
