У класі не було нікого, крім Матильди та міс Гані. Міс Гані сиділа за столом, гортаючи папери. Вона підняла голову й запитала:
— Матильдо, а ти не йдеш надвір з усіма? Матильда відповіла:
— Можна з вами поговорити?
— Звичайно, можна. Тебе щось непокоїть?
— Міс Гані, зі мною сталося таке дивне…
Міс Гані відразу насторожилася. Після двох жахливих розмов, які стосувалися Матильди — спочатку з директоркою, а потім з нестерпним подружжям Вормвудів, — міс Гані багато думала, як би цій дитині допомогти. А тут Матильда сидить у класі з дивним схвильованим лицем і сама просить дозволу порозмовляти віч-на-віч. Міс Гані ще ніколи не бачила її з такими широко розплющеними очима.
— Добре, Матильдо, — сказала вона. — Розказуй, що з тобою сталося такого незвичного.
— А пані Транчбул не вижене мене зі школи? — запитала Матильда. — Бо це не я поклала ту тваринку в глечик з водою. Клянуся, що не я.
— Я знаю, що не ти, — підтримала її міс Гані.
— То мене виженуть?
— Не думаю, — відповіла міс Гані. — Пані директорка просто трохи рознервувалася, от і все.
— Добре, — зраділа Матильда. — Але я хотіла б з вами поговорити не про це.
— А про що, Матильдо?
— Хотіла б поговорити про склянку з водою, в якій була тваринка, — сказала Матильда. — Ви бачили, як вона вилилася просто на пані Транчбул?
— Добре бачила.
— Так от, міс Гані, я її не торкалася. Навіть не підходила до неї.
— Я знаю, що не підходила, — сказала міс Гані. — Ти ж чула, як я казала пані директорці, що ти не могла такого зробити.
— Але це зробила саме я, міс Гані, — зізналася Матильда. — Власне, про це я й хотіла з вами поговорити.
Міс Гані витримала паузу й пильно подивилася на дівчинку.
— Я не зовсім тебе розумію, — нарешті сказала вона.
— Я так розсердилась, коли мене звинуватили в тому, чого я не чинила, що взяла й зробила це.
— Що зробила, Матильдо?
— Примусила склянку перекинутись.
— Я все одно не зовсім розумію, про що ти, — лагідно сказала міс Гані.
— Я зробила це очима, — пояснила Матильда. — Я дивилася на склянку, бажаючи, щоб вона вилилася, а тоді мої очі стали гарячі й дивні, з них шугонула якась енергія, а склянка взяла й перекинулася.
Міс Гані й далі пильно дивилася на Матильду крізь окуляри з металевою оправою, а Матильда з не меншою пильністю дивилася на неї.
— Я й далі не зовсім тебе розумію, — завагалася міс Гані. — Ти хочеш сказати, що силою волі примусила склянку перекинутися?
— Так, — підтвердила Матильда. — За допомогою очей.
Міс Гані якусь мить мовчала. Вона не припускала, що Матильда хоче її обдурити. Скоріше за все, просто розігралася її буйна фантазія.
— Тобто ти сиділа там, де й зараз, а тоді наказала склянці перекинутись — і вона тобі скорилася?
— Якось так, міс Гані.
— Якщо ти це зробила, то це, мабуть, найбільше чудо, на яке спромоглася людина з часів Ісуса Христа.
— Але я це зробила, міс Гані.
«Просто неймовірно, — подумала міс Гані, — як часто малим дітям уявляються такі ось фантазії». Вона вирішила якомога лагідніше покласти цьому край.
— Чи не могла б ти зробити так іще раз? — м’яко запитала вона.
— Не знаю, — відповіла Матильда, — хоч мені здається, що могла б.
Міс Гані пересунула порожню склянку на середину столу.
— Налити води? — запитала, легенько всміхнувшись.
— Це не має значення, — сказала Матильда.
— Ну що ж. Спробуй її перекинути.
— Можливо, на це потрібен якийсь час.
— Нічого, — погодилася міс Гані. — Я не поспішаю.
Матильда, сидячи в другому ряду метрів за три від міс Гані, поставила лікті на парту й охопила лице долонями, наказуючи склянці: «Перекинься, склянко, перекинься!», хоч вуста її не ворушилися й жодного звуку вона не промовила. Вона просто прокричала ці слова в голові. Потім напружила всю свою свідомість, розум і волю, зосередивши їх в очах, і знову, причому значно скоріше, ніж перед цим, відчула, як нагромаджується енергія, як вона потужнішає, а очі наповнюються жаром, і ось уже мільйони крихітних невидимих рученят з долоньками шугонули до склянки, а Матильда мовчки кричала в голові, наказуючи склянці перекинутися. Побачила, як склянка захиталася, тоді нахилилася, а тоді перекинулась і впала, дзенькнувши, на стіл за якихось тридцять сантиметрів від складених рук міс Гані.
Міс Гані роззявила рота, а очі її так розширилися, що видно було всі білки. Вона не промовила й слова. Не спроможна була промовити. Була приголомшена чудом, що сталося в неї на очах. Дивилася на склянку, відсовуючись від неї, наче це була якась небезпечна річ. Тоді поволі підняла голову й подивилася на Матильду. Та, бліда, мов папір, уся тремтіла, дивилася просто перед собою засклілими очима й нічого не бачила. Риси її обличчя змінилися, очі стали круглі й ясні, а сама вона сиділа безмовна й прекрасна в дзвінкій тиші.
Міс Гані, що й сама легенько тремтіла, чекала, дивлячись на дівчинку, що поволі поверталася до тями. Аж ось раптом — раз, і лице її набуло майже ангельського умиротворення.
— Зі мною все нормально, — сказала Матильда й усміхнулася. — Усе нормально, міс Гані, не хвилюйтеся.
— Ти наче була десь далеко звідси, — заворожено прошепотіла міс Гані.
— Була. Летіла поміж зорями на срібних крилах, — сказала Матильда. — Це було так чудово.
Міс Гані й далі зачаровано дивилася на дитятко, неначе воно було справжнім Небесним Дивом, що зійшло на землю.
— Тепер усе сталося набагато швидше, — тихенько сказала Матильда.
— Це неможливо! — зойкнула міс Гані. — Не вірю своїм очам! Просто не можу повірити!
Вона заплющила очі й сиділа так досить довго, а коли знову їх розплющила, то, здавалося, вже себе опанувала.
— Може, зайдеш до мене на чай?— запитала вона.
— Ой, з радістю, — засяяла Матильда.
— Добре. Склади речі, і я тебе за кілька хвилин чекаю надворі.
— Міс Гані, ви нікому не розкажете про це... про те, що я зробила?
— Ніколи в житті, — відповіла міс Гані.
Міс Гані зустріла Матильду за шкільною брамою, й вони мовчки пішли центральною вулицею села. Проминули крамнички продавця овочів, де на вітрині красувалися яблука та помаранчі, м’ясника, де були виставлені криваві кусні м’яса й висіли обпатрані курчата, тоді маленький банк, бакалійну крамницю та магазин електротоварів, після чого вийшли на вузеньку дорогу за селом, де геть не було людей, лише час від часу проїжджали машини.
І ось тепер, коли вони опинилися на самоті, Матильда раптом стала шалено жвава. Так, наче в неї всередині прорвало якийсь клапан й назовні вирвався величезний потік енергії. Вона дріботіла поруч з міс Гані, постійно підстрибувала, руки мотилялися на всі боки, наче вона хотіла розвіяти їх за вітром, а слова виривалися з неймовірною швидкістю, наче вогні феєрверку. Тільки й чути було: «міс Гані, це», «міс Гані, те», «міс Гані, я відчуваю, що можу рухати чим завгодно, не тільки перекидати склянки чи інші дрібнички... Я відчуваю, міс Гані, що легко можу перекидати столи та стільці... Навіть якщо на стільцях сидітимуть люди, то мені здається, що я зрушу їх з місця, та й більші речі, значно більші за стільці й столи... Мені тільки потрібна якась секунда, щоб очі набралися сили, а тоді я виштовхну цю силу і скерую на що завгодно, треба тільки дуже пильно на це подивитися... Мушу тільки дуже пильно подивитися, міс Гані, дуже-дуже пильно, і тоді я відчуваю, як щось таке діється десь поза моїми очима, і очі стають гарячі, наче палають на вогні, але я через це анітрохи не турбуюся, міс Гані, і ще...»
— Та вгамуйся, дитино, вгамуйся, — урвала її міс Гані. — Не треба так заводитися з самого початку.
— Але ж ви згодні, міс Гані, що це цікаво?
— Ой, та цікаво, звичайно, — погодилася міс Гані. — Більше, ніж цікаво. Але ми, Матильдо, повинні поводитися дуже обережно.
— А чому ми повинні поводитись обережно, міс Гані?
— Бо ми зіткнулися з таємничими силами, дитинко, про які нічого не знаємо. Я не думаю, що вони лихі. Можливо, вони добрі. Можливо, навіть божественні. Але так воно чи ні, а треба ставитися до них з обачністю.
Це були мудрі слова старої мудрої сови, однак Матильда була занадто розбурхана, щоб їх сприймати.
— Не розумію, навіщо нам аж так берегтися? — знизала вона плечима й далі підстрибуючи.
— Я намагаюся тобі пояснити, — терпляче повторила міс Гані, — що ми маємо справу з невідомим. Це незбагненна річ. Найправильніше її, мабуть, назвати феноменом. Це феномен.
— І я теж феномен? — запитала Матильда.
— Цілком можливо, — відповіла міс Гані. — Але я поки що не хотіла б, щоб ти вважала себе якоюсь незвичайною. Сподіваюся, ми глибше дослідимо цей феномен, удвох з тобою, але для цього треба поводитися дуже обережно.
— То ви, міс Гані, хочете, щоб я знову таке робила?
— Саме це я й хотіла тобі запропонувати, — невпевнено сказала міс Гані.
