* *
*
Трудлер знайшов Ерґе біля головної шахти. Інженер стояв коло свердла, пильно розглядав шматки породи.
Помітивши Трудлера, підвів голову, але не здивувався.
- Мене шукаєте?
- Та ось писулька вам.
Ерґе розгорнув чотирьохкутний клаптик білого паперу. Чорніло всього лише три слова:
«Негайно прибудьте. Пауль».
- Трапилося що? - вже здивовано заговорив Ерґе.
- Ні, все гаразд.
- А чого ж негайно?
Трудлер знизав плечима:
- Не знаю, вибіг з радіокабіни, покликав, передав, каже - негайно. Чого - не знаю. Всенькі дні з кабіни не вилазив.
За чверть години Ерґе був у таборищі за річкою. Застав Самборського в радіокабіні. На голові йому чорніла дужка од навушників.
Почувши, що хтось зайшов, він повернув голову, посміхнувся, але навушників не скинув, а лише рукою показав на вільне місце.
Як це не дивно, Ерґе в присутності Самборського почував себе не зовсім добре, навіть несміливо. Тому терпляче сів чекати у фотель.
Нарешті, Самборський звільнив уха від чорних блискучих полапків.
- Ну, як у вас? - запитав спокійно інженер.
Ерґе трохи здивувався.
- Про що ви? Бо я збирався з таким питанням до вас звернутись.
- Спочатку ви відповідайте, бо ваша відповідь опреділить мою.
- Ви за професора?
- Так.
- Він патологічно упертий і...
- Чесний, - з усмішкою підказав Самборський.
Ерґе скривився.
- Не сказав би... Скоріше намагається бути чесним.
- Е ні, не кажіть. Я трохи більше вас знаю його. Він фанатично чесний і відданий своїй справі - більшовик. І справжній, як то кажуть - ідейний.
- На мою думку - більшовик за гроші.
- Ви просто люті на нього, бо він вам ні слова не сказав, правда?
- Відмовився. Але я гадаю, що він ще заговорить, - двозначно проговорив Ерґе.
Пригадуючи розмову з вченим, його охопило люте почуття навіть на самого себе за те, що розмова дала зовсім не ті наслідки, на які він покладався так упевнено.
Було соромно перед Самборським. Той, мабуть, бачив це.
- А як не заговорить, а я в цьому певний, що з ним робитимете?
- Ну, а як, на вашу думку, що в таких випадках роблять?
Самборський гидливо скривився.
- Між іншим, я крови не люблю.
- Он як, - насмішкувато скривив рота Ерґе.
- Серйозно. Але на цей раз, я гадаю, ми обійдемося і без цього. Ви не знаєте, як нам пощастило. Читайте - це причина того, що я вас так раптово викликав, - і Самборський простяг Ерґе купу сірих радіонотаток. - Читайте по черзі.
Ерґе підвівся й навстойки почав швидко бігати очима по чорних рядках.
Незабаром лице йому спалахнуло збудженим нервовим рум’янцем.
- Не може бути! - скрикнув він, прочитавши перший аркуш. - Не може бути!
- Читайте далі, - кинув Самборський.
Ерґе прочитав другий, третій, четвертий аркуш і блискучими очима вставився на Самборського.
- Як пощастило, ви розумієте, як доречно, - майже пошепки проказав він. - Конфлікт - це лише зачіпка. Ось побачите - спалахне справжня війна. Імперіалізм ніколи не простить СРСР революції в Китаї.
- Читайте, - простяг Самборський останній аркуш радіонотаток. - То було повідомлення про далекосхідній конфлікт і розрив дипломатичних взаємин поміж СРСР і Китаєм. На останнє повідомлялося, що білогвардійські загони перейшли кордон.
Прочитавши, Ерґе схопив за плечі Самборського, очі йому заграли хижим ворожим вогником.
- Хо-хо-хо, - закричав він (Самборський вперше бачив його таким збудженим), - нам чортовськи щастить, чортовськи. Не віриться! Це початок кінця!
Ерґе ошаліло забігав по кімнаті, згодом несподівано став біля Самборського:
- Аз них хто-небудь не міг урятуватись?
Самборський повільно похитав головою:
- Це неможливо. То скажений скелястий поріг.
- Тоді ми можемо спокійно продовжувати свої роботи.
І Ерґе знову ошаліло забігав по кабіні.
* *
*
Вже на сьомий день розкопин, робітники досягли в головних центральних кратерах перших уламків аероліту. Але досліди в лабораторії не виявили в цих уламках навіть ознак платини.
Це був страшний, несподіваний сюрприз. Ерґе вперше відчув, як хитнувся під ногами ґрунт його авантури.
Подальші дні знову принесли ще загрозливіші несподіванки. Сьогодні вранці його повідомили, що в головнім кратері робітники досягли суцільної аеролітної маси. І знову досліди в лабораторії не знайшли в уламках і крихти платини - аероліт в основі складався з чистого нікелистого заліза. Аеролітна маса, звичайно, коштувала міліарди. Але що з того. Міліарди ці треба було дістати, затративши мільйони, переплавивши залізо на металургійних заводах. Основного скарбу - платини, тонна якої варта була мільйонів тонн заліза - не було.
Ерґе почував, що скаженіє, й спокій Самборського, якого закликав він до себе в кабіну, загострював і підсилював лють.
Самборський сидів у м’якому фотелі, недбало обрізуючи сигару. Відповідав на лемент Ерґе короткими, незначними фразами. Ерґе пересипав свою розмову то російськими, то англійськими словами. Вперше за життя він так хвилювався.
- Ви ж розумієте, це ж провал, ганебний провал!
- Можливо.
- Не можливо, а так. На чорта нам оці мільйони тонн заліза. Що ми, завод тут будуємо? Але мене дивує ваш спокій, я його абсолютно не розумію.
- Я дуже спокійна людина.
- Але зараз цей спокій не до речі. Мене одно цікавить: правда, що ви теж знайшли уламки платини?
- Брехати я не мав наміру.
- А, киньте ображатись. Я просто питаю, може, ви помилились?
- Не думаю. Я досить добре розуміюсь на коштовних металах.
- Де ж ті шматки?
- Я ж вам уже сказав - я їх мусів віддати Горському.
Ерґе зупинився, постояв мить нерухомо серед кабіни, далі кинувся до дверей, відхилив їх і гукнув до вартового:
- Негайно привести ув’язненого.
Самборський, почувши наказа, підвівся з фотелю з наміром лишити кабіну. Ерґе здивовано загородив йому дорогу.
- Куди ж ви?
Самборський сухо відказав:
- Як ви все забуваєте, що я не маю права зустрічатися з Горським віч-на-віч, та ще в такому стані.
- Як хочете.
- Не як я хочу, а так треба. Моя професія, так як і ваша, потребує точних понять і визначень, - сказав Самборський й швидким кроком вийшов з кабіни.
Вартовий привів Горського, професор, не глянувши на Ерґе, сів на тому місці, де кілька хвилин тому сидів Самборський. Довго в кабіні стояла сторожка напружена тиша:
- Я ще раз маю охоту серйозно поговорити з вами, - почав непевно Ерґе.
- Прошу, що маєте сказати, хоч ми, здається, на мою думку, домовились остаточно?
- Не зовсім.
Ерґе підійшов ближче до фотелю, став, обпершись долонею на стіл, і, нахиливши голову в бік професора, коротко, стримуючи хвилювання, проказав:
- Ви мусите показати мені шматки платини, що знайшли в цій місцевості.
Професор, що сидів понуро, готовий до всього, повільно підвів голову, поглянув поверх окулярів гостро в лице інженера, посміхнувся.
- Тепер для мене абсолютно ясно все. Але мушу сказати вам, що ніякої платини в цій місцевості я не бачив і не знаходив. А до того ж, я тої думки, що авантурникам і пройдисвітам коштовних металів краще до рук не давати.
Ерґе стис губи. Очі заблищали злісно. Він твердо зробив ще крок до фотелю й став поруч професора.
- Ви брешете, - кинув він з притиском, - я змушу вас показати ті шматки. Ви ж забрали їх у Сам... - Ерґе зрозумів, що в запалі розкриває Самборського, недоладно увірвав фразу.
- Що, у кого? - підвівся Горський. - У кого?
Ерґе нічого не відповів. Йому було все одно, він не міг володіти ані думками, ані рухами.
- Чуєте, сволото продажна, я змушу вас! - скрикнув він.
Горський, мовчки одвів очі вбік.
- Ви од мене не почуєте жодного слова, - відказав з огидою.
Важкий, брутальний удар кулака повернув голову Горського. На підлогу з дзенькотом упали шкельця окулярів.
І тоді ж несподівано позаду хтось різко рвонув і розчинив двері кабіни.
Ерґе від несподіванки здригнув і крутнувся до дверей. До нього бліда, з блискучими злими очима, наближалася Ґіна.
- Як ти смієш так поводитись? - ледве вимовила вона слова. - Як ти смієш?
Ерґе випростався й загородив їй дорогу.
- Прошу вийти з кабіни, - грубо зупинив він дружину.
Та, тремтюча від злости, зупинилася проти нього, хотіла щось вимовити, мабуть, не змогла, розмахнулася й соковито ляснула Ерґе по щоці.
Ерґе від несподіванки одхитнувся назад. На лівій крейдяній щоці, зарожевіла тьмяна пляма! Швидко прибрала форми долоні.
Він не вимовив і слова, бо не встиг отямитись, як на порозі з’явився Трудлер. Лице йому було розгублене. Він пальцем поманув до себе Ерґе. Коли той наблизився, зашепотів щось йому на вухо. До Ґіни й Горського зі слів Трудлера долетіло лише одно слово: «Втік».
* *
*
Все це нагадувало скоріше дивовижний сон. Не вірилося. Знемога, голод, жах підсилювали це почуття, й Аскольд, лягаючи відпочити, боявся, що вже більше не зможе підвестися з зеленого привабливого моху.
