Іграшковий ведмідь Вірджил стояв на комп'ютерному столі та спостерігав, як юнак шукає в Інтернеті статті на тему «соціальні проблеми». Він уже описав у своїй книзі основні складнощі, з якими стикається суспільство, але пошукова система видала йому посилання на ще одну, яка називається депопуляцією.
Під цим терміном мається на увазі систематичне зменшення чисельності населення в межах окремої держави або території з природних причин. Депопуляція – це коли показник смертності населення перевищує показник народжуваності на цій же території.
Люди помирають з сили-силенної причин – через старість, хвороби, від передозування наркотиків або нестачі ліків, від нещасних випадків та за власним бажанням. У бідних країнах помирають від злиденності. Але не відразу, а з часом: просто вгасають – і певної миті гаснуть.
Втім, депопуляція – це питання кількості, воно для статистів. Набагато важливішою є якість, яка має значення для всіх і кожного.
Поглянувши на екран телефону, Флоріан згадав учорашню розмову з батьком. Якось в дитинстві хлопець поділився з татом не дуже вдалою думкою. Вінсент взяв його за плечі та пильно подивився в очі – вірна ознака, що він готовий дати синові черговий життєвий урок. Але вчора…
Юнак очікував від батька якогось випаду, докорів, повчань. Проте той просто обірвав розмову, і це було набагато гірше. Якби він розлютився, його гнів швидко б минув. А стриманість та дистанціювання могли означати, що тато щось плануватиме. І Флоріан має бути напоготові.
«Чи ні?» – засумнівався він.
Але думки ці вивітрилися, тільки-но юнак повернувся до своєї книги…
Шкільний період відіграє важливу роль у житті кожної людини. Саме тоді багато в чому визначається вектор її подальшого розвитку. За ці десять років не лише відбувається накопичення знань і певного досвіду, а й закладаються основи духовного виховання. Людина формує власне «Я», яке надалі практично неможливо кардинально змінити. Лише дещо відкоригувати.
На становлення людини найбільший вплив чинить суспільство, і шкільний період, так вже склалося, є фундаментом цього впливу.
Але що робити, якщо часто-густо те, чому нас навчають, суперечить тому, що ми знаємо?
Не поодинокі випадки, коли вчителі нав'язують дітям неправильні цінності, самі того не усвідомлюючи. Система освіти перетворює широкий спектр знань на вузьку точку зору. А постійне перебування в групі з 25-30 дітей блокує здатність мислити самостійно, і дитина перетворюється на колективний елемент, яким керують групові інстинкти. Нехай людина завжди буде в натовпі, і їй не доведеться самостійно міркувати та критично мислити.
Флоріан згадав свої шкільні роки. І вчителів, які, виходячи зі своїх застарілих поглядів, намагалися вкласти в свідомість дітей інформацію, котра більше не являє особливої цінності. Це все одно, що посипати молоду рослину засохлою землею, яка не містить жодних поживних речовин.
«Як же часто вчителі забивають голови дітей ідеями, що втратили актуальність, шкідливими стереотипами, застарілими правилами і традиціями…» – зітхнув юнак.
Ще в глибокому дитинстві у свідомості малюків під впливом обставин закладається безліч стереотипів, які протягом шкільних років лише зміцнюються. І розширюються, охоплюючи усе більше життєвих сфер.
Забобони, стандарти і соціальні норми сприймаються більшістю як залізна аксіома й своєрідна інструкція до життя. А тим часом в основі цього лежать лише умовності, вигадані в суспільстві…
Анекдоти про розумові здібності блондинок або обурення гей-парадами – усе це яскраві приклади стереотипів, що існують у суспільстві. Як же вони з'являються, і кому потрібно, щоб люди жили, виходячи з цих правил і норм?
Людина, по суті, невід’ємна від соціуму, адже протягом усього життя існує в оточенні людей. І з огляду на суспільство вона вирішує, як вчинити в кожній ситуації. Суспільство поставиться з розумінням – або продемонструє свою незгоду і осуд? Через такі міркування людина навмисно ставить собі межі, причому фактично її ними ніхто не обмежує – вона діє свідомо і на власний розсуд.
З ранніх років багато дітей бояться бодай якимось чином виділитися із загальної маси. Їм втовкмачують, що нестандартний вигляд, поведінка або сприйняття навколишнього світу перетворить їх на вигнанців та посміховиськ, позбавлених можливості повноцінного членства в соціумі.
Відхід від загальноприйнятих правил – крок у невідомість, позбавлену уявних ілюзій та штучних меж. Але невідомість – власне, це і є життя.
* * *
Існує безліч укорінених стереотипів, які більшість людей сприймають як прописні істини.
Жінка – це слабке створіння, а чоловік – усьому голова, і він обов'язково має усім керувати. Душа дитини чиста й непорочна, а будь-який підліток вирізняється легковажністю. У сорокарічному віці на кожного чекає криза середнього віку, а в старості всі неодмінно хворітимуть, втрачаючи фізичні сили і здоровий глузд.
Наявність сім'ї, кола близьких і друзів, великих статків – усе це елементи мозаїки щастя, що дивним чином розповсюджується на всіх. Будь-яка бідна й самотня людина, незалежно від її світосприйняття, вважатиметься жалюгідним невдахою.
Правильно – закінчити виш та офіційно працювати в офісі по сорок годин на тиждень. Правильно – не зраджувати Батьківщину, одягатися згідно з модою, міркувати, як більшість… і померти, як усі.
Стереотип – це неодмінний атрибут будь-якого соціуму. Але всі його складові мають неписаний характер і нічим, окрім слів, не підкріплені.
Якщо звернутися до енциклопедичних словників, то під стереотипом розуміється звичне ставлення індивідуума до конкретного явища, сформоване на основі думки суспільства і отриманого досвіду. Стереотипами найчастіше називаються уявлення, що ґрунтуються на забобонах, які не відповідають вимогам часу. Це вкрай застарілі поняття.
Чому ж вони мають такий соціальний статус? Люди спілкуються між собою й прагнуть знайти однодумців, при цьому те, з чим вони не згодні, називають винятками. Звісно, сформувати певний стандарт за місяць або навіть рік неможливо. Це процес тривалий, але й позбутися його надалі буде напрочуд складно.
Цікаво, що стереотип народжується під впливом досвіду та часу, але ці ж фактори стають і причиною його руйнування.
Часи змінюються. Люди стають усе більш сміливими і розкутими в питаннях реалізації власних уявлень про світ. Проте цілком позбутися забобонів неможливо. Згадайте шлюби між людьми різного соціального і матеріального класу. Сьогодні до них ставляться лояльніше, але такі ярлики, як «альфонс» або «утриманка», усе ще популярні.
Навіщо ж суспільство прагне обмежити себе стереотипами? Адже кожна людина – індивідуальність, а кожна конкретна ситуація – унікальна.
…Флоріан відірвався від екрана. Думки про Аврору заважали працювати. На одязі чомусь відчувався її аромат. Погляд постійно затримувався на телефоні – чи немає від неї SMS-повідомлення? Йому хотілося закрити текстовий документ, залишивши незакінченим абзац, і просто вирушити на зустріч з нею.
З моменту їхнього знайомства минув майже тиждень. Вони бачилися ще одного разу – випадкова зустріч у супермаркеті. Флоріан обирав молоко. Дівчина впізнала його, грайливо підштовхнула ліктем і нагородила привітальними обіймами. Запитала, як справи у Вірджила. Вона була з матір’ю, тож довго поспілкуватися їм не вдалося.
Але, разом з тим вони говорили по телефону щовечора, юнак стисло переказував, про що написав. Просив порад у кулінарній справі. Йому більше до вподоби була їжа, приготована вдома, ніж у ресторані або кафе. А дівчина розповідала, як минув день. Що вона читала, що дивилася, що планує робити. Буденні розмови, але наскільки ж приємні!
Завтра, у неділю, вони домовилися про повноцінну зустріч. Юнак запросив Аврору на побачення.
Він взяв Вірджила до рук і пішов на терасу подихати свіжим повітрям. На передостанньому поверсі висотної будівлі дмухав поривчастий вітер. Настрій Флоріана був прекрасним, як і сьогоднішній день. Він оглянув краєвид, що відкривався з балкона, й захоплено посміхнувся.
