Учасники Собору з осудом сприйняли навчання Арія, визнавши його єрессю. Результатом стало утворення Нікейського Символу віри, згідно з формулою віросповідання: Бог-Син є єдиносущим Отцю. Поступово почали все чіткіше проявлятися зачатки трінітаризму, у цьому конкретному випадку – вчення про «Святу Трійцю».
Проте догматичні суперечки тривали ще довго. Одним з напрямків для обговорень стало поняття Святого Духа. Наявність у Бога трьох іпостасей ніколи не згадувалася в Біблії, тому треба було чітко визначити роль і сенс власне Святого Духа.
В ученому співтоваристві існує думка, що поява Святої Трійці пов'язана з особливостями язичницьких культів, у більшості яких існували тріади богів. У результаті створювалися умови простішого переходу переважної частини населення того періоду до нової релігії, що мала певну подібність до звичних для них релігійних засад.
За ранніх періодів становлення Римської імперії тріада основних богів була представлена Юпітером, Марсом і Квіріном. Пізніше на основі світосприймання етрусків відбулися зміни в пантеоні, і чільне положення посіли Юпітер, Юнона та Мінерва. Вони склали так звану Капітолійську тріаду.
Подібне ієрархічне групування об'єктів поклоніння мало місце й у Стародавньому Єгипті, де найбільш шанованою була Фіванська тріада богів: бог Амон, богиня Мут, бог-син Хонсу.
Нікейський Символ віри грубо порушував першу Божу заповідь: «Я Господь, Бог твій; тож не матимеш інших богів перед лицем Моїм». Крім того, зарахування до божественного самого Христа автоматично вимагає вважати Марію Богоматір'ю (Богородицею).
Надалі Марія перетворилася на один з найбільш шанованих символів християнства, у той час як Біблія не наголошує на жодних почестях їй, згадуючи Марію лише в якості жінки, що народила на світ Христа (Луки 1:26-56). Католицька церква протягом тривалого часу всіляко просувала навчання, котрі стосуються Богоматері, що стало причиною певного дисонансу: її шанування в багатьох випадках сильніше за поклоніння самому Богу.
В історії було безліч Соборів, кожен з яких привносив до релігії щось нове, адаптуючи існуючі догмати відповідно до тодішніх вимог і потреб суспільства. Стосувалося це й свят. Наприклад, Різдво Христове як окреме свято виникло лише в середині IV сторіччя й відзначалося 25-го грудня.
Існує версія, що ця дата була обрана невипадково. Цього дня вшановували народження Непереможного Сонця – одного з найпоширеніших культів у язичницькій Римській імперії. У результаті відбулася підміна свята ідолопоклонників на християнське, що забезпечило простіший перехід до нього.
Але 25-го грудня день народження Ісуса святкує лише частина християн, інша ж відзначає його 7-го січня. Те саме – й з Великоднем. У представників різних напрямів християнства він відзначається в різний час.
Поява раціоналістичної критики відносно Біблії призвела до того, що виникла проблема відносно історичної вірогідності Ісуса Христа. Зокрема, постало логічне запитання: чому особистість, що творила справжні дива – з однієї рибини робила сотню, воду перетворювала на вино, ходила по воді, воскрешала мертвих, – фактично не залишила жодних вагомих слідів свого існування в історії людства?
Згадки про Ісуса Христі з'явилися лише наприкінці I сторіччя н. е. Серед перших був Йосип Флавій, що залишив працю «Юдейські старожитності», яка датується 90-ми рр. н. е. Однак науковці мають припущення, що фактично цей документ був створений на кілька століть пізніше, а оригінал був відредагований на межі III і IV сторіч якимось переписувачем відповідно до тодішньої історичної кон'юнктури.
Подібна думка вчених загалом має право на існування. Необхідно відзначити, що Йосип Флавій був не просто одним з істориків того часу. Він також належав до найбільш активних прихильників іудаїзму й був представником відомого роду первосвящеників. Тому малоймовірно, що він у своїх роботах називав Ісуса Месією й міг написати про розп'яття та воскресіння.
Трохи пізніше, в III сторіччі, з критикою на адресу автора «Юдейських старожитностей» виступав Ориген Адамант. Він стверджував, що історик взагалі проігнорував в «Свідченнях Флавія» Христа, наче того й не існувало.
Однак уже через сторіччя з'являються зауваження Євсевія, що активно цитує у своїх працях згаданий вище документ. І це доводить, що в роботі Йосипа Флавія наявні згадки про Ісуса. Таким чином, за сторіччя історична праця зазнала в результаті переписувань значних змін свого початкового вигляду й змісту.
Свідчення, записані пізніше, через свою стислість мають невизначений характер. Загалом, до нашого часу не дійшло жодного свідчення сучасників Ісуса, а також немає конкретних даних про вчинені ним дива.
Власне, кожна релігія – це організація, за всіх часів тісно пов'язана з владою, якщо сама не є такою. Вибір християнства римськими імператорами не мав нічого спільного з їхніми духовними цінностями й уявленнями, а ґрунтувався лише на соціально-політичній вигоді: воно могло забезпечити максимально зручне управління народом.
Релігія – це віра в гіпотезу, яку слід вважати основною версією. Це просто насаджуване людям іншими людьми навчання, служителі якого не мають жодних знань про те, чим є Бог і як можна прийти до його осягнення.
Флоріан зітхнув і підвівся з-за столу. У нього боліли пальці від ударів по клавішах. Він пройшов на кухню й відчинив вікно, за яким невблаганно лив дощ. Прохолодне повітря увірвалося до кімнати і приємно охолодило розпалену шкіру хлопця.
Він написав про релігію лише загальні міркування, не вдаючись особливо до подробиць. У кожній релігії існувало стільки непорозумінь та протиріч, що про це можна скласти окрему книгу!
Юнакові чомусь згадалася Жоржина. Він уже давно подумки забарикадував усі двері до минулого, але воно раптом забажало вийти назовні, і це турбувало його.
Коли вона в чомусь помилялася – то завжди говорила так, наче пишалася тим, що не має рації. Може, варто було тоді, в кав’ярні, закидати її питаннями – чи зраджувала вона його і хто той чоловік?
Але Жоржина не стала б відповідати. Лише б зробила вигляд, наче Флоріан не має права розпитувати її. Наче це виявилося б для неї неприємним сюрпризом. Дівчина б спробувала викликати його співчуття й розуміння, зображуючи ситуацію так, ніби їй і на думку не спадало нести відповідальність за власні рішення і вчинки.
Строфа (13)
Червень перетікав у липень, що поступово ставав серпнем, який підкрадався до вересня. Діти три тижні тому пішли до школи, а Жоржина, як то кажуть, була «при надії» – це показали 36 різних тестів на вагітність.
Вона носила дитину під серцем, і увесь цей час її життя невпинно котилося під укіс. Властива їй активність кудись зникла, і більшість часу дівчина проводила вдома. Дощові дні змінювали ясні, потім над містом пролітали вітри, дощило. А після цього знову з’являлося сонце і стояла спека.
Жоржина відчувала, що й її настрій змінюється щохвилини. І тут не було чому дивуватися. Такі різкі перепади настрою виникають через гормональні зміни в організмі вагітної жінки. Це робило її становище ще жахливішим.
Розрив з Флоріаном не забезпечив їй жаданої свободи. Замість цього вона опинилася у пастці, а її життя перетворилося на в’язницю. Зміни однозначно були на гірше. Її «рожеві окуляри» виявилися безжалісно розтрощеними, і замість колишнього безтурботного існування вона опинилася один-на-один з жорстокою дійсністю, сповненою байдужності та туги.
Целофанова упаковка нарешті надірвалася зі звуком, схожим на електричний розряд. В унітазі гучно спустилася вода. Жоржина подумки полічила протягом двох хвилин, як рекомендувала інструкція, перекладаючи тест з лівої руки в праву. Так гравець маніпулює картами, коли має зробити вирішальний хід. Але, на жаль, 37-й тест також виявився позитивним.
Її живіт поки був майже непомітним. Дотепер їй вдавалося старанно приховувати підозрілу опуклість, ще не таку велику, якою вона обіцяє стати до Нового року. Але якщо вона й далі збирається тримати своє становище в таємниці, незабаром їй доведеться надягати лише широкі светри та довгі спідниці.
