– А чия ж тоді? – вигукнула Марія. – Вітром надуло?
– Мене зґвалтував один виродок. У червні. Багатенький такий.
Її мати розлютилася. Вона уявила, як чиїсь руки шарять по тілу її напівпритомної п’яної доньки, і здригнулася з відразою. Як він здирає з неї панчохи, а потім білизну… Фу, гидота!
Марію вирізняли залізні моральні принципи, тож їй ця принизлива ситуація стала особливо болючою. Вона підхопилася і закрокувала кімнатою. Серджіо лише важко зітхнув та подивився на порожню чашку дружини.
– Ще кави? – запитав він.
Жінка раптом вилаялася, схопила зі столу одну з чашок із зображенням Ісуса та швиргонула її під ноги Жоржині. Тендітна порцеляна відразу розлетілася, засіявши підлогу в кімнаті безліччю дрібних уламків.
– Господи, пробач! – вигукнула вона.
А потім зависла гробова тиша. Батько, не кажучи ані слова, торкнувся пальцями руки дружини. У Жоржини кольнуло в животі. На мить їй уявилося, що це дитина усередині неї здогадалася, що її рідні дідусь з бабусею перспективу появи онука вважають аж ніяк не радісною…
Втім, за мить з другого поверху почувся голос жінки, яка саме в них прибирала:
– Вибачите, ви щось розбили?
– Вам почулося, – відразу відповів тато.
Жоржина чула, як прибиральниця важкими кроками почала підніматися нагору, прямуючи коридором до дальніх кімнат.
– Ну й хто ж цей виродок? – нарешті байдужим тоном поцікавився батько.
– Це такий собі Гнат Бремор. Ти можеш щось вдіяти з ним? Будь ласка!
Виявилося, що вдіяти нічого не вдасться. Батько Жоржини, завдяки Флоріану і його сім'ї, тепер був не останньою людиною в суспільстві. Але цей хлопець, Гнат, виявився сином Гната Бремора-старшого – директора приватної клініки, де працював Серджіо.
«Не зміг придумати нічого оригінальнішого, ніж назвати сина на власну честь», – презирливо подумав чоловік.
– Ми його не чіпатимемо. Раніше треба було думати, коли ноги перед ним розсовувала, – сказав він. – Зараз наша головна турбота – це майбутнє, а не минуле.
Голос Серджіо здавався порожнім, і, як завжди, у ньому чулася задишка.
– Але він мене зґвалтував…
Гарячі сльози струмками потекли її застиглим обличчям.
– Не створюй нам зайвих проблем, дівчино. Ні нам, ні собі! – осадила її мати.
– Але що робити з дитиною? Я не хочу виходити заміж за Гната. Він негарний!
– Заміж за нього ти не вийдеш. А йому зовсім не обов'язково знати про це. Адже він ще не в курсі? – вела далі Марія.
– Ні, – відповіла донька.
Але в її голосі не чулося цілковитої впевненості.
– Прекрасно, – сказав батько, і на його обличчі вперше з'явилося щось схоже на посмішку. – Іноді життя повертається таким боком, що у людини не лишається вибору…
Жоржина зрозуміла, що розмова стомила батька, і він хоче швидше з усім цим покінчити. Її живіт занив. Але не від болю, а радше від хвилювання.
– …І зараз саме така мить… – вів далі Серджіо. – Я отримав нову роботу, дуже важливу не лише для мене, але й для всієї нашої сім’ї. Коли ти станеш старшою, ти обов'язково мене зрозумієш.
– Що ти хочеш цим сказати? – запитала вона тата переляканим голосом.
– Якщо Гнат-старший про це довідається – мене неодмінно звільнять! Тоді ми не зможемо виплатити кредит за будинок, за автомобілі – у тому числі за твій, і нам доведеться повернутися до ненависної колишньої квартирки.
– Твій тато лікар, хвала Богу! – сказала Марія. – Він знає фахівців, які допоможуть тобі позбутися небажаної вагітності. Прости Господи…
Матері було гірко це казати. Вона тихо плакала, вкотре переконавшись, що її дочка – втрачене покоління. Жоржина не знала минулого, тим самим збіднюючи майбутнє.
– Краще одного разу помучитися, ніж згодом усе життя страждати, – знову заговорив Серджіо. – Сучасна медицина прекрасно вирішує подібні проблеми. Ти ще матимеш дітей, обіцяю тобі.
Батьки говорили, опустивши очі долу, наче соромлячись своїх слів. Але насправді вони просто втомилися. Коли Серджіо нарешті глянув на доньку – перевірити, чи відклалося в голові дівчини хоч щось, – він не побачив бажаного і з осудом похитав головою.
* * *
Жоржину було нескладно умовити на аборт. Наступного дня приїхав гінеколог – давній знайомий Серджіо. Процес з переривання небажаної вагітності відбувався у підвалі їхнього будинку.
Лікар закінчив роботу та поцікавився, куди вони збираються подіти рештки плода. І Серджіо відповів:
– Знайдеться куди, – і кивнув на котел, що працює на дровах.
Вогонь завжди притягує людину. Він обігріває в холодні дні та навіває щось незвичне й надприродне, якщо просто дивитися на нього. Мабуть, він має якісь магічні властивості. І, крім усього, вміє вирішувати багато проблем, знімаючи з людей відповідальність. Досить просто кинути щось непотрібне або таємне до палких обіймів танцюючих полум'яних язиків.
Серджіо витяг запальничку і двічі клацнув нею, демонструючи силу вогню.
«Полум'я позбавить нас небажаного плоду. І зайвої відповідальності. Не залишиться нічого, усе мине безслідно», – подумав він, але вголос вирішив нічого не казати.
Серджіо не підтримував корупцію, але не був і надто принциповим. Для нього не існувало нічого вагомого й значимого. Крім роботи, звісно, і репутації. Ці речі він ставив навіть понад сім’ю.
Жоржина не могла ані слова вичавити з себе, враховуючи все, через що батько з матір'ю змусили її пройти. Але минув тиждень – наче стік крізь пальці. І дівчина з радістю забула, що нещодавно виношувала під серцем дитя пороку. Втім, забула тимчасово, але не назавжди.
Можливо, вона і її батьки колись усвідомлять усю серйозність того, що трапилося. Це мала бути дівчинка, їхня онука. Не завжди можна зняти з себе відповідальність і ухилитися від наслідків. Іноді на це неспроможний навіть вогонь…
Гнат Бремор тим часом взагалі не згадував про Жоржину. Він не знав точно, хто ця дівчина і як її ім’я, тому що жахливо напився того дня, коли привів її додому. Але він був упевнений, що саме від неї підчепив венеричну хворобу.
Його турбував висип на статевих органах. Він уже ходив до уролога. Спочатку лікар виписав йому спеціальну мазь, а потім навіть уколи, але курс лікування так і не приніс результатів. Дивний висип не минув – більше того, він почав моторошно чухатися.
Човгаючи додому після чергової гулянки, Гнат згадував, як вони компанією зґвалтували одну молоду дівчину на заміській дачі його батька. А потім жартували й реготали підкреслено гучно, щоб хоч якось заглушити її безмовний докір.
Дівчина принишкла на підлозі біля стіни, оголена і беззахисна. Вона намагалася сховатися під простирадлом і мовчазно спостерігала за кривдниками, запам'ятовуючи їхні обличчя.
– Наче їй не сподобалося, – пожартував хтось з натовпу.
Її погляд здавався таким пронизливим, повним докорів, що навіть останні виродки з тих, що зібралися в цій кімнаті, мимоволі відчували занепокоєння й провину за вчинене. Але всіляко намагалися не демонструвати цього один одному.
Гнат вважав себе справжнім католиком, але його спосіб життя жодним чином не співвідносився з уявленнями про вірянина. Весь свій вільний час він витрачав на сумнівне дозвілля, не відвідував церкву й взагалі не замислювався про духовне.
Тим не менш, релігійне виховання, отримане в дитинстві, давало про себе знати й усе ще сиділо десь глибоко в підсвідомості. І саме зараз виникли умови, щоб висаджене в дитинстві насіння почало давати свої перші сходи.
Гнату здалося, що після того випадку він наче роздвоївся. Усередині нього сусідували два зовсім різних чоловіки. Один з них був гарячим та імпульсивним, а другий завжди залишався спокійним та поміркованим. Один вражав своєю жорстокістю, а інший прагнув бути ніжним і м'яким. Два «я» жили усередині одного тіла, причому не просто жили, а вели запеклу боротьбу, прагнучи знищити один одного.
Часто його вечори минали у компанії телевізора. І револьвера, який він тримав під рукою разом з пивом та журналами еротичного характеру. Кілька разів хлопець робив звук гучніше й засовував холодний стовбур собі до рота. Щасливі, усім задоволені люди не сидять зі зброєю на колінах…
