– Чи можете ви надати суду таблиці й тести, які заповнені рукою підсудного?
– Зазвичай вони не зберігаються… Треба подивитися… Інструкція цього не вимагає.
– Скільки часу ви витратили на експертизу?
– Достатній строк.
– Забаров перебував у вашій установі два тижні. Цього було досить?
– Так. Досить.
– У підсудного є питання?
– Так. В мене коментар щодо психологічних тестів. Прошу внести до протоколу, що з мого погляду ніяких тестів зі мною не провадилися й навряд чи експерт зможе підтвердити інше. Зі мною експерт-психолог розмовляла один раз протягом п'яти хвилин. Ось і все дослідження.
– З вами працювали в достатньому обсязі…
– Більше питань немає.
– Суд має питання. Ви стверджуєте, що застосовували методики, графіки і таке інше. А підсудний твердить, що ніяких таблиць він не заповнював. Суд у вас запитує: чи ви провадили тестування?
– Так. І в достатньому обсязі, щоб зробити відповідні висновки.
– Скажіть суду, чи має підсудний індивідуальні психологічні особливості, які б істотно вплинули на його свідомість і діяльність?
– Я не можу відповісти на це питання…
– Адвокат Куреник, є питання?
– Шановний суд, захист наполягає на тому, щоб експерт надав усі графіки, таблиці і інші матеріали, які заповнював підсудний при проведенні дослідження.
– Експерт Кравцова, дякую, можете бути вільні.
– Ваша честь у захисту є клопотання щодо КСППЕ за участю експерта-психолога Кравцової. З експертного висновку незрозуміло, якими методиками користувалася експерт. Також незрозуміло, скільки часу провадилася психологічна експертиза. Експерт стверджує, що заповнювалися якісь таблиці й тести, у чому захист сумнівається. Тому захист висуває клопотання про направлення вимоги до бюро судової експертизи надати графіки, таблиці й інших інструментальних матеріалів, які використалися при проведенні дослідження й були заповнені підсудним. – Які думки учасників процесу?… Проти лише потерпіла…. Суд вважає за необхідне задовольнити клопотання й викликати завідувача відділенням судово-психіатричних експертиз для пояснень. На сьогодні все. У судовому засіданні оголошується перерва.
Суддя вийшла із залу засідань. «Адвокат потерпілої знову не поставила жодного питання…».
Зайшла до свого кабінету і дістала із книжкової шафи «Патопсихологічну діагностику». Там прочитала, що шкала Векслера використовується для оцінки пам'яті і складається з 7 субтестів. Дослідження провадиться в один прийом і реєструється на спеціальному бланку…
Подзвонив начальник районного РВВС.
– Ольго Володимирівно…. Я з приводу виправдувального вироку…Недобре…Тут наш слідчий мало не під слідством…
– Недобре? Кому недобре?
4
Настали спекотні дні… В мантії вже не всидиш… Ольга Володимирівна ледве дочекалася кінця робочого дня. Щойно секретар пішла додому, зателефонувала сестрі: серце мліло за рідною душею…
І що за людина ця Катерина? У її віці люди в начальники вибиваються… З її-то розумом! А Катря така непостійна…. У керівники і не тягнеться… Якби зарекомендувала себе, як серйозний працівник, який прагне кар'єри, то міністром була б. Так ні… І навіть її зовнішній вигляд не відповідає іміджу дами… Джинси зі светрами – найулюбленіший одяг…
– Катруся, як там з роботою?
– Біда та й годі, – защебетала сестра напрочуд весело. – Сьогодні їхала через все місто в якусь «Мазаницю» лише для того, щоб заповнити дурну анкету на п'ять аркушів. А ще зажадали рекомендації з останнього місця роботи. Хто мені надасть ті рекомендації? Ота стерво, від якої я втекла? Я їм сказала, що то неможливо. Вони і вчепилися: хіба ви погано розійшлися? Як цим дуриндам довести, що якщо я за власним бажанням пішла з роботи, то це не означає, що я – погана? Адже я тихо пішла… Мене вижили, і я не чіплялась за місце… Пішла собі та й годі… Та це нікому не потрібно. Очі в них якісь скляні. Боже, що то за структура – успішна компанія?…Кого вони набирають? Що то за люди? І чи люди? Я хочу у маленьку дружню фірму…. А тут замість до побачення – «ми вам пертелефонуемо…». І брешуть. Завжди брешуть: ніколи не передзвонюють…
– Та не бігай ти по тих великих компаніях! Не втрачай надію, напиши резюме, розмісти його в Інтернеті…
– Так і зроблю…
Після роботи Ольга неквапно пішла додому. Вечірнє місто тихше за денне… Людей – небагато, бо майже всі мешканці роз’їхалися по своїм спальним масивам. Не поспішаючи зайшла до магазинчику і навіть купила собі там нову кофтинку. Коли вже ввійшла у під'їзд, біля ліфту побачила бороданя незрозумілого віку: чи то хлопець, чи то чоловік…. М'яті джинси, картата сорочка на випуск, русяве волосся до плечей. Незнайомець вийшов разом з нею на п'ятому поверху і звернув праворуч. І тут вона згадала, що це, мабуть, нарешті в'їхав новий мешканець замість інженера, якого поза очі називали Птеродактилем через його схожість з древнім птахом.
Щойно повечеряла, як у двері постукала сусідка з квартири навпроти Рита. Базікало страшне ця Рита…. За радянські часи працювала в сфері торгівлі, а тепер перекваліфікувалася у мерчендайзера. Рита вивернула купу новин. Син її перейшов на нову роботу: раніше розповсюджував пшоно, а тепер – гречку. Сашко Марковський одружився, а в Суханкіних народилася онука. Тіна з сьомого поверху, ефектна блондинка за шістдесят, яка завжди якось дивно вдягалася (наприклад : під рожеві на високих підборах боти – ядуче зелену куртку, або в страшну спеку – чорний костюм з капелюхом у вигляді таблетки з вуалькою) вийшла черговий раз заміж. А багатії Голобіни емігрували до США.
– Ти краще скажи, хто замість Іхтіозавра в'їхав?- втомлено спитала Ольга.
– Якого іхтіозавра? – сусідчини очі полізли на лоба.
– Чи як його там?
– А!!! Птеродактиля?
– Так, Птеродактиля…
– А!!! А ти ще не знаєш? Художник!
– Художник?
– Так, художник… Та тільки невдаха.
– Невдаха? Чому невдаха? Бородань… Розхристаний такий…
– Мій Котя його знає.
Ритин брат, сорокап'ятирічний «колобок» Костянтин, теж був бороданем і теж – художником. Але успішним… Котя вважався зразковим сім'янином, і увесь час тільки й торохтів про свою дитину: то його донька, восьмирічна Мася, те, то його Мася – це… Як Мася прокинулася вранці і далі цілісінький день в подробицях, до того моменту, як вона пішла у ліжко. А враховуючи, що Масін день (як звали дівчинку насправді, Ольга все забувала спитати) був розписаний по хвилинах (танці, мови, акробатика і то ще не все), говорити Коті було про що. Переслухати його було неможливо. Колись Рита запросила сусідку на свій день свого народження, і там був Котя, який нікому не давав рота розкрити, навіть своїй сестрі, яку він перебазікав. Чомусь Оля думала, що і малює Котя лише свою Масю. Втім, ні… Виявилось, що головні персонажі його картин – «мамі» й «папі», які емігрували до Німеччини і жили там у притулку для людей похилого віку. Зрозуміло, що німецький притулок не порівняти з українським: медичне обслуговування, сервіс і таке інше. Котя їздив до батьків по два рази на рік і привозив звідтіля безліч ескізів та картин. Тоді ж він і продемонстрував своє полотно, яке підніс сестрі у подарунок: коротко стрижена сива худа бабця на тлі акуратного двоповерхового будиночку. Кругом зеленіли такі самі коротко стрижені свіжовимиті охайні газони (Ольга тоді ще згадала свою бабусю, яка до кінця днів кожного ранку розчісувала своє довге чорне волосся і закручувала косу кругом голови). Навколо «мамі» з’юрмилася купка однаковісіньких стандартно стрижених і сивих кощавих бабусь. Одна в одну. Якби одна з них не видалася трохи вперед, то важко було б розпізнати, хто з цих бабусь «мамі». А Котя супроводжував розглядання картини «жахами» про нещасні долі бабць з німецького притулку – у кожної своя трагедія і кожну можна окремо вимальовувати. Ольга тоді мало не засміялась… Що б то була за серія з десяти однакових картин і з приписом на звороті про долі бабусь… А вголос не в жарт запитала: а чому Костянтин не малює мешканців наших, українських притулків? Адже тут більш обтяжуюча картина… І в наших бабусь теж страшні долі. На що Котя миттєво відреагував: «Навіщо мені чуже горе? ..». Таким от «художником» був Котя.
А цей новий сусіда дуже відрізнявся від Коті. Недбало одягнений, у старих джинсах, які висіли на ньому як на кілку. Проте неохайним він був не богемно, а по-справжньому. На вигляд років 40-42, проте погляд – чіпкий… Обміряв її в ліфті очима з голови до ніг й миттю все зацінував.
…– Розлучився з дружиною, квартиру продали, – теревенила Рита, – і йому ця двушка дісталася. Батько ще живий, а мати померла. Могла б тобі його запропонувати, та він ненадійний, тобі – не пара… Одного часу запиячив, а зараз чи закодувався, чи сам кинув… Бідна дружина з ним настраждалася. Сама вона в банку працює… З ранку до ночі … Тягла сім’ю на собі, бо які в такого художника можуть бути заробітки? Котя мій з галерейниками співпрацює, і його картини за кордон вивозять… Живопис на заході зараз дуже затребуваний. Котя намалював портрет самого банкіра Глауберова!… І той йому одвалив за це непогану суму.
