– Питання суду: чи дозволяє відсутність перетинки робити постріли газовими й холостими патронами?
– Дозволяє… За умови одиночного заряджання.
– Адвокат Куреник, далі.
– Скажіть, будь ласка, ця перетинка, вона є невід'ємною частиною даного пістолета чи її можна викрутити, легко зняти?
– Як правило, це – незнімна частина конструкції, передбачена заводом-виготовлювачем. Вона буває у вигляді металевих круглих штирів, розташованих впоперек перетину каналу ствола, які монтуються на стадії виготовлення рамки зі стволом. Через те, що ствол – сталевий, перетинка встановлюється в рамку до монтажу. Якщо в конструкцію пістолета вносилися зміни, які не впливають на його якісні характеристики, то такі зміни не є змінами, які дозволяють визнати зброю вогнепальною… Ведеться про видалення перетинок механічним шляхом, замість яких з боку дулового зрізу вкручуються металеві втулки з меншим прохідним отвором, що дозволяє створити надлишковий тиск. Це – заміна однієї перетинки іншою, але за умови, якщо ця нова перетинка є незнімною, тобто її треба, наприклад, запресувати гарячим методом.
– Скажіть, будь ласка, чи можна візуально визначити, до якого виду відноситься та чи інша куля? Тобто її вміст?
– Без розбирання – аж ніяк, бо на нашому ринку багато несертифікованої продукції. За маркуванням деякі патрони значаться холостими, шумовими, але споряджаються свинцевою кулею під пластмасовою заглушкою. Втім такий патрон важчий. І досвідчений стрілець може визначити, що це не холостий, а заряджений патрон.
– Чи вивчали ви паспорт даної зброї при його дослідженні?
– Ні, бо він і не потрібний. На об'єктивність висновків його наявність або відсутність не впливає.
– Питань нема.
– У прокурора є питання?
– Нема.
– Адвокат потерпілої?
– Скажіть, чи дозволяє наявність втулки з розсікачем робити постріл травматичними кулями?
– Ні, це може призвести до руйнування конструкції пістолета.
– Більше нема питань.
– У суду є питання. По слідах на одязі ви визначили, що постріл здійснено на відстані приблизно 40-80 см і більше. А точніше?
– До одного-двох метрів… Пояснюю. У балістиці є три поняття. Постріл впритул, коли дуловий зріз зброї торкається перешкоди, і тоді на перешкоді залишається штанцмарка, яка дозволяє робити висновок про калібр зброї. Дуже близький постріл – 5-10 см – у короткоствольній зброї, коли на перешкоді є додаткові сліди дуже близького пострілу: сліди термічного впливу, тобто опік, оплавлення країв ушкоджень, явно виражені сліди порохової кіптяви й наявність згорілих, частково згорілих і незгорілих порошинок, і більше виражені сліди металізації, тобто коли снаряд проходить стволом, він захоплює з собою часточки металу. Близький постріл – це приблизно 30-40 см. Близький постріл характеризується відсутністю слідів термічного й аеродинамічного впливу. Порошинки ще присутні, але розкид їх більший. Також можуть бути сліди пружини, змащення… А більше – це постріл з далекої відстані.
– Так що все-таки означає 40-80 см і більше?
– Це означає, що при дослідженні під мікроскопом на одязі було дуже мало незгорілих і частково згорілих порошинок. Але ці порошинки могли бути загублені при транспортуванні.… Експериментальна стрільба показала відстань 0,5 метра, але через те, що ми не в змозі точно повторити постріл, то дається такий розкид і зроблений імовірніший висновок.
– Більше питань немає.
– Дякуємо за участь.
3 …Ольга сиділа в кріслі у стоматолога й дивилася у вікно…. Поки доктор Топов готував інструменти, вона поринула у свої думки. Вже вересень, кортить у відпустку, але раніше листопада ніяк не вийде. Та може це на краще. Профспілки запропонували путівку до військового санаторію у Партеніті. Що ж, листопад – теж добре… Холодне море, жовтогарячий ліс, пріле листя і найголовніше – мало людей…. Відпочине від натовпу, поблукає спустілими парками, надивиться на прибережні хвилі…. Поміркує про своє життя, зрештою. А поміркувати є про що … Ігор останнього часу геть віддалився… Давно вже не телефонував, не приїздив… Час подбати про своє майбутнє… Та як? Попереду – старість… Невже вона залишиться одна? З віддаленням Ігоря в її житті створилася порожнеча, якої вона так лякалася… Останнього разу він телефонував місяць тому, сказав, що дуже заклопотаний і не має часу довго розмовляти. Проте до неї дійшли чутки про секретарку, з якою він начебто злигався. Та що поробиш? … Конкурувати з секретаркою їй несила. Рано чи пізно це мусило статися… У своїх думках навіть не одразу почула телефонний дзвінок… Доктор Топов все ще колупався у шафі, і Ольга піднялася з стоматологічного крісла і спітнілими руками витягла телефон із сумки. А Ігор без підготовки приголомшив новиною: застрелився прокурор Іллічівського району. Як застрелився? Начебто гвинтівка впала додолу і вистрілила в саме серце. Вона гірко посміхнулася… Ось вона тут ретельно длубається у справі Забарова, а хто буде длубатися у справі з вбивством прокурора? Начебто застрелився… А може застрелили?
Доктор Топов нарешті наблизився до своєї клієнтки, всадовив її у крісло і у черговий раз обдивився її рота. Потім задоволена вмикнув бормашину і почав свердлити спіднього зуба.
– Що ви робите?- видихнула Ольга, відсторонюючи руку стоматолога від себе. – За спідній ми не домовлялися!
– Треба обов'язково його переробити, бо верхній зуб битиме об спідній, – ніби нічого й не сталося процідив Топов…
– А скільки це коштує?
– Пломба -120 гривень, зняття старої пломби – 50 гривень….
– Але чому ви мене не попередили? – обурилася Ольга. – Адже у вас тут кожен рух не менш сотні коштує!
Доктор Топов дивився на неї своїми скляними очима… Анітрохи не збентежившись, він таки швидко досвердлив спіднього зуба, запломбував його і прожогом зняв відбитки… За все це довелося сплатити 360 гривень… І тут Ользі спало на думку, що це – половина пенсії її покійної матері. Подумки вона заприсяглася більше ніколи не переступати поріг цього кабінету й мала лише одне бажання – чимскоріш звідси тікати. Краще було б не комизитися, а просити у зятя телефон іншого лікаря.
– Зробіть мені тимчасову пластмасову коронку, – намагалася схитрувати. – Згодом зробимо постійну. Подивимося як поведеться зуб… А раптом він запалиться? Так навіщо мені витрачатися на постійну коронку?
Та стоматолога Топов не одурити. Він ці фокуси знає…. Піде клієнтка з тридцятигривневою коронкою – й лови вітра в поле. А металева коштує 300 гривень. Є різниця? Отож бо…
– Ні… Не поставлю я вам пластмасову коронку, – відповів Топов жорстко, начебто це було питання життя і смерті.
І почав пояснювати, що пластмасова довго не витримає, що це – порожня витрата грошей, і що треба одразу ставити надійну коронку, а найкраще – металокерамічну за 1000 гривень. Ольга прокляла ту хвилину, коли їй порадили цього «дохтуря».
– Добре,- нарешті погодилася, зціпивши зуби.
Коли вийшла з кабінету, то мала таке почуття, наче у лайно влізла… Що робити? Може, поскаржитися керівництву цієї клініки? Вона трохи поблукала коридорами, почитала розклеєні на стінах оголошення, поприслухалася до розмов пацієнтів, намагаючись або вловити прізвище гарного лікаря або знайти кабінет директора клініки… Раптом вона побачила Топова, який вийшов зі свого кабінету і попрямував коридором, а потім в'юнко звернув праворуч. Ольга інтуїтивно пішла за ним і встигла помітити, як стоматолог сходами піднімався на другий поверх… На другому поверсі Топов звернув наприкінці коридору ліворуч… Знову посунула слідом, та той коридор виявився порожнім…. Аж ось вона зупинилася перед табличкою «Актовий зал». Заглянувши в напіввідчинені двері, побачила яскраво освітлену сцену. Там йшли збори… Сама не розуміючи навіщо їй все це потрібно, Оля потихесеньку зайшла до зали й сіла скраєчку. Коли очі звикли до темряви, побачила, що, дякувати Богові, половина людей у залі була не в білих халатах і на неї ніхто не звернув увагу. На сцені виголошував промову, як можна було здогадатися з його риторики, сам директор клініки, якого вона так шукала. То був миршавий, середніх літ чолов’яга у бездоганному темно-синьому костюмі з червоною краваткою. Говорив керівник про підсумки роботи, про плинність кадрів і таке інше, про що завжди говорять на зборах… Ольга вже хотіла собі йти, коли доповідач почав шпетити своїх підлеглих на всю губу. Аж ніяк не соромлячись і не обираючи слів, він звернувся до стоматологів-терапевтів і сказав їм, що ортопеди теж хочуть їсти… І якщо вони, терапевти, лікуватимуть своїх пацієнтів і зберігатимуть їм всі зуби, то ортопеди покладуть свої зуби на полицю. Тут він розреготався від власної дотепності. В залі теж почулися смішки…
– Заробив сам – дай заробити іншому, – металевим густим голосом, який не личив його кволій статурі, говорив директор. – З теперішнього часу ми будемо рахувати, скільки вінирів буде вставлено за місяць кожним з вас… З початку наступного місяця то буде показником вашої роботи. Так само, як і кількість видертих зубів і вставлених імплантатів. На підставі цього нараховуватиметься зарплата. Побачили відсутність зуба або направили клієнта на видирання – наполягайте на імплантації. Зрозуміло? Питання є?
