— Досі ви жили вдвох з Адзамі?
— Років десять тому померла моя дружина, — відповів сенсей. І зробив коротку паузу. — Померла раптово від наїзду автомашиною. Ми залишилися з дочкою самі. Далека наша родичка, що живе недалеко, вела все наше господарство. І доглядала дівчат. Несподівана смерть дружини стала і для мене, і для Адзамі гірким випробуванням. Бо заскочила нас непідготовленими до такої трагедії. А тому, коли прибула Ері й поселилася в нашому домі, наше життя, незважаючи на попередні перипетії, стало радіснішим. І хоча вона не говорила, сама її присутність, як не дивно, нас заспокоювала. За сім років до неї поволі поверталися слова. Порівняно з тим, коли вона прибула до нас, її здатність говорити помітно підвищилася. Хоча сторонній людині її мова, можливо, й видавалася дивною, на нашу думку, це був значний прогрес.
— Epi-сан тепер ходить до школи?
— Ні, не ходить. Тільки формально в ній числиться. Шкільне життя для неї практично неможливе. А тому я і мої студенти у вільний час навчаємо її індивідуально. Однак таке часткове, уривчасте навчання годі назвати систематичним. Оскільки їй самій було важко читати книжку, то при нагоді я сам читав їй. Купував їй книжки, записані на касету. Загалом на цьому її освіта закінчилася. Але вона дуже кмітлива дівчина. Якщо вирішувала щось швидко засвоїти, то робила це ефективно й глибоко. У цьому ніхто її не перевершить. А от на те, що її не цікавить, зовсім не звертає уваги. Це чітко видно.
Двері вітальні все ще не відчинялися. Напевне, Фукаері кип'ятила воду й готувала чай.
— Так це Epi-сан розповідала Адзамі-сан «Повітряну личинку»? — спитав Тенґо.
— Як я вже казав, Ері та Адзамі зачинялися на ніч у кімнаті. Що вони там робили, не знаю. Це їхня власна таємниця. Та з певного часу найголовнішою темою їхнього спілкування, здається, стало те, що розповідала Ері. Все, що вона розповідала, Адзамі записувала на папері або диктофоном, а потім друкувала на моїй електронній друкарській машинці в моєму кабінеті. З того часу Ері начебто поступово почала емоційно оживати. Байдужість, яка, немов плівка, вкривала все її тіло, зникла, на обличчі з'явився хоч якийсь вираз — Ері ставала схожою на ту, якою була раніше.
— Звідси почалося її одужання?
— Звичайно, не повне, а часткове. Але ви маєте рацію. Можливо, завдяки переказу оповідання Ері почала одужувати.
Тенґо задумався над цим. Потім перевів розмову на інше.
— Ви не зверталися до поліції з приводу зникнення відомостей про подружжя Фукада?
— Так, ходив до місцевого відділка поліції. Про Ері не згадував, а сказав, що вже давно втратив зв'язок з товаришем, який був там, і запитав, чи його часом хтось не заарештував? Однак поліції не дозволялося втручатись у справи комуни. Територія «Сакіґакі» вважалася приватною власністю, куди поліція не могла й ногою ступити, якщо не мала доказів того, що там учинено кримінальний злочин. Переговорити не було з ким. Таким чином 1979 року провести розслідування всередині комуни практично стало неможливим.
— А 1979 року щось сталося? — запитав Тенґо.
— Того року «Сакіґакі» отримала ліцензію на заснування релігійної організації як юридичної особи.
Тенґо на хвилину втратив дар мови.
— Релігійної організації?
— Справді якась дивина, — сказав сенсей. — «Сакіґакі» раптово перетворилася на релігійну організацію під однойменною назвою. Офіційну ліцензію надав губернатор префектури Яманасі. Як тільки вона дістала статус релігійної організації, на її території поліція майже не могла проводити розслідування. Бо це означало б порушення свободи віросповідання, гарантоване конституцією. Видно, комуна найняла юриста й забезпечила собі досить надійний захист. А змагатися з провінційною поліцією я не міг.
У поліції я наслухався розмов про цю релігійну організацію і жахнувся. Для мене це було як грім серед ясного неба — спочатку навіть не повірив, коли мені показали відповідні документи і я власними очима перевірив дані. Це було щось неймовірне. З Фукадою я спілкувався давно. Знав особливості його характеру. І як фахівець з культурної антропології мав певне відношення до релігії. А він, на відміну від мене, від самого початку був політично орієнтованою людиною, що вміє логічно вести розмову. І взагалі релігію ненавидів фізіологічно. Навіть із тактичних міркувань не мав би просити ліцензії на створення релігійної організації як юридичної особи.
— Тим паче що отримати таку ліцензію, мабуть, нелегко.
— Це не завжди так, — заперечив сенсей. — Звичайно, треба витримати багато перевірок, пройти не одну складну процедуру в державних установах, але якщо скористатися позалаштунковим політичним впливом, то досить просто подолати й ці труднощі. Відрізнити нормальну релігію від культу — делікатна справа. Твердого визначення обох немає, існує тільки тлумачення. А там, де є простір для цього, завжди знайдеться місце для втручання політичної сили або економічного інтересу. Якщо ж організація набуває статусу релігійної юридичної особи, то отримує податкові пільги й надійний юридичний захист.
— Виходить, що «Сакіґакі» перестала бути сільськогосподарською комуною, а перетворилася на релігійну організацію. І то, мабуть, страшно замкненою.
— З новою релігією. Або, якщо прямо казати, стала сектою.
— Не зовсім розумію. Для такого крутого повороту, напевне, був якийсь привід.
Сенсей дивився на тиловий бік руки, порослий безліччю покручених сірих волосків.
— Правду кажете. Мабуть, трапилася для цього добра нагода. Я довго над цим роздумував. Але так нічого й не з'ясував. Яка це була нагода? Вони зберігали все у суворій таємниці, становище в комуні залишалося нікому невідомим. Навіть ім'я Фукади як керівника «Сакіґакі» відтоді зникло з поля зору.
— І три роки тому сталася збройна сутичка з поліцією, й «Акебоно» розпалася, — сказав Тенґо.
Сенсей кивнув.
— А «Сакіґакі», що відкинула від себе войовничу фракцію «Акебоно», вижила й, ставши релігійною організацією, успішно розвивалася.
— Інакше кажучи, «Сакіґакі» не дуже постраждала внаслідок збройної сутички з поліцією, чи не так?
— Авжеж, — погодився сенсей. — Ба навіть навпаки — зробила собі рекламу. Спритна компанія. Обернула все на свою користь. Але це сталося після втечі Ері з «Сакіґакі». Як я вже казав, жодного безпосереднього зв'язку між нею та збройним інцидентом немає.
Відчувалося, що треба змінити тему розмови.
— А ви читали «Повітряну личинку»? — запитав Тенґо.
— Звичайно.
— І що ви про неї думаєте?
— Це глибоке й цікаве оповідання, — відповів сенсей. — Наводить на роздуми. Але, чесно кажучи, не знаю, на які конкретно. Що означає сліпа коза, карлики й сама повітряна личинка?
— Як ви вважаєте: Epi-сан натякає на щось конкретне, побачене на власні очі й пережите в комуні «Сакіґакі»?
— Можливо, що це так. Але важко розмежувати, де в оповіданні реальність, а де фантазія. Воно прочитується і як своєрідний міф, і як майстерна алегорія.
— Epi-сан сказала мені, що карлики справді існують.
Почувши це, якийсь час сенсей сидів, нахмуривши обличчя. А тоді сказав:
— А ви думаєте, що в «Повітряній личинці» описано реальні події?
Тенґо хитнув головою.
— Я хочу сказати, що в оповіданні є надзвичайно докладний і реалістичний опис найменших дрібниць, а це для художнього твору — одна із важливих сильних сторін.
— І ви хочете надати виразнішої форми тому, на що Ері натякає, переробляючи оповідання у своєму стилі? Я правильно розумію?
— Так, якщо я це подужаю.
— Мій фах — культурна антропологія, — сказав сенсей. — Я вже перестав бути вченим, але її дух і досі в мені живе. Її мета полягає в тому, щоб зіставити окремі людські уявлення, відкрити в них універсальну схожість і потім знову віддати її людям. Можливо, тоді людина, залишаючись незалежною, зможе визначити свою належність до чогось. Ви мене розумієте?
— Здається, розумію.
— Можливо, й від вас вимагається подібна праця.
Тенґо розвів руками на колінах.
— Важкувата.
— Але варта того, щоб її виконати.
— Та я навіть не знаю, чи в мене вистачить здібностей для цього.
Сенсей глянув Тенґо в обличчя. Його очі зараз світилися по-особливому.
— Я хотів би дізнатися, що сталося з Ері в комуні «Сакіґакі». А також, яка доля спіткала подружжя Фукади. Упродовж семи років я по-своєму намагався це з'ясувати, але не знайшов нічого, за що можна зачепитися. Міцна стіна, яка постала переді мною, була мені не по зубах. Може, в оповіданні «Повітряна личинка» захований ключ для розгадки таємниці. Якщо є така можливість, навіть найменша, то я готовий на неї поставити. Звичайно, я не знаю, чи ви маєте здібності. Але ви високо оцінюєте «Повітряну личинку» й глибоко в неї проникли. Це може стати однією з ваших переваг.
