— Ні, не викликає, але на даному етапі остаточних доказів поки що нема.
— Ґвалтування в секті здійснювалося організованим чином?
— І це ще невідомо. Однак жертва реально існує, я з нею зустрічалася. З дівчиною сталося велике нещастя.
— її буквально зґвалтували?
— Безперечно.
Скрививши губи, Аюмі над чимось задумалася.
— Зрозуміло. Спробую по-своєму втрутитись і розвідати.
— Тільки не перестарайтеся.
— Не перестараюсь, — відповіла Аюмі. — Бо, як бачите, я не даю промаху.
Аомаме та Аюмі скінчили вечерю, й офіціант прибрав тарілки. Відмовившись від десерту, вони попивали вино.
— Аомаме-сан, ви раніше казали, що в дитинстві чоловіки до вас не чіплялися. Це правда?
Зиркнувши на співрозмовницю, Аомаме кивнула.
— У нашому домі всі були дуже побожними й про секс узагалі не говорили. Так само, здається, поводились і люди навколо нас. Такої теми не можна було торкатись.
— Але що сильніше — побожність чи статева жага, інше питання. Серед людей поширена думка, що чимало священнослужителів страждають на сексоманію. Бо серед людей, яких затримала поліція з приводу проституції або сексоманії, трапляється багато людей, пов'язаних з релігійними та освітніми організаціями.
— Можливо, але принаймні навколо мене таких зовсім не було. Люди з психічними відхиленнями не траплялися.
— Це чудово, — сказала Аюмі. — Я рада про це чути.
— А у вас було по-іншому?
Завагавшись, Аюмі ледь-ледь знизала плечима. А потім сказала:
— Правду кажучи, до мене кілька разів чіплялися. В дитинстві.
— Наприклад, хто?
— Старший брат і дядько.
Аомаме нахмурилася.
— Брат і родич?
— Так. Тепер обидва вони працюють у поліції. Недавно дядька відзначили як кращого поліцейського. За те, що впродовж тридцяти років зробив великий внесок у безпеку району й оздоровлення суспільного середовища. Газета навіть надрукувала, що він допоміг безголовій сучці з цуценятком, що розгубилася на перехресті.
— І до чого вони вас примушували?
— Пісюна в рот брати.
Обличчя Аомаме ще більше зморщилося.
— Брат і дядько?
— Звичайно, окремо. Я тоді мала десять років, а брат — п'ятнадцять. А дядько разів два чи три, коли у нас зупинявся.
— А про це ви комусь казали?
Аюмі кілька разів хитнула головою.
— Ні, не казала. Вони мене лякали — мовляв, як скажеш, то начувайся. Але й без погрози я знала, що цього не треба робити, бо все одно вилають мене, а не їх. Боялася цього, тому й мовчала.
— І матері не казали?
— Особливо матері, — сказала Аюмі. — Бо мати здавна заступалася за брата, а в мені розчарувалася. Бо я була незграбна, негарна, товста й не могла похвалитися особливою успішністю у школі. Мати хотіла мати зовсім іншу дочку. Миловиду, як лялечка, струнку дівчину, яка відвідує балетну школу. Напевно, прагла того, чого не мала.
— А тому ви не хотіли ще більше її розчаровувати?
— Саме так. Мені здавалося, що вона ще більше зненавидить мене, якщо розповім, що робив брат. Вона завжди знаходила в мені якусь причину замість того, щоб нападати на брата.
Аомаме обома руками розім'яла зморшки на обличчі. «Після того як у десятирічному віці я заявила, що зрікаюся віри, — згадувала вона, — мати перестала зі мною розмовляти. В разі потреби передавала записку. Та й я перестала бути її дочкою. Залишилася тільки «відщепенкою». Тоді я пішла з дому».
— Але вони вас не ґвалтували? — запитала Аомаме.
— Ні, — відповіла Аюмі. — Я такого не витримала б. І вони так багато не хотіли.
— І зараз ви зустрічаєте того брата і дядька?
— Коли я влаштувалася на роботу, то пішла з дому, і зараз майже не бачуся з ними. Та оскільки працюю з ними в одній установі, то іноді важко їх уникнути. І тоді я по-своєму всміхаюся. Погіршувати стосунки не хочу. Та й вони, напевне, вже не пам'ятають про це.
— Не пам'ятають?
— Вони можуть забути, — сказала Аюмі. — А я — ні.
— Звичайно, — погодилася Аомаме.
— Так само буває в історії з масовим убивством.
— Масове вбивство?
— Той, хто зробив його, знайде логічне виправдання і постарається забути. Відвернути очі від того, чого не хоче бачити. А от жертва не може забути. Очей не відверне. Пам'ять перейде від батьків до дітей. Аомаме-сан, світ — це нескінченна боротьба між пам'яттю однієї та протилежної сторін.
— Справді, — погодилася Аомаме. Потім злегка насупилася. Нескінченна боротьба між пам'яттю однієї та протилежної сторін?
— Правду кажучи, я думала, що, може, й ви чогось подібного зазнали.
— Чому ви так думали?
— Не можу як слід пояснити. Просто чомусь подумала: може, з вами таке сталося, внаслідок чого ви так живете — лише одну ніч віддаєтеся сексу з незнайомими чоловіками. А ще у вашій поведінці начебто проглядає злість. Чи то злість, чи то сердитість. У всякому разі, здається, ніби ви не можете робити так, як звичайні люди, — нормально в когось закохатися, ходити на побачення, разом вечеряти в ресторані й тільки з ним мати статеві стосунки. Зрештою, зі мною таке саме відбувається.
— Ви хочете сказати, що нормальний порядок у вашому житті не склався тому, що в дитинстві над вами вчинили наругу?
— Так мені здається, — відповіла Аюмі. І злегка здвигнула плечима. — Правду кажучи, я боюся чоловіків. Тобто входити у тісні стосунки з кимось одним конкретно. Прийняти його повністю. Від самої думки про це здригаюся. Але бути самій іноді гірко. Хочеться чоловічих обіймів та його занурення в моє лоно. Так хочеться, що не можу витерпіти. У такий момент із зовсім незнайомим чоловіком почуваюся зручно. Завжди.
— А страх?
— Гадаю, великий.
— А от я не відчуваю перед чоловіком чогось подібного до страху, — сказала Аомаме.
— Аомаме-сан, ви чогось боїтеся?
— Звісно, боюся, — відповіла Аомаме. — Найбільше самої себе. Того, що не знаю, що робитиму. І що зараз роблю.
— А що ви зараз робите?
Аомаме довго дивилася на склянку з вином у руці.
— Сама хотіла б знати, — відповіла вона, підвівши голову. — Але не знаю. Я навіть не знаю, у якому, власне, світі зараз живу і в якому році.
— Зараз 1984 рік, і живемо ми в Японії, в Токіо.
— От було б добре, якби я могла стверджувати це так само впевнено, як ви.
— Дивно, — усміхаючись, сказала Аюмі. — Як це ви не можете стверджувати таких очевидних фактів?
— Не знаю, як вам пояснити, але для мене це не очевидні факти.
— Невже? — здивувалася Аюмі. — Усього, що стосується вас, я не знаю, але, незалежно від того, який зараз рік і де перебуваєте, вам є кого палко кохати. І я вам страшно заздрю. А я такого чоловіка не маю.
Аомаме поставила склянку на стіл. Витерла легенько серветкою губи й сказала:
— Можливо, ви маєте рацію. Незалежно від того, який зараз рік і де я перебуваю, я хочу з ним зустрітися. Будь-що зустрітися. Лише в цьому не сумніваюся. Лише в цьому твердо впевнена.
— Якщо ви не проти, то я спробую звернутися по допомогу до поліції. Якщо тільки дасте мені інформацію про нього, то, можливо, дізнаєтеся, де він зараз і що робить.
Аомаме захитала головою.
— Прошу вас, не шукайте. Як я вже вам, здається, казала, я одного разу десь з ним випадково зустрінуся. З нетерпінням чекаю цього благословенного часу.
— Та це ж серійна любовна драма, чи не так? — здивувалася Аюмі. — Такі речі мені подобаються. Тремчу від захоплення.
— А насправді грати в ній роль надзвичайно важко.
— Розумію, що важко, — відповіла Аюмі. І легенько натиснула пальцем на скроню. — І хоча ви маєте коханого, вам іноді хочеться віддаватися незнайомому чоловікові.
Аомаме легенько постукала нігтем по краю тонкої склянки.
— Мушу робити. Як жива людина, щоб підтримати рівновагу.
— А хіба через це ваше кохання не зазнає шкоди?
— Це — наче тибетське колесо страждання. Колесо крутиться, а цінності й почуття навколо нього то піднімаються, то опускаються. То блищать, то занурюються в пітьму. Однак правдиве кохання, приєднане до колеса, не змінюється, — відповіла Аомаме.
— Чудово! — сказала Аюмі. — Тибетське колесо страждання?
І вихилила рештки вина.
Через два дні, після восьмої вечора, подзвонив Тамару. Як завжди, не привітавшись, почав відверту ділову розмову.
— Завтра пополудні маєте вільний час?
— На цей час нічого в мене не заплановано, тож можу завітати до вас у зручну годину.
— Половина п'ятої підходить?
Аомаме погодилася.
— Гаразд, — сказав Тамару. Було чути, як скрипить папір під сильним тиском кулькової ручки.
— До речі, Цубаса-тян здорова? — спитала Аомаме.
— Здається, здорова. Мадам щодня до неї заходить, піклується. Схоже, дівчина прихилилася до мадам.
