Гнєдич Микола Іванович ( 1784--1833) — російський поет і перекладач. Народився в Полтаві. Вчився у Полтавській духовній семінарії, Харківському колегіумі та Московському університеті. Постійно цікавився історією і культурою українського народу. М. Гнєдич—автор знаменитого перекладу «Іліади», «цього,— за словами В. Г. Бєлінського,— велетенського подвигу великого таланта і великої праці».
М. Гнєдич — активний учасник «Вольного общества любителей российской словесности», був його віце-президентом. Перебував у дружніх стосунках з Котляревським, завжди підтримував його, гаряче піклувався про повне видання «Енеїди».
Вместе с почтеннейшим письмом Вашим получил я и лестнейший для меня отзыв от Общества і далі.— йдеться про невідомий лист Гнєдича, в якому той, очевидно, сповіщав Котляревського, що уривки з п'ятої частини «Енеїди» були прихильно зустрінуті членами «Вольного общества любителей российской словесности», і радив видати «Енеїду» повністю.
Котляревський постійно висловлював бажання надрукувати «Енеїду» повністю, в шести частинах. Він звертається до М. Мельгунова, І. Лисенкова та інших з проханням допомогти йому здійснити цей намір. Зберігся лист-відповідь російського літератора Мельгунова на це прохання, написаний у червні 1828 р., в якому Мельгунов писав Котляревському:
«Не знаю, как выразить Вам все замешательство, которое я теперь ощущаю; не знаю, как оправдать себя в столь продолжительном молчании. Скоро будет год, как я в последний раз имел удовольствие быть у Вас в Полтаве и получить лестный для меня подарок Ваш — экземпляр «Энеиды». С тех пор я несколько раз осведомлялся и справлялся у здешних книгопродавцев, не пожелают ли купить «Энеиду» Вашу и с прибавлением 2-х послед[ующих] песней, и какую назначают за нее цену. Но многие от нее вовсе отказывались, говоря, что сия книга мало найдет себе охотников в России и что не иначе как в М[алой] России следовало бы издать ее; другие давали 800 и 1000 рубл[ей] , из числа последних Ширяев. Г-н Полевой, издатель «Москов[ского] телеграфа», брался напечатать ее на свой счет с тем, чтобы ему по выручке возвращен был употребленный на это капитал и с законными процентами.
Многие брали ее на комиссию, но ни один решительно не согласился дать и половинной той цены, которую Вы назначили.
Уверяю Вас, что я с своей стороны прилагал всевозможное старание к выгодной для Вас сделке, но все осталось не утешным. Теперь остается один способ, отнестись к с.-п[етер]бургским книгопродавцам с сим предложением; хотя и сей спссоб не очень верен, ибо Сленин печатает одни новые книги, Глазунов одни сонники и песенники, а Смирдин взял на себя огромные предприятия, которые едва ли решится умножать новыми. Не попытать ли харьковских книгопродавцев? Новое издание Вашей «Энеиды» ожидают с жадностью в М[алой] России, тому я имею многие доказательства» («Наукові записки Полтавського літературно-меморільного музею I. П. Котляревського», вип. 1, Полтава, 1958, стор. 86—87).
Ежели в журнал входят и песни, то я мог бы Вам доставлять их даже с нотами для фортепиано. — Йдеться про пісні з п'єси «Наталка Полтавка», які Котляревський бажав опублікувати в «Соревнователе просвещения и благотворения», де пізніше були надруковані уривки з п'ятої частини «Енеїди». Невідомо, що відповів Котляревському Гнєдич, але, як припускають дослідники (див.: І. П. Котляревський, Повне зібрання творів у двох томах, т. II, К., Вид-во АН УРСР, 1953, стор. 170), «можливо, не без допомоги Гнєдича з'явилася пісня Наталки «Ой, мати, серце не вважає» в альманаху «Северные цветы» на 1830 р.», співредактором якого був російський письменник і критик О. М. Сомов, член «Вольного общества любителей российской словесности». О. Сомов перебував у дружніх стосунках з Котляревським, цікавився його творчістю. Зберігся лист О. Сомова до Котляревського від 26 травня 1830 р., в якому він повідомляв українського письменника про новини літературного життя в Москві та про книжки, що їх просив надіслати йому Котляревський. (Повністю цей лист вперше опубліковано в «Наукових записках Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського», вип. 1, Полтава, 1958, стор. 89—90).
Жаль, что Словарь малороссийский уснул. — йдеться про рукопис «Малороссийского словаря с русским», упорядкованого невідомим автором. Російська академія доручила М. І. Гнєдичу, В. В. Капністу і М. А. Цертелєву підготувати цей словник до друку. Згодом з'ясувалося, що словник загубився.
8
Вперше надруковано у виданні: І. П. Котляревський, Повне зібрання творів у двох томах, т. II, К., Вид-во АН УРСР, 1953, стор. 85—86.
Автограф зберігається в Полтавському літературно-меморіальному музеї І. П. Котляревського (№ 12-р). Подається за автографом.
Височин Трохим Федорович — титулярний радник з Олешок на Херсонщині (тепер м. Цурюпінськ), приятель М. Л. Жуковського.
Жуковський Михайло Леонтійович — по матері рідний дядько І. П. Котляревського; мешкав в Олешках.
9
Вперше надруковано у виданні: І. П. Котляревський, Повне зібрання творів у двох томах, т. II, К, Вид-во АН УРСР, 1953, стор. 86—87.
Автограф, що є чернеткою, зберігається у Полтавському літературномеморіальному музеї І. П. Котляревського (№ 12-р). Подається за автографом.
10
Вперше надруковано у виданні. І. П. Котляревський, Повне зібрання творів у двох томах, т. II, Вид-во АН УРСР, 1953, стор. 87—88.
Автограф, що є чернеткою, зберігається у відділі рукописів Інституту російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР (№ 18.10.73/СхУб)
Подається за автографом.
Лист без підпису і дати. На ньому є примітка О. В. Терещенка такого змісту: «Прим. Это объявление писано собственноручно Иваном Петровичем Котляревским, сочинителем Малороссийской Энеиды и опер: Наталки Полтавки и Козака чаровника. Получено мною в Полтаве, в 1858 г. Александр Терещенко».
Приблизна дата написання листа — кінець 1828 — початок 1829 рр.— встановлюється на підставі згадки в ньому про «Устав о цензуре, высочайше утвержденном апреля в 22-й день 1828 года» та заяви Котляревського про те, що написана ним «в 1819 году малороссийская опера в двух действиях под названием «П о л т а в к а» ставиться I. Штейном «в разных городах... около десяти лет».
Про надіслання листа адресатові відомостей немає.
Штейн Іван Федорович — антрепренер російсько-українських труп першої половини XIX ст. Постійно трупи Штейна виступали в Харкові та Полтаві, часто гастролювали в інших містах України. Трупою Штейна були здійснені постановки «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» на сцені Полтавського театру, коли Котляревський був його директором.
