— Ебісуно-сенсей сприйняв за правду їхнє твердження про смерть батьків Фукаері?
— Можливо, — відповів Комацу. — Та я думаю, що йому було потрібно трохи часу, щоб у душі примиритися з такою реальністю. Принаймні мені здається, що вони серйозно налаштовані. Зробивши певну поступку, вони, здається, справді прагнуть уникнути подальших неприємностей. А тому вдалися до такого грубого кроку, як викрадення. Хотіли зробити нам тверде попередження. Довелось пристати на їхню пропозицію, зваживши на те, що вони потай спалили труп Фукади-сана та його дружини. Бо хоча зараз довести щось важко, це, звичайно, великий злочин. Але вони про нього сміливо сказали. Інакше кажучи, відкрили свій намір. У цьому розумінні слова Голомозого значною мірою, мабуть, правда. Якщо не в деталях, то принаймні в головному.
Тенґо оцінював слова, почуті від Комацу.
— Батько Фукаері був людиною, яка чує віщий голос. Інакше кажучи, виконував роль віщуна. Однак унаслідок того, що його дочка Фукаері написала «Повітряну личинку», яка стала бестселером, віщий голос перестав до нього долинати, й батько скінчив життя природною смертю.
— Або природним чином укоротив собі життя, — сказав Комацу.
— І перед сектою постало важливе завдання — придбати нового віщуна. Бо коли віщий голос перестав до них долинати, їхня спільнота втратила підвалину свого існування. Тому вони з нами вже не панькатимуться. От як коротко все це можна підсумувати.
— Можливо.
— В оповіданні «Повітряна личинка» містилася інформація, яка для них мала важливе значення. Внаслідок того, що вона розійшлася по світу у друкованому вигляді, віщий голос замовк і джерело сховалося глибоко під землею. Цікаво, на що конкретно вказує ця важлива інформація?
— В останні чотири дні мого ув'язнення я на самоті про це наполегливо думав, — сказав Комацу. — «Повітряна личинка» — коротке оповідання. В ньому описано світ, в якому з'являються і зникають карлики. Його героїня, десятирічна дівчина, живе в ізольованій громаді. Таємно серед ночі з'являються карлики й роблять повітряну личинку. Всередині личинки міститься друге «я» дівчинки, й таким чином виникає зв'язок між мадзою й доотою. У тому світі є два Місяці. Великий і малий — можливо, як символ мадзи й дооти. Героїня оповідання — моделлю для неї, напевне, стала сама Фукаері — відмовляється бути мадзою і тікає з громади. Доота залишається там сама. Що з нею потім сталося, в оповіданні не написано.
Якийсь час Тенґо спостерігав, як тане лід у склянці.
— Віщунові потрібне, мабуть, посередництво дооти, — сказав Тенґо. — Завдяки дооті він уперше зміг почути віщий голос. Або перекласти його земною мовою. Щоб надати правильного виду повідомленню, яке посилає віщий голос, потрібні дві сторони. За словами Фукаері, потрібні реципієнт і перцепієнтка. Заради цього передусім треба було зробити повітряну личинку. Бо завдяки їй могла народитися доота. А для цього потрібна правильна мадза.
— Таке ваше тверде переконання?
Тенґо захитав головою.
— Не зовсім. Просто я тільки так подумав, коли слухав ваш короткий переказ сюжету оповідання.
Тенґо не переставав думати про мадзу й дооту, коли переписував оповідання і після того, але ніяк не міг збагнути всього разом. Та коли розмовляв з Комацу, дрібні частини оповідання поступово зв'язувалися докупи. А проте сумніви залишалися. Чому, скажімо, на батьковому ліжку в оздоровниці з'явилася повітряна личинка, в якій містилася юна Аомаме.
— Досить цікава система, — сказав Комацу. — Та хіба не виникає проблема, коли мадза покидає дооту?
— Мабуть, мадзу не можна назвати досконалою істотою без дооти. Хоча цього конкретно не видно, як у випадку Фукаері, але в такому випадку чогось бракує. Можливо, вона схожа на людину, що втратила свою тінь. Я не знаю, що станеться з доотою без мадзи. Мабуть, і вона — недосконала істота. Бо вона, що не кажи, — лише друге «я». Але у випадку Фукаері доота без мадзи, можливо, виконувала роль жриці.
Якийсь час Комацу скривив міцно стиснуті губи. Потім розтулив рота.
— Тенґо-кун, може, ти вважаєш, що все, що ти написав у «Повітряній личинці», відбувалося насправді?
— Ні, не вважаю. Лише тимчасово припускаю. Продовжимо нашу розмову, спираючись на таке припущення.
— Гаразд, — погодився Комацу. — Інакше кажучи, припустимо, що друге «я» Фукаері, навіть перебуваючи на далекій відстані від неї, могло виконувати роль жриці.
— І саме тому секта, знаючи місце перебування зниклої Фукаері, не робила спроби силоміць її повернути. Бо в її випадку доота, навіть без мадзи, могла виконувати свої обов'язки. Можливо, між ними, навіть розділеними великою відстанню, існував сильний зв'язок.
— Справді.
— Мені здається, що, можливо, вони мають численних доот. І карлики при нагоді, напевне, роблять багато повітряних личинок. Бо однієї перцепієнтки не досить. А може, кількість доот, здатних правильно функціонувати, обмежена. Можливо, серед них є сильні — головні і слабші — допоміжні, які функціонують разом як певний колектив, — провадив далі Тенґо.
— Ви хочете сказати, що доота, яку залишила Фукаері, головна й правильно функціонує?
— Можливо, ймовірність цього висока. У всій цій історії Фукаері завжди посідає центральне становище. Як око тайфуну.
Комацу примружив очі й зціпив пальці обох рук на столі. Якби захотів, то за короткий час міг би ефективно думати.
— Послухай, Тенґо-кун! Я от подумав, чи не має підстав припущення про те, що Фукаері, яку ми бачили, — насправді доота, а в секті залишилася мадза?
Слова Комацу приголомшили Тенґо. Досі він про таке й гадки не мав. Для нього Фукаері була реальною, а не її копією. Але почувши припущення Комацу, він не виключив такої можливості. «Я не маю місячного. А тому не завагітнію», — проголосила Фукаері того вечора після такого дивного одностороннього статевого акту. Якщо вона — лише її друге «я», то, мабуть, це природно. Друге «я» не може себе відтворити. На таке здатна тільки мадза. Однак Тенґо ніяк не міг перевірити припущення, що, можливо, мав статевий акт не з Фукаері, а з її другим «я».
— Фукаері — яскрава особистість з власними нормами поведінки. Навряд чи друге «я» цим володіє.
