— Хануку.
— Що?
— Моя сім’я надає перевагу святкуванню Хануки, а не Різдво, — він знизав плечима. — Хоча я й так не святкую ні те, ні інше.
— Оу, — Олів на мить задумалася. — Гадаю, твоїй вдаваній дівчині варто таке знати.
Тінь усмішки з’явилася на його обличчі, проте, він нічого не сказав.
— Добре, друге правило. Взагалі-то його можна було б розуміти, як додаток до першого правила. — Але, — Олів закусила губу, змушуючи себе вимовити це, — ніякого сексу.
Протягом якогось часу він просто не рухався. Навіть не поворухнувся на міліметр. Потім його губи розтулилися, але ніякого звуку не вийшло і тоді Олів зрозуміла, що залишила Адама Карлсена без відповіді. Це було б кумедно в будь-який інший день, але той факт, що він здавався приголомшеним тим, що Олів не хотіла включати секс у їхні фальшиві стосунки, примусив її шлунок скрутитися.
Чи припускав він, що він буде? Чи варто їй пояснювати, що в її житті було дуже мало сексу? Що вона роками задавалася питанням, чи є вона асексуальною, і лише нещодавно усвідомила, що може відчувати сексуальний потяг, але тільки до людей, яким глибоко довіряла? Що, якщо з якоїсь незрозумілої причини Адам хотів зайнятися з нею сексом, вона не зможе це зробити?
— Слухай, — вона встала з крісла, паніка здавлювала їй горло. — Вибач, але, якщо одна з причин, чому ти вирішив запропонувати мені фальшиві стосунки, це тому що ти думав, що ми б…
— Ні, — різке слово вирвалося з нього. Він виглядав по-справжньому зляканим. — Я шокований, що ти взагалі відчувала потребу про це сказати.
— Оу, — щоки Олів розжарилися від обурення в його голосі. Правильно. Звичайно він не очікував цього. Чи навіть хотів цього, з нею. Подивіться на нього, чому в він хотів сексу з нею? — Вибач, я не хотіла припускати, що…
— Ні, є сенс у тому, щоб бути відвертими. Я просто здивувався.
— Знаю, — Олів кивнула. Чесно кажучи, вона також трохи здивувалася, що сиділа у кабінеті Адама Карлсена, говорячи про секс — не мейозний* вид сексу, а можливу сексуальну взаємодію між ними двома. — Вибач, я не хотіла робити усе дивним.
— Все добре. Увесь цей задум дивний, — Тиша між ними затягнулася, і Олів помітила, що він ледь помітно червоніє. Тільки червонуватий відтінок відблискував на його обличчі, але він виглядав так, ніби… Олів не могла перестати витріщатися.
— Ніякого сексу, — підтвердив він кивком.
Їй довелося прочистити горло й перестати розглядатити форму та колір його вилиць.
— Ніякого сексу, — вона повторила. — Добре. Третє. Не те щоб це було правилом, але ось: я ні з ким іншим не зустрічатимусь. По-справжньому. Усе б перетворилося б на хаос і це ускладнило б ситуацію і… — Олів завагалася. Чи варто їй сказати йому? Чи це буде зайва інформація? Йому треба знати? Ох, ну. Як така справа, то чому ні. Не те щоб вона ніколи не цілувала чоловіка чи піднімала тему сексу у нього на роботі. — Я і так не зустрічаюся ні з ким. Джеремі був винятком. Я раніше… Я раніше ні з ким ніколи серйозно не зустрічалася і це, напевно, на краще. Навчання в аспірантурівикликає в мене багато стресу і у мене є друзі та проєкт з раку підшлункової залози, і, чесно кажучи, є кращі речі на які я можу використовувати свій час, — кілька останніх слів прозвучали більше як захист, ніж вона збиралася вимовити.
Адам просто дивився і нічого не сказав.
— Але ти, звичайно, можеш зустрічатися, — поспіхом додала вона. — Хоча я була би вдячна, якби ти не говорив людям на кафедрі про це, щоб я не виглядала ідіоткою, і ти не виглядав так, ніби зраджуєш мене, і, щоб чутки не виходили із-під контролю. Це також піде на користь тобі, оскільки ти намагаєшся виглядати так, ніби у тебе віддані стосунки…
— Я не буду.
— Гаразд. Чудово. Спасибі. Я знаю, що брехати через упускаючи деякі речі може бути боляче, але…
— Я маю на увазі, що не буду зустрічатися з кимось іншим.
У його тоні була певність, остаточність, які застали її зненацька. Вона могла лише кивнути, хоча хотіла заперечити, що він не міг знати, хоча в її голові виникло мільйон запитань. Дев’яносто дев’ять відсотків з них були невідповідними і не її справою, тому вона прогнала їх.
— Добре. Четверте. Ми, очевидно, не можемо продовжувати це робити завжди, тому ми повинні встановити собі термін.
Його губи стиснулися.
— Коли він буде?
— Я не впевнена. Місяця, мабуть, буде достатньо, шоб переконати Ан, що з Джеремі точно покінчено. Але цього може бути не достатньо для тебе… тому ти мені це скажи.
Він задумався, а потім кивнув.
— Двадцять дев’яте вересня.
Це продовжилося б трохи більше місяця. Але також. .
— Це підозріло конкретна дата, — Олів похитала головою, намагаючись зрозуміти, чому вона могла бути значимою. Єдине, що спало на думку, що цього тижня вона буде в Бостоні на щорічній біологічній конференції.
— Це наступний день після остаточного розгляду бюджету кафедри. Якщо вони не видадуть мої кошти до того часу, вони не видадуть їх взагалі.
— Зрозуміло. Ну, тоді домовимося, що двадцять дев’ятого вересня ми розлучаємося. Я скажу Ан, що наш розрив був мирним, але мені трохи сумно з цього приводу, тому що я досі трохи в тебе закохана, — вона посміхнулася йому. — Тільки, щоб вона не запідозрила, що я все ще хочу Джеремі, — вона глибоко вдихнула. — П’яте і останнє.
Воно було найскладніше. Вона боялася, що він заперечить проти цього пункту. Вона помітила, що заламує руки, тому міцно притисла їх до колін.
— Щоб це спрацювало нам, мабуть, треба… робити щось разом. Час від часу.
— Щось?
— Щось. Зависати разом.
— Зависати, — повторив він з сумнівом.
— Так, зависати. Що ти робиш заради веселощів? — ймовірно, він захоплювався чимось жахливим, як-от лякання корів чи бійки між японськими жуками. Можливо, він колекціонував порцелянові ляльки. Можливо, він був затятим геокешером**. Можливо, він часто відвідував конференції з вейпінгу. О, Боже.
— Веселощів? — він повторив так, ніби ніколи не чув цього слова раніше.
— Так. Що ти робиш, коли ти не на роботі?
Кількість часу, який пройшов між запитанням Олів і його відповіддю, була тривожною.
— Деколи я працюю вдома також. І я займаюсь спортом. І я сплю.
Їй довелося докласти зусиль, аби не вдарити себе рукою по обличчю:
— Ем-м-м, чудово. Щось іще?
— Що ти робиш заради веселощів? — він спитав дещо в захисному тоні.
— Багато речей. Я… Ходжу дивитися фільми, але вона не робила цього відколи Малкольм затягнув її туди востаннє. Граю в настільні ігри, але останнім часом усі її друзі були занадто зайняті, так що це також ні. Вона брала участь у волейбольному змаганні, проте це було більше року тому. — Ну, я займаюся спортом? — вона б хотіла стерти цей самовдоволений вираз з його обличчя. Так сильно хотіла. — Менше з тим. Ми повинні регулярно щось робити разом. Не знаю, може, випивати каву? Наприклад, раз на тиждень? Тільки на десять хвилин, у місці, де люди могли б легко нас побачити. Я знаю, що це дратує і звучить як марна трата часу, але це буде дуже коротко, і це зробить фальшиві стосунки більш достовірними, і…
— Звичайно.
Оу.
Вона думала їй треба буде довше переконувати. Набагато більше. Знову ж таки, це також було в його інтересах. Йому потрібно було, щоб його колеги вірили в їхні стосунки, якщо він хотів умовити їх виділити своє фінансування.
— Добре. Гм-м… — вона змусила себе перестати дивуватися, чому він був таким поступливим і намагався уявити свій розклад. — Як щодо середи?
Адам схилився над комп’ютером і зайшов у додаток з календарем. Він був настільки наповнений різнокольоровими клітинками, що Олів відчула прилив внутрішньої тривоги.
— Я можу до одинадцятої і після вісімнадцятої.
— Десята?
Він повернувся до неї:
— Десята чудово.
— Добре, — вона чекала, коли він це запише, але він не поворухнувся. — Ти не збираєшся додати це до свого календаря?
— Я запам’ятаю, — спокійно відповів він.
