голову вам зріже…
— …як, до речі, і в Айзена, — додав Олексій. —
Іполит зробив вигляд, що пручається.
Ви помітили?
Князь підморгнув графу, граф — купцю.
— Звісно. Але що це могло б бути?
І так, усім миром, повели «дуелянта» до ломберно-
— Отруйний дротик. Рідкісна зброя. Я б сказав, ек-
го столика.
зотична, проте вірна. У рукаві поміщається. До то-
Олексій кивнув шансоньє, той покірно сів за рояль.
го ж — нечутна. Цей почерк, здається, мені вже зу-
— Тур вальсу? — звернувся Олексій до закляклої
стрічався.
Мусі і галантно подав їй руку.
І спересердя наступив партнерці на ногу:
І до гостей, як і не було нічого:
— Ох, вибачте!
— Танцюйте, панове, танцюйте!
— Це вже, до речі, втретє, — насупилась Муся.
— Стоп: знято! — блаженно видихнув режисер.
— Невже? — здивувався Олексій. — Але ж ви ска-
зали, що вам приємно зі мною танцювати.
— Збрехала, — відрубала Муся. — Краще ви-
* * *
йдемо на повітря. Тут задушливо. Та й дами на вас по-
— Вражаюче… — повернула Муся Олексієві його не-
глядають — ще з’їдять. Ви тепер для них ласий шма-
давній комплімент щодо себе.
точок…
Вони танцювали посеред зали, забувши про свої
На Олексія дійсно поглядали дами.
«службові обов’язки» спонукати до танців і весело-
І найприкріше було те, що серед них були і ті очі, щів інших.
до яких Муся могла б мати певну претензію, якби
152
153
дійсно була дружиною Крапки, — очі прекрасної
— …а то не тарган зовсім, то кмин був…
Ванди…
Муся і Олексій, затуляючи роти долонями, поква-
Вони вийшли на палубу.
пилися перебратися на інший бік корми і тут уже роз-
рядилися шаленим реготом.
Зовсім, зовсім не аристократичним.
* * *
— Отже, ви казали, що почерк вам знайомий… —
Вечір був тихий.
відсміявшись, нагадала Муся.
Вогні від вікон салону і спалахи кольорових ліхта-
— Нібито, — у задумі мовив Олексій; пробурмотів,
риків на верхній палубі, мов зграйки риб, стрибали
згадуючи своє: — Я тоді з розслідуванням до Лондо-
довкола бортів пароплава.
на потрапив…
У небі так само пірнали і виринали з хмар зірки. Лі-
— Ого! Непогано для простого околоточного!
нію обрію поглинула темрява — і здавалося, паро-
Олексій потупив очі, ковтаючи незаслужену обра-
плав висить у небі.
зу, і додав ніяково:
Муся і Олексій стояли, зачаровані цим видовищем.
— Ну, так… Була там одна справа… Так от, такий
— І навіщо я тільки плисти згодився! — почувся го-
самий слід був на трупі однієї посадової особи, що
лос з нижньої палуби. — Суцільні збитки! Ніхто не хо-
теж мала відношення до таємної документації. Силь-
че стригтися… П’ятнадцять карбованців асигнаціями!
но я тоді цим цікавився… До того ж іще така деталь: Муся притисла пальчик до вуст і кивнула вниз.
вбивця лишив на дзеркалі підпис, зроблений бри-
Розмову вели цирульник і…
льянтином небіжчика: «Лібо».
Муся і Олексій дослухались до відповіді:
— Навіщо?
— …а я йому кажу: ваша світлосте, ми, мовляв,
— Не знаю. Гадаю, через зухвалість. То була гучна
лобстерів тут не подаємо. Не наловили лобстерів!
справа. Але вбивцю так і не знайшли. Адже тоді де-
А він мені: пішов під три чорти, дурень! А що я винен, які… бовдури з поліції класифікували це вбивство —
якщо лобстерів цих клятих не передбачили?!
«з метою пограбування». А жодного вкраденого пред-
…і офіціант.
мету так і не виявили.
— Усі хочуть бути як Мері Пікфорд, — продов жував
— А ви, певно, виявили? — лукаво примружила-
скаржитись цирульник. — У нас на Хрещатику я «До-
ся Муся.
рогу долі» десять разів дивився. Гарна кралечка…
Олексій промовчав, засопів і механічним ру-
— …і тим паштетом мені в пику… Мовляв, там тар-
хом поліз до правої кишені, забувши, що фляжка
ган сидить! — скаржився офіціант.
вже давно пливе окремо — десь далеко у хвилях
— …а як я їм «Мері Пікфорд» зроблю, якщо спочат-
Дніпра…
ку їм носи та вуха треба вирівняти?! Га? Як? Я ж не
— Ви гадаєте, це його прізвище? — порушила мов-
Господь Бог!
чанку Муся.
154
155
— А чому ви кажете «його»? Може, це «вона»? Як-
Він уклонився прекрасній Ванді, і вона, вийшовши
що судити по фото.
вперед, до облаштованого для занять майданчику,
— А що ми бачимо на фото? — заперечила Му-
промовила наступне:
ся. — Оголена спина. Майже хлоп’яча. Капелюх. Під
— Кращі каліграфічні малюнки пропоную вистави-
широкими крисами обличчя не роздивитися. Я такі
ти на благодійний аукціон на допомогу безпритульним
світлини на блошиному ринку бачила: їх з-під поли
дітям Києва!
продають, — почервоніла Муся і додала: — Для чоло-
Панство шалено заплескало в долоні.
віків певного штибу…
Дами оточили Ванду, яка вже стояла навпроти моль-
— Ось воно як, — замислився Олексій. — А цей
берту з пензликом в руках.
ваш інженер — як би це сказати?.. Він що, був схиль-
— Здається, вона відбирає наш хліб, — прошепо-
ний до… до одностатевого кохання?
тіла Муся Олексію.
— Про це мені не відомо, — зніяковіла Муся. —
— От і добре, — відповів той. — Відпочинемо.
Але такого факту не відкидаю.
На нас і без того пішло багато уваги.
— Спина на карточці дійсно якась безстатева, —
Ванда опустила пензлик у пляшечку з чорнилом.
згодився Олексій. — А визначного в ній лише те, що
— Отже, пані, перше правило: східна каліграфія —
я роздивився в лупу: родимка нижче лівої ключиці.
це передусім живопис! А друге: «Хочеш перемогти во-
Але, — Олексій кивнув на освітлені скляні стіни сало-
рога — вивчай письмо!» Почнемо?
ну, де веселим хороводом кружляли дами, — не роз-
Вона торкнулася пензликом аркуша, і по ньому звер-
дягати ж їх усіх…
ху до низу ніби самі по собі почали з’являтися неваго-
— Гадаю, ви б зробили це із задоволенням! — не
мі, легкі, мов пташки, ієрогліфи.
втрималася зловтішно гмикнути Муся.
Дами зачаїли подих.
Олексій лише звів очі до неба і промовчав.
Муся глянула на свого напарника — той, підійшов-
Подав їй руку і повів до салону, за скляними стіна-
ши до прекрасної Ванди майже впритул, захоплено ди-
ми якого розгорталося нове дійство.
вився на охайний чорний візерунок.
Муся, палаючи щоками, почула його шепіт:
* * *
— «На яшмових сходах біліє холодна роса. Промо-
Капітан і матроси саме вносили до зали приладдя для
кли панчохи. Пливуть мовчазні небеса…»
малювання: мольберти, папір, чорнила, пензлі.
Цей околоточний дійсно якийсь дивний, не встигла по-
Муся і Олексій здивовано спостерігали.
думати Муся, як Ванда, ледь торкаючись пензликом ар-
— Хвилиночку уваги, пані та панове! — між тим го-
куша, легко посадила своїх чорнокрилих пташок у другий
ворив капітан. — За бажанням дам мадам Такіхасі
рядок і обернулася до Олексія, прошепотівши у відповідь: люб’язно погодилася надати всім бажаючим урок
— «Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній печаль-
каліграфії!
ний, — на тихій воді він тремтить і повільно згаса…»
156
157
І вималювала останній значок.
Тримаючись за поручні, гості ніби розгойдували
Дами, що стояли довкола мов статуї, заплескали
пароплав.
в долоні.
— Чому радіють? — бурмотів оператор, перехилив-
Муся сердито засопіла.
шись через перила і тримаючи себе за горло, до яко-
А між іншим подумала, що… Що ця сцена була…
го підступала нудота. — Дідько б їх усіх забрав!
була непристойна.
Проте режисер натхненно дивився на чорну воду,
Точніше — прекрасна і непристойна, ніби справж-
в якій хиталися зірки, і збуджено розмахував руками.
ній поцілунок.
— От би зняти таку фільму! Про грандіозну ката-
Хотіла зробити зауваження «непутящому чоловіко-
строфу! Ну тільки уяви собі: ніч… лайнер… У залі —
ві». А що? Має право!
танці-шманці. І раптом — айсберг! Велетенський та-
Але нічого не встигла промовити, як пароплав до-
кий! Усім кришка! Лайнер — в рапіді! — уходить під
бряче гойднуло.
воду! Лишаються двоє… Закоханих! Він — бідний
З ломберного столика посипалися карти, дами хит-
художник, вона…
нулися, немов квіти у вазоні, що падав зі столу.
— …вся зелена… — прохрипів нещасний опе-
— Усе в порядку, панове! — вигукнув капітан. —
ратор, звільняючись прямо в море від нещодавньої
Входимо у море! Тимчасові незручності…
вечері.
— Море! Море! — ожила зала.
До речі, за його зразком цю нечемну й неаристо-
