відпустили?
138
139
Шнур мов миша шмигонув за ріг, плюнув, чорта
— Саме так! Я ж із нею по-своєму, по-жіночому го-
пом’янув і розтанув у темряві.
ворила — вона й зізналася.
— Хто тут головний?! — не вгаває Іполит Вікентійович.
І дуже серйозно повела далі:
— Звісно, ви… — потупила очі Муся. — Але я вас
— Але попереджаю вас, шановний Іполите Вікентійо-
від жахливої помилки врятувала. Так би мовити, взя-
вичу, це інформація конфіденційна і ніяких доказів під
ла відповідальність на себе! Мені то що? А от вами
собою не має, крім нашої приватної з княжною розмо-
татусь був би дуже незадоволений.
ви, від якої вона відректися може. Тож княжну більше
— Це ж чому? — стишив натиск Іполит.
не турбуйте, а мені на слово повірте. Я той перстень
— Ох, Іполите Вікентійовичу, — докірливо захита-
попросила роздивитися. І побачила дещо цікаве.
ла голівкою Муся, — ви мені, нерозумній, на слово
— Що ж саме?
повірили і трьох невинних заарештували. Шерсть со-
— Усередині персня, як годиться, є клеймо ювелі-
бача, котра вовною з пледа виявилась, — маячня су-
ра — дві літери… Знаєте, хто цей перстень зробив?
цільна. А купчиха взагалі тут ні до чого! Усі вони пані
— Хто?! — аж обличчя у Іполита витягнулося.
поважні. Я вас від скандалу вберегла! Та ще й виба-
З досадою Муся знизала плечима:
чилася — за вас.
— Ну хто? Ну?.. Думайте!
— Знущаєтесь, Мар’є Матвєвно?
Іполит ледь по чолу себе не стукнув, вигукнув, мов
— Та що ви, голубчику мій! — лагідно і невинно ка-
навіжений:
же Муся. — Бувають і в мене помилки. Але я вам за-
— Шток?
раз щось більш важливе скажу…
— Геніально! — заплескала в долоні Муся.
— І слухати не буду! — насупився Іполит.
— Так що ж це виходить… — напружився Іполит. —
— Шкода… — каже Муся.
У пана Штока могли бути з цього приводу якісь пре-
Тиша запала.
тензії?..
Тільки чутно, як колесо по воді лопатями б’є, хви-
— Цілком можливо, — підтвердила Муся. — Скажі-
лі жене.
мо, боргові… Перстень бо шалених грошей коштує…
— Ну, кажіть уже, — сердито каже Іполит.
— Не інакше! — зрадів Іполит і замимрив собі під
Муся зраділа, що може ще раз його по сліду пусти-
ніс: — Отже, Шток міг убити пана посла, аби перстень
ти — аби лише подалі від головної лінії слідства.
свій повернути… Або — гроші. Або і те, й інше… Цікаво, А може, і користь від його паралельної дії теж буде.
цікаво. А чи розплатився пан посол за перстень сповна?
— Так от, — каже Муся. — На княжні Анастасії Ві-
Певно, мадам Шток щось мусить знати. Піду поспілкуюсь.
лінській ви перстень побачите. Коли я з нею розмов-
— Ідіть, мій друже, — лагідно кивнула Муся.
ляла, вона розповіла, що цей перстень їй пан убитий
Натхненний таким напучуванням Іполит Вікентійо-
посол подарував…
вич розкланявся і зробив кілька кроків до дверей,
— Та ви що!!! — не повірив Іполит.
що до коридору вели.
140
141
Зупинився в задумі, обернувся.
Розіклала перед Олексієм і інші аркуші:
— Але ж… — мовив розгублено. — Що ж тоді зі
— А це — звідси, з пароплава.
Штоком сталося?..
— Ого! — посміхнувся Олексій, роздивляючись арку-
— Ви ж самі сказали — нещасний випадок, — лу-
ші. — Кримінальна технологія в домашніх умовах. Але
каво примружилась Муся і звела очі догори. — Чудо-
відбитки досить непогані. Та ви просто молодчина!
во на Дніпрі сонце заходить, чи не так? Але стає про-
Муся не втрималася, докорила:
холодно… Піду і я: наречений, певно, чекає…
— У-у… А ви мене клептоманкою обізвали…
Іполит Вікентійович чемно притримав перед нею
— Уклінно прошу вибачити! Але ж ви поводились як…
двері.
— Що? — скинула брови Муся.
Муся розчинилася в напівтемряві довгого кори дору.
— Мовчу, мовчу. І рибонькою більше не називаю,
— «Наречений»! — зневажливо повторив Іполит
як ви помітили.
і знизав плечима. — Жах… Не розумію!
— Так отож! Продовжую. Ці відбитки — лише те, що
встигла. Усі вони підписані. Але… — Муся зашарі-
* * *
лася, боячись виказати свою некомпетентність. —
— Ну що? Продовжимо розкладати наш пасьянс? —
Але я ще не дуже добре знаю, як правильно звіряти.
зустрів Мусю запитанням Олексій Крапка.
О, хвилинку!
Муся увійшла до каюти тиха, мов вода у склянці.
Вона кинулася до тумбочки, дістала звідти книжку
Кивнула покірно.
і почала гортати, бурмочучи собі під ніс:
І виклала на стіл свої «козирні карти», знайдені
— Десь тут було… Так-с… Здається, це там, де док-
в апартаментах убитого інженера в Санкт-Петербур-
тор Шерл… знаходить украдену амфору. Зараз, зараз…
зі: фотокартку, аркуш із нотами.
Муся зашурхотіла сторінками детективу.
Почали з цупкого дагеротипу.
— Там якраз є сцена, де Міхрютку звинувачують,
Олексій із цікавістю розглядав фотокартку.
що він графиню пограбував. А то був її коханець, про-
— «Цариця Дніпра возз’єднає нас навіки»… — про-
йдисвіт Арнольд. І доктор Шерл якраз у цій сцені зві-
читав на звороті зображення оголеної спини. — От-
ряв капіляри… Ой, тобто папіляри… І… і…
же, ваш убитий інженер збирався саме сюди. І не
— Який іще Міхрютка? Яка графиня?! — зморщив-
один. Тобто його вбивця і викрадач креслення, віро-
ся Олексій. — Чим у вас голова набита, рибонько?!
гідніше, знаходиться тут.
Олексій вихопив у неї брошурку, кинув на ліжко
Муся впевнено кивнула і висунула наступний «ко-
і чим скоріш, аби дівчина не отямилась, почав пояс-
зир»: аркуші з відбитками пальців.
нювати, тицяючи олівцем у Мусині аркуші:
— Це — з клавішів і бокалу в квартирі вбитого.
— Ось дивіться. Папілярний візерунок мусить пов-
За розстановкою стільців біля роялю я одразу помі-
ністю співпасти на двох об’єктах. Тобто відбиток з кла-
тила, що вони грали в чотири руки.
вішів та бокалу має співпасти з відбитком, який ви
142
143
взяли тут. Як бачите, у вас тут їх з десяток. Звіряти тре-
На подив Олексія, дістала звідти медичні обценьки.
ба всі. І дуже уважно. До речі, по першоджерельному
Той зафиркав, мов кінь.
відбитку можна судити про стать, вік і навіть особли-
Але Муся не розгубилася і досить міцним рухом
вості поведінки клієнта!
коліна притисла Олексія Богдановича Крапку до
Муся підсунулась так близько, що торкнулася голо-
стільця.
вою його плеча.
Б-о-о-оляче, до речі…
— Невже?!
* * *
— Так, — сказав Олексій, ніяковіючи від цього до-
тику. — А ще якою рукою і з яким натиском він торкав-
…У цю саму неурочну мить Іполит Вікентійович, абсо-
ся предмету, яка їхня локалізація і чи має він якісь
лютно незаслужено посланий мадам Шток подалі то-
фізичні особливості. Але нині досить важко просунути
го місця, де чорти ночують, проходив повз каюту.
це вчення в практику. Хоча Георгій Михайлович Рудий
Зупинився і аж прикипів вухами до заповітних
писав про це сім років тому… — додав він, відчуваю-
дверей.
чи на своєму обличчі її пухнасте волосся. — Власне, то
— Так… Так… Ще трошки… — почув голос Мар’ї
так… Вам це не потрібно. Ви ж свого Шерла обожню-
Матвєвни Гурчик.
єте з його Мі… Міхрютками.
Їй у відповідь залунав здушений стогін клятого на-
І одразу зрозумів, що зайве ляпнув.
реченого:
Адже Муся стрепенулася, мов укушена змією:
— О! О! О! А! А! А! Що ви зі мною робите?!
— Так! Він не гірше вашого про це говорить. Але
І суворий наказ генеральської доньки:
в художній формі!
— Приберіть язик! Так мені незручно!
Олексій зморщився, дістав з кишені флягу.
Плюнув спересердя Іполит Вікентійович, почерво-
— От-от! — злорадно закивала Муся. — І, запев-
нів мов рак і, докірливо хитаючи головою, пішов з го-
няю вас, не п’є!
ря пропустити чарочку до салону.
— Та це — настій календули, запевняю вас, — зні-
* * *
яковів Олексій. — Можете покуштувати. Зуб замучив…
— І не такий боягуз, як ви! — не здалася Муся.
— Та це одна секунда, страхопуде! — продовжувала
А потім зробила несподіване: міцно вхопила голо-
боротися з Олексієм Муся.
ву Олексія, розвернула до світла.
Нарешті той змирився, затих і покірно роззявив
— Та ви що? — запручався він. — Задушите!
рота.
— І правильно зроблю… — сказала Муся. — Не кру-
Муся з полегшенням зітхнула і почала розглядати
тіться! Дайте-но гляну… Зараз я вам його висмикну!
наданий їй плацдарм.
Олексій хотів було підвестися, але дівчина суворим
