– А як їх називати?
– Пані Олександра, пані Надія…
– Буду я ще якусь бабу панією називати!
– Ну хоч по-батькові, а то..
Алла невдоволена піднялася й поїхала додому..
Петров витер потилицю і повернувся до своїх проблем. Ситуація затяглася…. Ішов третій день марафону, і як на третій день хвороби, він має вибухнути кризою… І ця проклята криза витала у повітрі. Одну ведучу вже забрав чоловік, інша втекла сама… Невиразні, схожі одна на іншу «улюблениці» телеглядачів збивалися купкою, поки пускали рекламу, пили чай без цукру, а гример накладала їм тіні під очима й малювала впалі щоки. Вони шепотілися і нагнітали атмосферу, що буде коли їх вигонять на вулицю…. Йти у центр зайнятості? Пішла чутка, що там всіх посилають на громадські роботи, які фінансує Айрапетов, один із потужних депутатів міської ради і один із «загарбників». То що – мітлою махати за 600 гривень? Інші казали, що освічених направляють до бібліотек книжки перебирати. Дівчатка засумували, натягли пов’язки і попленталися до студії …
Петров у своєму кабінеті, дивився телевізор, дзвонив, командував кого забрати, кого пересадити, вимагав замінити Максима, який вже почував себе зіркою і вимагав збільшення зарплатні. Подзвонив Крищенкові і загорлав наче підбитий птах:
– Киньте головний мессідж – люди втратять роботу! Улюблені кореспонденти підуть із екрану!
Кинули…. Та , городяни не розрізняли своїх «улюблених кореспондентів». Знали тільки Аллу Цвітковську по її передачах, де вона з собачами на канапах лежала… Та з її чоловіком – «Філософією Хутра» – їй нема про що хвилюватися.
Петров втиснув у крісло… Треба щось терміново робити… Співчуття ніякого, більше тих, що зловтішаються. Раптом подзвонив олігарх і розлючено повідомив, що в Києві вже й кури сміються від цього марафону й щоб він сідав із «загарбниками» за круглий стіл і щось вирішував.
– Зараз тобі не кучмівські часи, дурню! Преса начебто мусить бути вільною й пропонувати різні думки, а в тебе на каналі – лише одна точка зору. Це зараз не в моді. Терміново шукай опонентів!
Петров випив пігулку й викликав віддану Проскурнячку.
– Організуй опонентів на марафон! …
– Кого?
– Там у рекламному ще є хтось пристойний?
– Може, Вадик?
– Готуй Вадика…А може ще хтось? – запитав жалісливо, згадавши вічно сопливого Вадика. І тут пролунали кроки по коридору й у важкою ходою кабінет зайшов сам головний «загарбник» Айрапетов.
– Ти что тут затєял, ідіот? Короче, я іду в прямой ефір і ставлю точку в етой нісенітницє. Як ти збирався з цього викрутиться? Уже сміється все місто.
Та тут забіг Крищенко.
– Жах, пропустили…Знову сказали, що дзвонять у підтримку…
– Я ж попереджав, допускати тільки знайомих!
– Так вже голоси повторювалися. Скільки там тих знайомих? А марафон вже третій день…. Бабусю Рожнецової вже все місто знає. Вона й так на ранковий коктейль завжди дзвонила й ту саму пісню замовляла, а тепер… І знову вимагали, щоб Цвітковська голодувала.
– Так скажіть, що вона голодує! Тільки вдома!
– І хто в це повірить?
Петров схопився за голову й вискочив у коридор, забувши про загарбника Айрапетова. Через скло він подивився на переляканих дівчат і тіток…. Звичайно, їм є чого боятися! Втратять роботу, куди іти?… Та кого це цікавить? На міському форумі більшість городян сподівалась, що новий власник змінить обличчя каналу. Хто вам змінить обличчя каналу, ідіоти? Айрапетов? Цей мафіозі з мафіозі?
А Айрапетов пройшов повз нього, наче його і не бачив й зайшов на студію. Там він оголосив панібратському Максиму, що він купив цей канал і що він припиняє безглузде голодування й що всі залишаються на своїх місцях і ніхто нікого не збирається звільняти. Потім він вийшов і запросив обм'яклого Петрова в ресторан на 2 години ночі – вирішувати наболіли питання. Приголомшений Петров тільки у кабінеті зрозумів, що нарешті все скінчилося…. Він поїхав на стрілку й уночі в ресторані «Айрапе» відбулася їхня зустріч при участі посередників – місцевих бізнесменів, депутатів, представників мера, губернатора і навіть олігарха.
А ранком, під час ранкового коктейлю, перервавши пісню «Зникли сонячні дні», замовлену бабусею Рожнецової для своєї куми, було офіційно оголошено, що колектив 21 каналу припинив безстрокове голодування, почате через погрозу силового захоплення телестудії. Основні фігуранти конфлікту Айрапетов, Петров і Крищенко заявили, що міська влада втрутилися в рішення питання про 21 канал і конфлікт вичерпано. Всю провину звалили на якогось Михайлова, який виявив себе як найменш конструктивний елемент процесу і який за спинами каламутив воду. Сторони задекларували принципи, згідно яким керівництво каналу й журналістський колектив працюють у звичному режимі і далі подаватимуть глядачам об'єктивну інформацію.
… Скромний підприємець Павлюченко, який сидів із пивом перед екраном після трудового дня, почувши цю заяву крикнув дружині:
– Раю! Твої перемогли! Будеш знову дивитися свої серіали по 21-му!
Рая визирнула з кухні, витираючи руки об квітчастий фартушок:
– Вічно ти чимось незадоволений! Набридло вже!
– Жахливо, Раю, саме те, що вони будуть працювати "у звичному режимі"… Весь цей бунт "Журналісти стали на захист своїх керівників" тільки для того, щоб жити в цьому болоті без змін, Раю…
… І підприємець Павлюченко тицьнув в екран, звідки лунав голос Айрапетова:
– Вирішили відставити всі емоції убік, щоб припинити голодування, – заявив він. – Не робити ніяких протиправних дій.
За ним виступив «найменш конструктивний елемент процесу» Михайлов», який зажадав слова, щоб реабілітуватися в очах городян. Він додав, що ті рішення, які будуть прийматися, ніяким чином не вразять ні трудовий колектив телеканалу, ні його керівництво.
– Останні дні в нас були, як ніколи, напруженими, – віщав Михайлов. – І от ми сіли за стіл переговорів і розв'язали наболілі питання. Можу з точністю сказати, що канал завжди надавав і буде надавати ефір для всіх сторін.
Тут його перебив радісний Петров.
– Ми вдячні всім нашим глядачам, які весь цей важкий для телеканалу час були з нами. Ми почували вашу підтримку.
… Через кілька днів всі вже й забули про голодування, бо більшість телеглядачів навіть її не помітила… Усе повернулося на круг свій. Та сама музична листівка, та сама бабуся Рожнецовоёї і пісня «Отцвели уж давно хризантеми в саду». Правда Алла Цвітковска більше в новинах не з'являлася. Вона відновила свою авторську програму, яку раніше вела на іншому каналі й звідки її посунули. На новинах багато не заробиш, та й заморочливою ця справа виявилася. Легше лежати із собачатами на дивані й рекламувати «Філософію хутра». Свою нову передачу вона назвала «Філософія смаку».
12
Сьогодні вона мусить поставити крапку у справі Забарова. Вже було ясно як день, що адвокати затягують процес, та вона вже вислухала достатньо, щоб в неї склалося враження. Свідків вже по двічі викликали.
Тож – поїхали. Відразу відхилила клопотання захисту підсудного, які були спрямовані на затягування процесу й направлення справи на додаткове розслідування. Реальних підстав для цього не було, прокурор мала ту саму думку та й сам адвокат Куреник прекрасно про це знав, хоча почувши рішення суду про відхилення клопотання про напрямок справи на додаткове дослідування відмовлено за відсутністю підстав, передбачених законодавством, він виразив страшний подив, начебто це було для нього несподіванкою.
На пропозицію судді про можливості закінчення слідства висловились «за» одноголосно. Приступилися до дебатів. Спочатку слово для виступу надали прокуророві, яка вказала на протиріччя в показаннях свідків, проте, враховуючи свідчення експертів та на матеріали кримінальної справи, вона дійшла висновку, що судове слідство сповна довело провину Забарова в носінні зброї й заподіянні смерті іншій людині за статтею 115 частини першої Кримінального Кодексу України.
Сторона Забарова була приголомшена…Вирок – то дійсно найважчі хвилини в судовому процесі. Коли йде розглядання справі, то людина ще не є осудною, а коли хвилина вироку наближається, то конкретизується й майбутнє… Мати Забарова схопилася за голову й заледеніла, а його дівчина завмерла і прикрила очі… Та це був лише початок… Далі слово надали потерпілій стороні. Потерпіла попросила зачитати своє слово сидячки і їй дозволили. Причому суддя додала, що за бажанням учасники процесу можуть вимовляти свої виступи сидячи. Ніна сказала, що вона не вірить жодному слову підсудного про який уламок скла й загрозу його життю зі сторони брата. Вона відкинула всі спроби представити її брата як наркомана й неблагополучного елемента. Так, були складності з його вихованням, так він залишився без батьків у підлітковому віці й було всіляке до армії. Та з армії він прийшов з метою почати нове життя й був на шляху до цього. Денис влаштувався на роботу, хотів одружитися й мріяв про кваліфіковану роботу, тобто хотів одержати професію… Вона вказала, що протистояння Забарова й її брата було нерівним, бо Забаров – то навчений вояка і фізично міцніший за нього. Дії Забарова саме як навченого у спеціальних військах – потрійно карні. Сили були нерівні… Це було побиття її брата, а не бійка, як це хотіли показати деякі свідки. Потім вона перейшла до зброї й здивувалася, що виявляється вогнепальну зброю в Україні можна купити вільно, як картоплю в магазині. За тим вона перейшла до Лисенка, який накрутив Забарова, представивши йому події в гіпертрофованому вигляді. Якщо Лисенкові дійсно загрожувала реальна небезпека від Дениса, то в нього була можливість або покинути місце події, або викликати міліцію. Та Лисенко зволів викликати пасинка. Вона виразила своє щиросердне співчуття, по-перше, дівчині Забарова, яка на слідчому експерименті мало не зомліла й свідкові Кириченко, якій загрожувала реальна небезпека піти за її братом, адже Забарову нічого не було варте в той страшний момент позбутися зайвої очевидиці… Тут Ніна не витримала й заплакала……Плакала як дівчинка… Всі мовчали й чекали, допоки вона заспокоїться… Чекала і суддя…
