«Глянути тепер на людей, – читаємо далі в «Лицарі…» – що їх вихлюпнув на пост державного проводу німецький переворот 1918 року й порівняти їх із мужами, які вибудували наш Райх і творили його, побіч (цих) людей». І далі: «Ключ до світової історії мусимо мати раніше в руках, заки зможемо творити щось ясного… Імперська ідея німців… повинна бути нордійською ідеєю, інакше не буде взагалі ніякого Райху.. Ми повинні расове питання ясно розвязати й, як відповідь, віднайти німецьку державу нордійської раси».
Отже це було переступленням порогу минолої епохи, коли йде про власну національну інтроінспекцію. Ідеал «героя», «европейської людини» – до нього звернулися всюди, де перемагали нові ідеї! Мужі, вкорінені в націю, Чинять історію, а не «часи» й «окруження»… На середньовічні універсалізми не пора. Зле є з нацією, де панують не найкращі: зле, коли нація зажидівлюється – про це говорить історія недвозначно. В науці лібералізм старанно розмежував т. зв. духа він національно звязаної людини. Під кличем «обєктивної науки» поставлено річ «саму по собі» на трон: тоді, коли неможливо працювати над правдою, однаково зобовязуючою й зрозумілою для всіх народів. Лібералізм клав врешті все на карту т. зв. образування, а характер полишав на боці. Його не журило явище, яке заїснувало в европейських країнах за останні десятиріччя, що родини, досягаючи певного щабля на супільній драбині – починають бути вбогі на дітей. Лібералізм множив установи для образування, вірив свято в силу освіти, а не знаходив розвязки проблеми вимирання суспільства.
Всі ці й низка других хвилюючих проблем, що їх залишило конаюче ХІХ століття, найшли свій вислів у Гінтера, як як знаходили вони в других, що стукали до воріт нової доби. Дальший шлях Гінтера був від «героїчної ідеї» до природничо підбулованої «нордійської ідеї». Це був шлях, який проклав німець для Німеччини, але цей шлях у різних виявах відбуває кожна націоналістична ідеольогія, оскільки вона досягає стадію зрілості: від внутрішньої політики до зовнішньої – в органічному повязанні обох аспектів. Антропольогія, про яку тут іде, існувала від десятиліть – Гінтер потрактував її перший – поза певними тезами французького расольога А. Гобіно й знімченого англійця Г. С. Чемберлена – під аспектом історії, політики й моралі. А. Гітлер, А. Розенберг та В. Дарре розвинули теорію Гінтера – перший політичну картину, два другі в новий німецький національний міт; всі вони разом доклали зусиль до того, щоб нордійська теорія стала для німецької нації оруддям змагань за зовнішньо-політичні цілі й завдання.
В чому суть нордійської ідеї Гінтера? «Раса представляється нам – каже він у своєму «Расознавстві німецького народу» – у виді одностайної людської групи, що через властиве їй зєдинення тілесних познак і душевних прикмет, різниться від кожної іншої (в такий спосіб складеної) людської групи й плодить усе лише рівних собі». Основна субстанція німецького народу нордійська; до неї вдерлися ще: вестійська, остійська, динарська, отсбалтійська, фелійська й судетська раси. Висновок для популяційної політики: поодинокі раси мусять множитися окремо, при чому нордійська, як найцінніша раса в світі взагалі – найсильніше.
Як бачимо, Гінтер підкреслює, що з певними формами тіла дідично звязані теж певні духовні й душевні прикмети, як теж риси характеру; вони щоправда при сильному мішанні можуть бути дідично виділено, але в непомішаних расах тісно звязані між собою. Отже з цього випливає, що з певними расами сполучені певні культури й політично-історичні події, та що разом із загином або новим вривом якоїсь раси, з переверствуванням або змішанням двох чи більше рас – ростуть або падуть здібності, зміняється спосіб думання й діяння певного населення. Расознавство це ключ світової історії; кермування расою – це клич до світової політики.
Роди, що творили історію – заявляє Гінтер – були впродовж усього її розвитку, нордійської крови, починаючи від Індій (а навіть найранішого періоду Східньої Азії), через Персію, Грецію, Рим, Францію, Русь аж до Німеччини. Ці роди були нордійськими хвилями, що одна за одною йшли з території теперішньої північної Німеччини (над Остзее) в світ. І навпаки – з загином нордійської раси – приходить до загину народів. Нордійська теорія є очевидно проти «духових рас». В Гінтера й ще більше в Розенберга знаходимо дуже гостру критику всяких других месіянізмів, крім нордійського: «руської людини» Достоєвського, «післанництва сходу» взагалі й усякої «азійської магії»… Зокрема, сильна протисловянська нота помічалася вже у француза-расольога Гобіно: «Словяни – пісав він – є одною з найстарших, найбільше зужитих, найбільше змішаних і звироднілих родин, які лиш є. Вони були вичерпані ще перед кельтами»…
Доктрина націонал-соціялізму відкидає денаціоналізацію чужорасового елементу й насильне поневолення чужої нації. Форми нової запліднюючої нордійської хвили з території Отсзее мусіли змінитися. Цій доктрині йде про те, щоб усі народи відчували, що вони мають завдячувати нордійцям: для всіх їх, нордійці – це фундатори їх держав, їх колишньої величі і слави. І сьогодні, коли нордійці й не хочуть ніким насильно володіти, вони все ж готові помагати поодиноким націям у їх життєвій боротьбі й державному будівництві, але вчитися треба з них, наслідувати їх, ставити перед собою їхні ідеали. Ця тенденція – при европейській діяспорі німців за останні століття, коли вони всюду станули б свідомі своєї нордійської місії – може бути основою імперії в тому розумінні, як це ми бачили вище в Мусоліні. В німецькій расьологічній літературі наводяться широкі таблиці німецьких прізвищ визначних людей у Росії, в балтійських державах, Польщі, Чехії, Мадярщині й т. д., великий відсоток німців у Новому Світі – всі ці тисячі й мільйони не були нордійсько свідомими. Але коли всі вони стали б свідомими нордійцями, то не потребували б кидати своїх теперішніх націй і держав – німецька імперія фактично існувала б, заснована в світовій реалізації нордійського післанництва, до якого надихнув і очолює його – Третій Райх.
Нордійська раса не сповняла за останні часи своєї місії не тільки через брак свідомості, але й з других причин. Як передова в усьому, поносить вона найбільше жертв теж у всіх війнах. Бо напр. старшин в арміях найбільше нордійців, а старшина гине відсотково куди більше, ніж рядовиків. Після війни економічна криза найбільш вдарила знов таки нордійців – і їхні родини поневолені були обмежити число дітей, і т. п. Висновок із цих усіх фактів може бути один – нордійці мають стати расово свідомими й посилити свій евгенічний зріст. Франція негроїзується, другі романські й словянські народи давно перестали бути нордійськими – єдина надія на народи германської мови, що повинні наново знордизуватися. Отже місія німецького націонал-соціялізму в свойому метовому призначенні понаднаціональна – йде про порятунок дегенеруючого людства. Цю місію перебирає на себе перед світом наразі немецька нація під знаком гачкового хреста. Вона стає таким чином носієм і реалізатором високої історичної функції.
Дальший хід думок Гінтера в основному такий: Нордійська раса є найціннішою расою індогерманського німецького народу – отже треба її заховати і розмножити. «Треба сказати ясно – читаємо в нього – що внутрі німецького народу – нордійська кров мусить бути «бажаною», а не-нордійська кров «менше бажаною»… Такий погляд… не звертається проти поодинокої ненордійської людини… він має на меті охоронити бажану нордійську кров перед загином і цю бажану кров рішуче, як це тільки можливо, попирати. Ствердження науки про дідичність, що вартість одиниці, самої по собі, різна від її вартості, як життєдателя – це ствердження буде основою для всякого розваження. Є й бувала нераз тілесно гірше або зле випосаджена одиниця, що дала німецькому народові високі духовні цінності, але вдумчива людина не схоче, щоб вона оставила чи мала б оставити своєму народові нащадків. Її вартість, як одиниці, є власне різною від вартості, як життєдателя – що одначе її, як одиницю, не може якось обезцінювати».
Гінтер витягає зо своєї теорії висновки й для розуміння мистецтва. Так само в ділянці історіознавства – на місце «спіритуалістичної» з одного боку й «матеріялістичної» – з другого, Гінтер видвигає «антропольогічну» історіософію. В ділянці виховання ставить за взірець грецьке «гімназіон»: «Необразованим уважали й того, хто не вмів плавати… хто не міг оцінити людського тіла під оглядом краси й здоровля». Грецьку «кальоскаґатію» ставить він як приклад типово нордійський. Чи злочинець і геній родяться вже собою, чи має взагалі якесь значення виховання? – на ці питання Гінтер дає таку відповідь: «Виховання має надати осягненій добром людині з високовартісними дідичними нахилами – напрямок, зорієнтований на цілість – народ і державу. Сам добір ще не будує доброї держави».
