В одні. У другі. У треті.
Але зачинити не встигла — Шнур був за три кроки
І — жодного відгуку!
від неї.
Музика з салону лунала голосніше.
І Муся помчала лабіринтами коридорів до сходів,
— Очі чорніє-є-є-є!!! — волав циганський хор.
що вели нагору.
Дихання Шнура наближалося.
Один стрибок, один кидок руки — і Муся опинить-
* * *
ся в його пащі.
…Що думає миша, втікаючи від кота?
Сили покидали її, вона ледве ворушила ногами,
І чи думає взагалі, коли мчить, наштовхуючись на
безтямно штовхаючи зачинені двері кают.
стіни, де немає жодної рятівної шпарини, відчуваючи
Шнур теж стишив кроки, ішов за нею спокійно,
лише одне: кроки смерті за спиною…
впевнено, заганяючи в самий куток коридору.
192
193
І — посміхався…
А коли наважилась розплющити, побачила, що
«Усе будемо робити неспішно, птахо…»
перед нею стоїть Ванда.
Усе ж таки є Бог на світі!
— Там нікого немає, — сказала вона і присіла по-
Одна з дверей несподівано відчинилася.
руч із майже непритомною від жаху Мусею. — Ви,
— Рятуйте! — прошепотіла Муся в темряву.
певно, чоловіка злякалися…
Чиясь рука втягнула знесилену дівчину досе-
— Він мені не чоловік! — вигукнула Муся. — Але
редини.
то був не він, а інший!!!
Двері грюкнули, ключ провернувся у шпарині…
— Усі ми грішні… — співчутливо зітхнула мадам
За ними пролунав удар кулака.
Такіхасі, певно, натякаючи на недавню ганебну сце-
Муся здригнулася і повільно сповзла по стіні на
ну в цій же каюті. — Заспокойтесь. Ви в безпеці.
підлогу.
Ми не дамо вас ображати! Я зараз викличу капі-
тана і…
* * *
— Ні! Не залишайте мене! — немов скажена за-
…І побачила перед собою знайомі вишиті бісером
кричала Муся. — Він і вас уб’є! Тепер ми обидві у не-
капці.
безпеці. Він заховався за рогом, я в цьому певна!
Ванда Такіхасі підхопила Мусю, обняла за плечі
Вибачте мене, накликала на вас біду!
і допомогла лягти на канапу.
Ванда обняла її і погладила по тремтячому плечі.
Погляд її був схвильованим.
— Це ви мене вибачте. Не знала, що він у вас та-
Допомігши Мусі зручно влаштуватися на подуш-
кий тиран…
ках, Ванда рушила до дверей.
— Та ні! Кажу ж: ні! Це інший!
— Не відчиняйте! — закричала Муся. — Він мене
Муся розридалася, обіймаючи Ванду.
вб’є!
— Дорога сестро, — казала та, стискаючи її в обій-
— Хто? Ваш чоловік? — обернулася до неї здиво-
мах. — У житті буває всяке. Знаю, на жаль, по собі.
вана Ванда.
Усе минеться. Усе владнається. Я вас нікуди не від-
Муся щосили затрясла головою, замахала руками:
пущу. Я сама поговорю з ним. Вас ніхто більше не
— Злочинець! Вистежив мене… Не відчиняйте!!!
скривдить. Обіцяю. Вам треба відпочити, прийти до
Ванда недовірливо поглянула на неї, зробила за-
тями. Усе буде добре…
спокійливий жест і… вийшла в коридор.
Вона обережно огорнула Мусю ковдрою, гладила
Муся нагребла на себе простирадло і скрутилася
по голові, мов дитину.
бубликом, піджавши під себе ноги.
Муся розчулено схлипнула.
Більше тікати було нікуди.
І несподівано з усією гостротою, котра вколола її
За кілька хвилин двері знову відчинилися.
серце, подумала, що вона ніколи не знала і не відчу-
Муся заплющила очі.
вала такого теплого материнського піклування.
194
195
* * *
* * *
…Олексій Крапка все ще бродив серед гостей, час
Думки про несподівано зниклу напарницю вмить ви-
від часу поглядаючи то на годинник, то на двері са-
вітрилися в Олексія з голови.
лону.
Він забіг до каюти (все ж таки сподіваючись, що
Звісно, від його навіженої напарниці можна було
знайде в ній Мусю, але — марно!) і кинувся до її сак-
очікувати всякого.
вояжу, котрий (і це було дивним!) усе ще стояв на міс-
Цілком вірогідно, що вона все ж таки вициганила
ці — під Мусиним ліжком.
у капітана іншу каюту і тепер спить собі спокійно, по-
Розкрив його, ламаючи замок і сподіваючись, що ха-
лишивши його напризволяще.
зяйка саквояжа не застукає його в цю неприємну мить.
Вона така!
Витрусив із книжки папірці з купою відбитків, по-
Що ж, можна обійтися і без неї.
шарудів, знайшов те, що шукав, — аркуш, підписа-
Олексій підійшов до столика, де сидів князь із дру-
ний «Санкт-Петербург. З роялю», витягнув лупу, увімк-
жиною. Місце поруч із ними, де зазвичай вечеряла
нув лампу.
мадам Такіхасі, було вільним.
Обережно поклав поруч із аркушем плитку шо-
Щоправда, рештки шоколадної плитки і порожня
коладу.
філіжанка, що стояли на столі, красномовно говори-
* * *
ли про те, що прекрасна Ванда була тут.
Олексій чемно вклонився поважній парі.
…Жорж Шток, тримаючи клітку з Семеном на рівні
— Дозвольте дізнатися, це ваше? — запитав він,
очей, аби папуга міг бачити хазяїна і не лякатися не-
указуючи очима на шоколад.
відомої місцевості, прогулювався звивистими черво-
— Це залишила мадам Такіхасі, — відповів князь. —
ними коридорами пароплаву, очікуючи того часу, ко-
Послалася на головний біль. Навіть шоколад не
ли маман вкладеться спати.
доїла…
— Сутужно тепер нам буде, — скаржився він вір-
— Можна мені забрати? — з глибоким хвилюван-
ному супутнику. — Маман зовсім оскаженіла. Просив
ням запитав Олексій.
червінець — не дає. Не те що татусь…
— Зробіть милість… — знизав плечима князь, на-
— Дай червінця! — заволав Семен на весь ко-
магаючись нічим не виказати свого здивування.
ридор.
Олексій обережно взяв залишок плитки зі столу
— Кажу ж тобі: немає ані копійки! — відповів
і відкланявся.
Жорж. — Дурень ти…
— Це ж треба! — презирливо прошепотіла йому
— Сам дурень! — не поліз за словом під крило
вслід княгиня. — Вже недоїдки за нею підбирає! Фі.
Семен.
І що ви всі в ній знаходите, га? — суворо звернулася
Від такої образи від рідної душі Жоржу стало зов-
до чоловіка. — Косоока і до того ж худа, мов тріска. Фі!
сім сумно.
196
Ані чарочки лікеру випити в шинквасі, ані панянку
тістечком пригостити.
Таке життя, що хоч…
Не додумав — перечепився об чиїсь ноги, що стир-
чали з підсобної кімнаті з написом «Чиста білизна».
Ноги були в грубих матроських чоботах.
Певно, п’яний матрос задрімав, подумав Жорж і тро-
хи прочинив двері, зацікавлений своєю знахідкою.
Придивився уважніше до сплячого і одразу відсах-
нувся: голова матроса була скручена на всі немож-
ливі сто вісімдесят градусів!
Притискаючи до себе клітку з переляканим Семе-
ном, Жорж прожогом кинувся до каюти слідчого, який
нещодавно розпитував їх із матір’ю про татуся.
Нехай розбирається!
* * *
…Іполит Вікентійович щойно закінчив вечірній туалет: ретельно розчесав волосся, пригладив його і одягнув
нічну сіточку.
Став перед люстерком, роздивляючись своє облич-
чя. Висмикнув пінцетом волосинку з лівої ніздрі.
Скривився.
Чхнув.
І вже збирався зняти халат, готуючись до сну, як
у двері закалатали.
Іполит Вікентійович неспішно запахнув халат, по-
гладив скроні, провів пальцями по вусах і тільки тоді
провернув ключ у замковій шпарині.
До каюти увірвався Жорж Шток.
— Там!!! — закричав Жорж, махаючи вільною від
клітки рукою вбік коридору.
Іполит Вікентійович зморщився.
198
199
Хотів почути щось путнє, але Жорж сильніше зама-
— Та він за одним тут послом стежив. Якісь давні
хав руками і знову видихнув:
в них рахунки…
— Там!!!
— Послом? — здивувалася Ванда. — Хіба тут був
Довелося Іполиту зняти сіточку з голови і попряму-
якийсь посол? Я вже з усіма познайомилась — і ні-
вати за цим навіженим, який, мов пес, вів його кори-
якого посла не бачила.
дором, оглядаючись і щосили розмахуючи кліткою…
— І не могли бачити! — пошепки вигукнула Му-
ся, озираючись на двері. — Адже його у перший же
* * *
день убили.
— Накликала на вас біду… — говорила Муся, трима-
— Убили? Боже мій! — стисла її руку Ванда. — Як
ючи Ванду за руку.
таке могло статися? Хто? Не можу повірити… Так, тут
Та, закутавши дівчину ковдрою, сиділа на краю ліж-
дійсно небезпечно…
ка і вологим рушником витирала сльози з її обличчя.
Мусі сподобався її переляк. Ще б пак! Зацікавити, Муся важко дихала і тремтіла.
вразити таку жінку було не просто.
Перебування в крижаній камері давалося взнаки.
— Так, небезпечно, — сказала Муся. — Та й пан
