сюди! Можна було б якось простіше…
трачай сили, дурненька…
— Не можна, — суворо відрубав старший. — Тут
І накрила її обличчя подушкою…
найбезпечніше. До того ж на березі креслення діста-
лося б німецькому резиденту. А ми їх візьмемо тут.
* * *
Добре, що суб’єкт повів подвійну гру і — на нашу
У чорній воді коливалися зірки і розчинялись, мов цу-
користь.
кор, у сяйві широкої місячної стежки.
Він знову поглянув на годинник:
Посеред неї так само коливався і потопав у світлі
— Він має бути тут за годину. Уночі пароплав став-
рибальський баркас.
лять на якір — для зручності пасажирів.
У ньому темними силуетами вимальовувалися
— Суб’єкт нам потрібен?
дві фігури.
Вітольд Вікторович зморщився і кивнув на воду:
Ледь помітною окантовкою мерехтів довкола бор-
— З ним, прошу, без подібних жартів!
тів баркасу червоно-водянистий слід.
— Милосердна ви людина, — посміхнувся молод-
Фігура, що належала ватажкові цієї команди, здій-
ший и додав, серйозно дивлячись опоненту в очі: —
няла руку до очей, приглядаючись до годинника, що
Ми підемо іншим шляхом! Терор, терор і ще раз терор!
сяйнув у темряві золотим ланцюжком.
Вітольд Вікторович докірливо похитав головою,
Докірливо похитала головою, вдивляючись за борт.
але нічого не відповів.
206
Море було тихим, далеко на чорному горизонті,
що зливався з ним, майоріли ледь помітні вогники
пароплава.
* * *
Олексій уже був на порозі, як з-за дверей почулися
кроки.
Вони прошелестіли, немов осіннє листя, що па-
дає на м’яку землю, але для його слуху цього було
достатньо.
Він вимкнув гасову лампу, швидким рухом згріб
подушки на ліжку, накрив їх ковдрою.
Сам притиснувся до стіни, поклавши руку до кишені.
Двері, в яких коротко скреготнула відмичка, безгуч-
но відчинилися.
Жовте світло з коридору на мить висвітило тендіт-
ну чорну фігурку, що ковзнула досередини.
Фігурка завмерла, роздивляючись накрите ковд-
рою «тіло», підібралася ближче, схилилася.
Пролунав ледь чутний звук, схожий на коротке
дзижчання бджоли.
Олексій наставив на фігурку револьвер і увімкнув
світло:
— Сподіваюсь, наступну порцію отрути ви не встиг-
ли приготувати, мадам Лібо?
Ванда повільно обернулася.
— Де креслення? — захриплим голосом запитала
вона.
— Поспішаєте? — Олексій іронічним поглядом оки-
нув її дорожній костюм. — Власне, я також. Тому про-
поную вам негайно віддати мені те креслення, що ви
вкрали в убієнного вами ж морського інженера Вік-
тора Передері! Бачте, ми з вами тут у одній справі…
208
209
Ванда закусила губу, скривилася, поглядаючи на
Вона простягнула руку.
наставлений на неї револьвер.
Олексій з понурим виглядом пройшов повз неї вглиб
— Не дочекаєтесь!
каюти, роблячи вигляд, що дійсно пішов по креслення.
Олексій звів курок.
Ванда з переможним виглядом спостерігала за йо-
— Тоді мені доведеться взяти його самому. По-
го згорбленою спиною.
вірте, мені це буде прикро, — посміхнувся холодно
Але то була оманлива мить.
і зморщився. — Обшукувати небіжчиків — справа
Зробивши кілька кроків, Олексій наблизився до
неприємна і не зробить мені честі. Краще віддай-
жінки і накинувся на неї, намагаючись видерти з її ру-
те самі.
ки пляшечку.
Ванда посміхнулась:
Але Ванда, ніби очікуючи на подібний підступ, вмить
— Ви цього не зробите!
відстрибнула мов кішка і зробила те, на що не очіку-
— Ви впевнені? — навзаєм посміхнувся Крапка.
вав навіть такий досвідчений у бойовому мистецтві
— Так, — кивнула Ванда і додала значуще: — Адже
сищик Крапка!
у вас тут є ще один інтерес…
Нога жінки злетіла високо вгору, і Крапка отримав
Рука сищика затремтіла.
міцний і точний удар у чоло.
— Що ви з нею зробили?!
Від болю і несподіванки щодо можливостей тендіт-
— О, як пристрасно! — засміялася Ванда. — А во-
ної жіночої ніжки Олексій відлетів у протилежний
на казала, що ви чужі! Не хвилюйтесь так: вона жи-
бік каюти і крізь блискавки, що дощем посипалися
ва. Поки що… Але помре через пару годин, якщо не
з очей, помітив, як прочинилися і зачинилися двері.
прийме ось це.
Кілька секунд приходив до тями, дивуючись, якого
Вона вийняла з декольте крихітну скляну пля-
прогресу досягло мистецтво кунг-фу, і намагаючись
шечку.
пригадати свої знання в цьому виді східної боротьби.
Олексій опустив револьвер.
Був би час, певно, пригадав би! Але часу не було.
— Ваші умови? — тихо вимовив він.
І Олексій, усе ще похитуючись, ринувся навздогін.
Ванда полегшено зітхнула:
Побіг порожнім коридором.
— Так краще… Отже, я вам даю протиотруту, ви ме-
Ледь чутний шлейф жасминового аромату, мов пу-
ні — друге креслення. І розходимось з миром. Ну як?
тівник, вів на нижню палубу.
— Я не можу дати вам креслення, — сказав Крап-
Вискочив у темряву і тишу.
ка. — У мене його немає!
Дослухався: крім плюскоту хвиль — жодного звуку.
— Немає? — скинула брови Ванда. — Не вірю.
Керуючись логікою, що мадам запланувала діста-
Певно, ви ж обшукали всі речі Айзена — те, чого не
тися шлюпки, тихо почав прокрадатися до корми.
встигла зробити я через того дурнуватого ювеліра.
Аромат жасмину розчинився в морському повітрі.
Креслення!
Тиша заколисувала.
210
211
І заколисала б, якби кішка-Ванда не стрибнула
У воді Крапка ожив і збадьорився, мов молодий
йому прямо на спину, вп’ялася в горло гострими па-
поранений дельфін, і, високо скидаючи руки, поплив
зурами.
за шлюпкою, не відчуваючи болю.
Олексій захрипів, закрутився, намагаючись ски нути
На диво, наздогнав підступну втікачку досить
зі спини наїзницю і десь у глибині єства радіючи, що цю
швидко.
ганебну сцену не бачить Муся — от би посміялася…
Якби міг у цю мить думати, то здогадався б, що
Згадка про Мусю змусила його напружити всі си-
прекрасна Ванда, опустивши весла… очікувала на
ли, втрачені ще під час нападу в каюті — і Крапка, на-
ворога.
близившись до перил, повернувся спиною, намагаю-
Підпустила ближче.
чись скинути кляту «ніндзя» у воду.
І ще один удар, сильніший за всі інші, зрушився
Але та все ж таки встигла натиснути на його сон-
Олексію на голову.
ну артерію, чим значно полегшила свою вдачу пото-
Ванда посміхнулась і знову налягла на весла,
пельниці — і, скориставшись миттєвим запаморо-
вдивляючись у місячну доріжку, по якій назустріч їй
ченням супротивника, з усієї сили вдарила його
плив баркас.
головою о чавунні перила.
Це вже було занадто!
* * *
Олексій упав до ніг прекрасної Ванди, заливаючи
палубу кров’ю.
Коли між шлюпкою і баркасом лишалася відстань
Цього було достатньо, аби Ванда вмілими і точни-
простягнутої руки, а Вітольд Вікторович дійсно про-
ми рухами спустила шлюпку в хвилі морські.
стягнув руку, аби допомогти жінці перебратися до
Учепившись за канат, ковзнула донизу.
більш надійного прихистку, над морем спалахнули
І пропала в темряві.
кілька прожекторів.
Крізь шар вати, в котрому опинилася голова си-
Вітольд Вікторович і його супутник Володя безтям-
щика, він почув, як заплюскотіла вода, підкоряю-
но кліпали засліпленими очима.
чись перевеслам.
— Наказую кинути зброю і здатися! Ви оточені! —
Вічний сором або смерть, подумав Крапка і, зі-
пролунав голос із гучномовця.
бравши останні сили, перевалився через перила…
Голос, до речі, дуже схожий на рев генерала Мат-
вія Івановича Гурчика…
Прожектори спрямували перехресне світло вго-
* * *
ру — це дало змогу побачити картину, гідну пензля
Усе ж таки велика сила — холодний душ!
Айвазовського, в цілому: біля баркасу і шлюпки сто-
Особливо якщо цим душем є холодні хвилі нічно-
яв великий поліцейський катер, на борту якого було
го моря.
зо десять озброєних військових.
212
213
Вітольд Вікторович кивнув Володі — мовляв, іще
Підбіг до Ванди і зовсім нечемно сунув руку їй за
одна ходка на каторгу в цій клятій імперії їм забезпе-
пазуху.
чена — і обидва покірно підняли руки догори.
Вийняв звідти якийсь предмет, сунув його до рота
Ванда криво посміхнулася, охайно склала весла
і… миттю кинувся туди, звідки його щойно витягли —
уздовж човна і гордо схрестила на грудях руки…
