— А за «чоловіка», тобто Олексія Богдановича, я не
Шток, гадаю, загинув не без чиєїсь допомоги.
серджуся, — слабо посміхнулася Муся. — Ми зовсім
— Благаю, не жартуйте так, — затремтіла сильні-
і не одружені…
ше за Мусю чарівна Ванда. — Така приємна подо-
— Тобто?
рож — і ось, на тобі! Навряд чи мої нерви зможуть та-
— Ну, не чоловік він мені, — залюбки почала пояс-
ке витримати. А у вас є хоч якісь докази?
нювати Муся. — Просто звичайний сищик. З Києва.
— Гадаю, скоро будуть, — поважно сказала Му-
Я його і не знала зовсім. А я з Санкт-Петербурга. Про-
ся. — Ми спочатку думали, що те все на ґрунті рев-
сто нам треба було якось на цей пароплав потрапити.
нощів. Або помсти. Або шантажу. Але то все маячня, А як потрапити, якщо місць немає? От і найнялися вас, побічний, так би мовити, ефект. Тут справи серйоз-
тобто гостей, розважати. Ролі виконувати. Аби веселі-
ніші. Політичні! Але про них я вам не можу розпо-
ше всім було їхати. Така вигадка капітана…
вісти.
— Оце так новина! — не втрималася від вигуку
— То й не треба! — ледь не благала перелякана
Ванда. — А навіщо ж вам це треба?
Ванда. — Але, гадаю, варто про це все сповістити на
Мусі так приємно було розмовляти.
берег, у поліцію! Вам удвох із цим не впоратись.
Тільки зараз вона відчула, як їй не вистачало до-
— Так, вірно… На берег… — кивнула Муся і хоті-
вірливого тихого жіночого спілкування — такого, яко-
ла було підвестися. — І татусеві телеграфувати…
го у неї ніколи не було.
Але Ванда лагідно вклала її на ліжко.
А тут з’явилася подруга. І не просто подруга — ря-
— Ви вся горите, люба, — сказала вона, поклав-
тівниця…
ши Муся руку на чоло. — І вам потрібний новий
200
201
одяг — погляньте на сукню. Зараз пошукаю для вас
Телеграфіст вправно вистукував повідомлення.
щось зі свого…
Іполит гнівно озирнувся на Жоржа, що плутався
Муся лише зараз звернула увагу на те, що її сук-
у нього під ногами.
ня розірвана і заплямована коров’ячою кров’ю.
І ще раз впевнено додав:
Ванда вийняла з шафи зелене кімоно:
— Мною знешкоджений… Підпис: Іполит Ши-
— Ось, переодягніться. А я сама сходжу до теле-
ряєв.
графіста: скажете, кому і що сповістити.
* * *
— Не залишайте мене! — вигукнула Муся.
— Не бійтесь, я скоро повернусь, — сказала Ван-
У каюті Мусі, де, як звісно, Мусі не було, а був лише
да. — А поки що випийте ось це.
Олексій Крапка, горіло кількох гасових ламп, під
Вона накрапала в склянку з водою краплі.
якими сищик усе ще вивчав аркуші з Мусиного са-
— Це вас заспокоїть.
квояжу.
Муся покірно випила ліки, з соромом помітивши,
Точніше, вже не вивчав, а, схилившись над білим
що її зуби торохкотять об край склянки.
папірцем, тер утомлені очі.
— От і добре, — сказала Ванда. — Я вам допомо-
— «На яшмових сходах біліє холодна роса. Промок-
жу, не хвилюйтеся. Я сходжу до радіорубки.
ли панчохи. Пливуть мовчазні небеса…» — у глибо-
— Так, так… Дякую… Це треба зробити негай-
кій задумі промовив він.
но… — впадаючи в теплу дрімоту, пробурмотіла Му-
І зачарувався мелодією рядків, від котрих по ка-
ся. — Зараз скажу вам адреси…
юті дійсно попливли урочисті важкі хмари, поглянув
І — зарилася головою в м’які пухові подушки…
у вікно, з жалем похитав головою і додав:
— «Дивлюсь крізь фіранку на місяць осінній пе-
* * *
чальний, — на тихій воді він тремтить і повільно
…У радіорубці кипіла робота!
згаса…»
Іполит Вікентійович бадьоро ходив із кутка в ку-
Місяць за вікном дійсно виглядав сумним.
ток маленького приміщення, диктуючи телеграфісту
— Лі Бо… — вимовив сищик.
текст телеграми.
Постукав пальцями по поверхні столу.
За ними дріботів Жорж, вловлюючи кожне слово
Пробурмотів:
відважного слідчого.
— Ось ми й зустрілися, пане Лібо… Довго ж я вас
— Санкт-Петербург. Четверте поліцейське управ-
шукав…
ління… — диктував Іполит Вікентійович. — Генера-
У наступну мить він уже скочив зі стільця, з три-
лу Гурчику. Так: Гур-чику. Пишіть так: мною впійма-
вогою оглядаючи порожнє Мусине ліжко.
ний і знешкоджений небезпечний злочинець Петро
Накинув сурдут, порився в своїй валізі.
Шнур. Так: Пет-ро Шнур!
Знайшов на дні револьвер…
202
203
* * *
— Хто ви? — хрипло прошепотіла Муся.
…У каюті запахло жасмином.
Ванда повільно накинула на плечі білу чоловічу со-
Крізь важкі примружені вії Муся побачила легку
рочку, неквапно підійшла до дівчини.
запашну хмаринку, що вилітала з круглого флакону
Муся смикнулася, спробувала підвестися, але
з парфумами, який тримала в руках Ванда, і з задо-
марно.
воленням вдихнула приємний аромат.
Побачила низько над собою біле обличчя з яскра-
Ванда сиділа в пелені цієї хмаринки, мов екзотич-
во-червоними вустами.
на пташка, повернута до Мусі спиною так, що дівчи-
— Тихо, тихо…
на бачила її обличчя в дзеркалі трельяжу.
Біле обличчя було так близько, що Мусі здалося,
Поставивши флакон на місце, Ванда скинула шов-
жінка зараз її поцілує і від того на чолі залишиться
ковий халатик, пройшлася до шафи, вийняла звідти
червоний слід.
вішалку з білою чоловічою сорочкою.
Але Ванда, схилившись, прошепотіла їй у саме вухо: Вона щось тихо наспівувала приємним мелодій-
— Друге креслення в тебе, чи не так? Або, точніше, ним голосом.
у нього?
Муся чула його немов крізь повітряну подушку, ко-
Муся зрозуміла, що ще кілька таких хвилин — і во-
тра несподівано утворилася довкола її голови, немов
на взагалі втратить можливість говорити: заспокійли-
крізь скло, ніби ця мелодія лунала звідкись із хвиль
ві краплі, певно, виявилися зовсім заспокійливими.
морських, що тихо билися в борт пароплава…
Зібравши всю волю на кінчику язика, вона виду-
шила з себе:
— Пастуше, пастуше,
— За що ви вбили Штока?..
Люблю тя то душі.
Ванда з посмішкою відсторонилася, відійшла, по-
А що мене болі,
Скажу ти до волі.
чала застібати ґудзики, усе ще посміхаючись Мусі
крізь зелене марево.
Черодийку маєш,
— Побачив мене, дурень. Зайшов до Айзена борг
Рядить їй не знаєш.
стягнути, — спокійно пояснила вона.
Тобі з нею лихо,
Їй з тобов не тихо…
Муся могла стежити за нею, хіба що рухаючи зі-
ницями.
І немов через цю повітряну подушку, крізь скло,
Ванда витягла з шафи креслення, згорнула його
крізь воду затьмареного зору Муся побачила чорного
і сунула за пазуху.
метелика, що мерехтів на вузькій оголеній спині тієї, Накинула шкіряний жилет, щільно застібнула на всі
кого вона вже не могла упізнати. Адже в очах двоїло-
ґудзики, поправила вузькі чорні брюки.
ся, дихання ставало уривчастим і не доносило ки-
Навіть у такому стані Муся зауважила, яка вона
сень за призначенням — туди, де пульсував мозок.
гарна в цьому піратському вбранні.
204
205
Ванда підібрала волосся під капелюх.
— Не варто було, Володю… Ми не бандити. У нас —
А потім зробила ще один рух, котрий пояснив Му-
місія, мета…
сі — але це вже було не суттєво — природу маленько-
Молодший витягнув із кишені білу хустку, ретельно
го отвору в шиї вбитого інженера Віктора Передері: витер руки, кинув у воду, відповів:
дістала зі скриньки крихітний прилад, схожий на арба-
— Не ображайтеся, вельмишановний Вітольде Ві-
лет, заряджений ампулою, сунула його до кишені…
кторовичу, але ваше покоління завжди так: крок
Помітивши розширені Мусині очі, посміхнулась:
уперед — два кроки назад! Завтра ж цей пролетарій
— Чудовий винахід моїх пращурів. Але ти помреш
міг нас здати!
не скоро і не боляче. Не бійся. Спочатку побачиш чу-
Він простягнув старшому пачку зібганих асигнацій: дові сни. Тобі сняться кольорові сни? Певно, що так,
— І гроші зекономили. Візьміть для партійної ка-
адже ти надто юна — молодим завжди сняться кольо-
си — ще згодяться.
рові… А ось за чоловіка твого липового я не пору чусь.
Старший поморщився.
Тут, — вона вказала на місце, куди поклала арбале-
— Беріть, беріть. Вони не пахнуть. Самі ж казали —
тик, — засіб міцніший…
висока місія, мета! Без крові не обійдешся.
Муся шалено смикнулась, замукала крізь зціплені
— І все ж таки, Володю, це негуманно…
судомою зуби.
— Негуманно посилати нас за кресленнями саме
— Ну-ну… — лагідно промовила Ванда. — Не ви-
сюди! Можна було б якось простіше…
