хай гості познайомляться, знайдуть собі розваги
хустками обмахуються. Не подобається їм тут. Суціль-
на смак.
не богохульство!
У салоні столик для бриджу, дошки шахові — за ни-
Парочка посеред зали все витанцьовує, з сил ви-
ми вже якийсь найнятий «гросмейстер» чекає всіх
бивається, а танцювати ніхто більше не виходить.
охочих.
Та й шансоньє весь час співи змінює — не розбереш, Капітан із золотими ґудзиками на мундирі, в біло-
який танець танцювати. Плюнув чоловік (звісно, по-
му кашкеті, на сходах майорить, мов прапор.
думки) — і до шинквасу, де мадеру наливають.
Посеред зали заводить танок парочка: юна особа
Юна дружина його самотньо постояла-постояла
в блакитній сукні і високий незграбний пан в сурдуті
і до картярів подалася. Очевидно, як сказав мосьє
з ледь помітними залисинами на ліктях. Юна особа
Очінь, — з тих, з «емансипе» виявилася.
на всі боки головою крутить, пан — позіхає…
Чоловічі розмови їй цікавіші за романси.
А розмови дійсно цікаві — про війну…
* * *
— …От я і кажу: війни не уникнути, — каже князь,
Заряджає оператор нову плівку.
підсуваючи прекрасній Ванді асигнації. — Красивим
І от вже нова мізансцена на підході.
жінкам завжди таланить!
Пані та панянки біля роялю рояться. Підспівують.
— Але дозвольте, вельмишановний, — заперечує
Романси замовляють «на біс».
міністр фінансів. — Здається, пан Столипін іншої дум-
За картярським столом засіли намертво і князь,
ки: мир за будь-яку ціну!
і граф, і промисловець, і міністр фінансів, і інші, хто
— Краще поганий мир, ніж добра війна, — підхоп-
дурні звички і гроші має.
лює купець.
60
61
* * *
— А вам, батечку, «поганий мир» не світить, — по-
сміхається князь. — Ви зі своїми миловарними заво-
А за столиком сімейство Штоків вечеряє, ні на кого не
диками завжди собі раду дасте, не програєте.
зважаючи: голод, як кажуть, не тітка!
— Кому війна, кому — мати рідна… — з усміхом хи-
Пан Шток головою крутить туди-сюди, все на пер-
тає головою купець.
стень княжни Анастасії зиркає.
— Це підступно, підступно, пане Кривошапко! —
— Соломоне, дивись в тарілку! Жора, не годуй па-
скрикує Ванда і тривожно — до князя: — А хіба ви…
пугу печінкою, у нього срачка буде! — роздає заува-
Хіба ми готові до війни?
ження мадам Шток.
— Так! — каже князь.
— Фу, маман! Ми ж її їмо! — відказує Жорж, просо-
— Ні! — каже міністр.
вуючи в клітку шматок свинячої печінки.
— То «так» чи «ні»? — цікавиться власник миловар-
— Але ж ми не папуги, — відказує мадам Шток
них заводиків.
і ревниво — до чоловіка: — Соломошо, голову звер-
— Війна може стабілізувати внутрішні проблеми
неш!
країни! — пояснює князь. — Давно треба відволікти
— Соломошо, дай червінця! — на всю залу кричить
суспільство від внутрішніх соціальних і економічних
папуга людським рипучим голосом.
негараздів!
Аж офіціант тацю ледь з рук не випустив прямо на
— Клин клином вибивають? — не припиняє сипа-
зачіску мадам а-ля Пізанська башта.
ти прислів’ями купець.
Фокусник-мім йому на допомогу поспішив, виймає
— Саме так. Війна — кращий спосіб угамувати
з рукава букетик фіалок — простягає мадам Шток.
внутрішні пристрасті. А ви що, революції захотіли?
— Геть пішов! — відмахується мадам.
— Звісно, ні, — каже міністр. — Але в технічному
Біле обличчя міма скривилося, немов він на как-
військовому розвитку ми значно програємо, скажі-
тус сів, і з обох очей водночас фонтанчики вихлюпну-
мо, тій же Німеччині.
лись — прямо в її декольте.
— Ну… — каже князь. — Ще є час для технічно-
Жорж із папугою зайшлися реготом.
го розвитку, запевняю вас. От, скажімо, ми у Пе-
тербурзі почали розробку таких морських лайне-
* * *
рів, котрі…
І на оператора незадоволено скосився: хоч філь-
Високий пан в сурдуті від шинквасу відійшов, розкла-
ма й без звуку, але є такі умільці, що й по губах про-
нявся з іншими любителями перед вечерею мадерою
читають, тому закричав голосно:
розважитись — і знову юну дружину в блакитному
— Офіціант, шампанського! Ну що, робимо ставоч-
(що, до слова, немов прикипіла до картярів) до тан-
ки, панове?..
цю змусив стати.
Зробили. Шампанським запили.
Якраз шансоньє почав вальс награвати.
62
Стирчать посеред зали, мов два самотніх дерева
в оазі, ледь ногами ворушать.
Капітан повз пройшов і тихо зауваження зробив:
— Ангажуйте гостей! Вони мають апетит натан-
цювати…
І далі пішов — ручки паням цілувати, панам вкло-
нятися, про погоду теревенити та про те про се…
— Якщо ви й на сцені так поводитесь, — сердито
шепоче Муся на вухо своєму горе-партнеру, — то
зрозуміло, з якого погорілого театру ви актор…
— Та ви самі, перепрошую, мені тричі на ногу на-
ступили, — шипить Олексій. — Вас, певно, і в корде-
балет не беруть!
— Я охляла, їсти хочу! Зранку голодна! — відказує
Муся. — Скільки ще ми тут ці па-де-де мусимо вико-
нувати?! Піду за стіл сяду — он якась трійця вже пе-
ченю доїдає!
— Ви тут з себе великого птаха не вдавайте. Піде-
те їсти, коли всі гості розсядуться. Тут усі столи розпи-
сані поіменно. Йдіть краще когось до вальсу запросіть.
Князя або он того купчика. Вони вас і пригостять —
ваш обов’язок їх на це спонукати.
— А ви, певно, вже добряче начастувалися? —
єхидно каже Муся і носика морщить.
— …і натанцювався з вами, незграбою, досхо-
чу… — додає партнер.
Такого Муся не могла стерпіти: ступнула з усієї
сили нахабі на ногу, повернулася — попливла до
князя.
Але не встигла вклонитися, як на узвишшя, де
рояль стоїть, вийшла пані Зінаїда.
У руці — довга пахітоска в кістяному мундштуці
шкварчить, вуста такі червоні, ніби кров щойно пила.
64
65
Зробила знак шансоньє, той грати припинив.
немов кислої капусти об’ївся, але від того ще гарні-
Усі завмерли.
ший, неприступний, наче Монблан.
Давно на це чекали — на модну нині декламацію.
Дзенькнула і покотилася на підлогу виделка пана
Пані Зінаїда виструнчилась, похитується, немов
Штока, дзявкнула собачка Анастасії — то вона пер-
заворожена змія в кошику індійського факіра.
стами в її вовну кудлату вп’ялась, перехрестилися
Починає читати макабричним голосом, яким спі-
черниці з оточення Лізавети Павлівни.
ритичний сеанс проводять:
А гер Айзен зробив царський жест, мовляв, про-
довжуйте, не зважайте, і біля дверей зупинився, пуб-
— О, нічній годині не вірте!
ліку окидаючи гострим поглядом.
У ній прихована зла краса…
Мадам Зінаїда ще більше підібралася і дужче за-
У цю годину смертельні хвіртки
Відчиняються в небеса!
волала прямо в його безсоромні очі:
— Проти ночі всі квіти — гинуть!
«Смачного…» — подумалося Мусі, котра стояла на-
Ти єдиний, хто чує їх!
впроти князя, дякуючи модній поетесі, що зупинила
І тебе на порозі стрінуть
ці танталові танцювальні муки і, можливо, наблизи-
Смертна слава і смертний гріх!
ла час вечері.
Нехай собі трохи подекламує під захоплені схлипи
— Браво! Браво! — несамовито заволала пу бліка.
панянок.
— Бррраво! Бррраво! — зарепетував Штоків па-
І поетеса повела далі:
пуга.
Усі заплескали в долоні, зітхаючи з полегшенням.
— А небіжчик не має вади!
Зінаїда вклонилася низько, свічку, що на роялі го-
У зіницях згасли вогні.
ріла, загасила картинним подихом червоних вуст.
Тільки смерть не пізнає зради —
Уже чекає тебе в труні!
— Прошу сідати до вечері, шановні пані та пано-
ве! — сказав капітан.
І що вони всі знаходять в таких віршах, подумало-
Усі зарухались, загомоніли.
ся Мусі, маячня суцільна. Не встигла додумати до
Усі, крім гера Айзена. Той лишився стояти біля две-
кінця, як у шанобливій і моторошній тиші рипнули
рей, свердлячи очима присутніх.
двері.
Муся помітила, як собачка княжни, спущена з рук,
Усі голови повернулися, ніби на примару чекали.
від того погляду вмить калюжу напудила біля ніж-
А то не примара, а запізнілий гість — посол німець-
ки столу.
кий гер Вільгельм фон Айзен власною персоною.
Почула, як гер посол сказав офіціанту, що хотів
Красень неймовірний: нордичний блондин з бла-
його до столика відвести:
китними очима, тонкі вуста скривлені презирливо,
— Вечерю до каюти подаси!
66
67
