хаби корсаж і панчішки підбирати.
ду блузки ненависний корсет.
— Навряд чи, — відказав той спокійно. — Який
О, зараз їй могла би позаздрити сама багаторука
у вас номер?
індійська богиня Калі — навіть вона не могла б роз-
— Двадцять третій, — сердито буркнула Муся, шу-
дягнутися швидше!
каючи чобіток.
Але в Мусі на те величезний досвід, можна сказа-
— Ну то ніякої помилки немає! Так що — прошу до
ти — звичка!
сімейного гніздечка! Як мені вас називати — рибонь-
Мить — і Муся вже відкинулася на ліжку, стягуючи
кою підійде?
з високо піднятої вгору ніжки ненависну «другу шкі-
— Та що ви собі дозволяєте, вельмишановний! —
ру» — фільдеперсову панчішку.
скинулася Муся. — Ніяка я вам не рибонька! Чи ви
Уже хотіла приступати до другої, як трапилася при-
при своєму глузді?
кра несподіванка.
А сама тишком-нишком до дверей відступає і мір-
Двері ванної кімнати відчинилися, і на порозі з’яви-
кує, чим вдарити посіпаку в разі чого: он де, біля две-
лася чоловіча постать.
рей у вузькому кованому кошику, парасоль стирчить.
48
49
Можна — кошиком, можна — парасолем.
дав нормальним голосом: — Ну і все таке інше… Тепер
Але нахаба не квапиться свою чорну справу робити.
ось будемо з вами на пару шановну публіку розважати!
Зупинився навпроти і сам очі вирячив:
І знову дав басові ноти:
— Як? Хіба вас не попередили?
— О врємена! О нрави!!! О! О! Мі! Мі — до!
— Це ж про що? — обережно питає Муся, а сама
І без жодного переходу:
вже й за ручку парасоля взялася — важкенький, го-
— Дозвольте відрекомендуватися — Олексій! Прі-
строносий — цілком підійде для захисту.
звища не називаю — надто воно відоме…
— Як про що? — своєю чергою здивувався той. —
— Муся, — розгублено промовила Муся, — точні-
Ну ви ж — актриса?
ше — Марія. Марія Матвіївна. Тільки я все одно нічого
Стоп, думає Муся, хто знає, з якого дива та примхли-
не розумію. Що ви там про шановну публіку говорили?
ва Фаїночка запрошення в лев’ячу пащеку відправила.
Той Олексій аж по колінках себе вдарив.
Порахувала до десяти, перед тим як відповісти:
— Вас, певно, погано проінструктували, рибонько?
завжди так робила, як колись батько навчив, промо-
— Ніяка я вам не… — не встигла вставити Муся,
вила невпевнено:
як повідомив нахаба наступне: що «з метою розваги
— Актриса? А… Ну, так… Нібито…
високих гостей пароплаву — чисто конфіденційно! —
— Ну і я — актор! — зрадів нахаба, витираючи го-
найняті вони сюди, аби утворювати невимушену ат-
лову рушником.
мосферу, танці та ігрища заводити, спонукати до гри
І закривлявся огидно, переходячи на театральний
в карти, до замовлення напоїв у шинквасі та збадьо-
басок:
рювати пристрасті».
— Колись у Маріїнському представляв! Бувало, як
І додав:
вийду на сцену…
— Воно ж, поважне панство, у своїх «лямурах-ту-
І заволав гидотно, ніби розспівування робив пе-
журах» та справах державних і купецьких геть закосте-
ред роялем:
ніло. Треба їхні почуття збуджувати, до пристрастей
— О! О-о-о! Мі! Мі-і-і-і…
спонукати! Мусимо їх, мов суп учорашній, розмішува-
Сказати до слова, Муся театру не любила.
ти, щоб уся морква з буряком на поверхню полізла!
Усі п’єси, що на сценах йшли, перечитала, а от як
Про моркву з буряком Муся мало що второпала,
люди перед людьми кривляються — терпіти не могла.
але зрозуміла, що втрапила в халепу, яка їй зовсім ні
Тому скривилася, немов почула скрегіт монети по
до чого.
склу — від цього звуку у неї завжди печінки перевер-
Насупилась:
талися. А той, помітивши таку зневагу, заволав ще
— Так ми що — тут разом мусимо жити? В одній ка-
огидніше:
юті? Та де таке видане? Я негайно ж піду до капітана і…
— А ось ще: «Бить іль не бить»?! Ви як гадаєте, до ре-
— …і нас обох на берег відішлють! — сказав він.
чі? Або: «Молілась лі ти на ночь, Дездемона?»… — і до-
— Це чому ж?
50
51
— Яка нетямуща напарниця мені дісталася! — обу-
І влігся на своє канапе з мерзенним співом:
рився. — А умови контракту? А харч як відпрацьо-
— Смє-є-єйся, паяц, над разбітой любов’ю-ю-ю-ю!!!
вувати?
Чмихнула Муся, речі чисті з валізи дістала (так, щоб
Хоч була Муся панночкою, що шануватися мусила б,
його нескромне око не побачило ані краєчка білиз-
але не втрималась — свиснула:
ни) — і прожогом кинулася до вбиральні.
— Оце так…
Дідько з ним, подумала, аби лише плисти!
Той побачив, що напарниця заспокоїлась, і каже:
* * *
— Ну, якщо вам на берег треба — можете йти до
капітана.
Повітове містечко Глобине, де мешкала сестра пана
— Не треба! — скрикнула Муся і безпомічно роз-
генерала Параскева Іванівна, власниця парового
дивилася довкола: ліжко ж тут одне.
млина з крупорушкою, розташоване на притоці Псла —
— Не хвилюйтеся, — зрозумів він. — Я на тім ка-
Сухому Омельничку, річечці не знаменитій, проте ти-
напе вмощуся. На вас посягати не збираюся. Ви ме-
хій і мальовничій.
ні не до смаку. Ну як — згода?
За переписом від 1910 року в Глобиному нараху-
— Згода, — шморгнула носиком Муся.
вали близько п’яти тисяч мешканців. Точніше, п’ять
— От і добре, — зрадів акторчук. — Попереджаю
тисяч двадцять вісім, двадцять душ з яких прожива-
одразу: хроплю, димлю, зловживаю!
ли в маєтку пані Гурчик-Магденко.
І демонстративно дістав звідкись баклажку, від-
Пані генеральська сестра і удова поміщика Маг-
крутив срібну голівку — ковток зробив.
денка була жінкою доброю і довірливою, а до того ж
Муся лише зітхнула тяжко.
перейняла від свого чоловіка неабиякий патріотизм
Блузку і зачіску поправила, валізу відкрила — тре-
щодо рідних місць і нізащо не піддавалася на умов-
ба ж до вбиральні сходити, пил з себе дорожній зми-
ляння брата продати помешкання і перебратися до
ти, переодягтися.
сирої «північної столиці».
Акторчук допоміг розкидане докупи зібрати, обере-
До того ж як чиста і добра душа приймала «на до-
мок з книжками на стіл поставив, глянув презирливо: вічне утримання» чи не всіх, хто називався прізвищем
— Любовні романчики почитуєте?
Апостол. Себто іменем того славного гетьмана, який
Тут уже Муся не витримала, руки його погані з кни-
заснував біля старого Ромодановського шляху маєт-
жок скинула:
ність і саме село Глобине «на купленому ґрунті».
— Це кримінальні історії доктора Шерла! Не ваш
Отже, на подвір’ї Параскеви Іванівни проживало лю-
клопіт!
дей зо двадцять «нащадків» славного гетьмана Данила
— Добре, добре, — заспокоїв він. — Приведіть се-
Апостола. Усім сердешна Параскева Іванівна знаходи-
бе до ладу — і підемо працювати. Вечеря наближа-
ла місце і заняття — прилаштовувала до праці на це-
ється. А нас тут задарма годувати не будуть!
гельний завод, на цукроварню, найбільш «схоженьких»
52
53
на відомого пращура (зокрема тих, хто майстерно
Ну що в тебе, Андрійку, за голос такий, мов у сурми
скошував одне око) залишала на своєму паровому мли-
єрихонської? Тобі б на кліросі співати. Що сталося?!
ні з непоганою платнею у два срібних карбованці на мі-
Андрійко махнув рукою вбік розчинених дверей
сяць з повним забезпеченням харчами і житлом.
і промовив шанобливо:
Не маючи власних дітей, Параскева Іванівна обож-
— Там братчик ваш, Матвій Іванович, — на дроті…
нювала свою єдину небогу-сирітку Мусеньку і щоліта
Цю фразу він навчився вимовляти недавно, коли
намагалася відгодувати її своїми варениками, до
минулої зими його світлість генерал Гурчик подарував
яких мала неабиякий хист.
сестриці телефонний апарат, схожий на голову оленя.
От і в цей день на галявинці перед маєтком варила
Не любила Параскева Іванівна новітніх витребе-
Параскева Іванівна варення з вишень — заготовки
ньок! Куди краще розсильного послати або поштово-
робила вже зараз, щоби взимку відіслати до лютої пів-
го голуба…
ночі слоїків зо тридцять-п’ятдесят для любої небоги.
Витерла руки об фартух, жестом наказала дівчин-
На галявині кипіли й пінились кілька мідних ка-
ці-служниці монокль врятувати і пішла за Андрійком
занів.
до передпокою, де той «олень» золоторогий стояв, хай
Служниці під керівництвом невгамовної хазяйки
йому грець!
збирали рожеву пінку в полумиски, розливали вже
У цю мить сидів генерал Гурчик в своєму кабінеті
готове варення в слоїки, тихо наспівували.
